Роздуми над Першим читанням на ХХІХ Звичайний тиждень, рік ІІ
Брати! Я схиляюсь на свої коліна перед Отцем, від якого має ім’я кожне батьківство на небесах і на землі, щоби за багатством своєї слави Він дав вам через свого Духа зміцнитися силою у внутрішній людині, щоби через віру Христос оселився у ваших серцях, аби ви, укорінені й засновані на любові, разом з усіма святими змогли зрозуміти, що це за ширина й довжина, висота й глибина, і пізнати Христову любов, яка сягає за межі пізнання, щоб наповнилися ви всякою Божою повнотою.
А Тому, хто силою, яка діє в нас, може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо, – Йому слава в Церкві й у Христі Ісусі на всі покоління і навіки-віків, амінь!
Еф 3, 14-21
У посланнях Павла часто знаходимо такі довгі речення, аж їх потрібно розбивати на частини, щоби встановити логічні зв’язки між частинами цього речення. Як на початку листа, так і на завершення першої частини послання апостол молиться і дякує Богу за щедрі дари. Про що просить Павло?
По-перше, про зміцнення внутрішньої людини Духом. По-друге, щоб Христос оселився в серцях християн. По-третє, щоб ми були наповнені всякою Божою повнотою. Останнє прохання випливає з двох попередніх. Святий Павло зосереджується на внутрішній поступовій зміні віруючого. Віра — це не лише зовнішнє прощення та зовнішні дії. Це передусім внутрішній зріст, те поступове будування самого себе, наповнення себе Христом, щоб залишалося менше власного «я» і ставало більше Ісуса. Це і є та «Божа повнота», про яку апостол говорить наприкінці.
Сподіваюся, що святий Павло не перестає молитися за нас і зараз. А я повинен будувати своє духовне життя, мати план будови свого життя. Який крок маю зробити сьогодні?
фінансово.
Щиро дякуємо!
