Якось я побажав знайомій, яку знав як людину радісну і щасливу, щоб завжди була щасливою і радісною, якою я її знаю. Вона відповіла — а треба сказати, що ця людина пустих слів не каже, — що постарається, адже кожен є ковалем свого щастя.
Ці дві справи — щастя (радість) та особиста відповідальність людини за своє щастя — спонукали мене поглянути в протилежний бік: на причину смутку як наслідок занедбання свого життя.
Є три речі, які одночасно впливають на почуття нашого задоволення чи незадоволення: амбіції, можливості й докладені зусилля. Якщо ці три елементи наявні одночасно — то це рецепт радості й задоволення. Якщо ж будь-якого з цих елементів бракує, це причина смутку та невдоволення. Отже, якщо мої амбіції (прагнення) збігаються з моїми потенційними можливостями, та ще я сам докладу необхідних зусиль, то буду задоволений. Візьмемо маленький приклад: моє прагнення (амбіція) — це поїхати у відпустку влітку на море, можливості — мої кошти, які мушу заробити і заощадити протягом 11 місяців. Це має бути для мене реальна сума (можлива до накопичення за 11 місяців) і я маю ще докладати зусиль не витрачати ці кошти на все, що заманеться, а відкладати їх.
1.Амбіції — необхідні.
Людина має ставити перед собою мету і її здобувати. Згадаймо, як раділо все людство з того, що людина ступила на поверхню Місяця! З яким захопленням людство спостерігало за першими польотами у космос — хоча насправді крім дослідження Місяця воно від цих польотів нічого не отримало. Ця радість здобуття чогось, відкриття нового, ставлення перед собою мети і її здобуття дуже характерна для людини. Тому можна сказати, що коли людина перестає шукати мету, яку б поставила собі, щоб її прагнути, — вона ніби перестає жити, перестає бути людиною.
У кожної людини настає час, коли можна зіткнутися з кризою: все, до чого вона прямувала раніше, її чомусь не цікавить, не приносить радості; а втрачаючи мету, вона втрачає силу жити. Не треба нікого — ні себе, ні інших — винуватити за це, адже криза (тобто період, коли відходять старі амбіції, цілі), хоч як це дивно, завжди пов’язана з розвитком, тобто ґрунтовною переоцінкою цінностей. Наприклад, розвиватися не для матеріального світу, а для духовних цілей; відкриття цінності милосердя, правди, любові, жертовності, життя для когось, а не для себе — і подібне. Тобто криза може стати новим етапом розвитку. Хоч інколи буває і навпаки: людина може піддатися зневірі й почати духовно деградувати…
Криза пов’язана з важким почуттям депресії, проте світло виходу з’являється часто зовсім несподівано. Наочним прикладом переосмислення ієрархії цінностей свого світогляду є приклад святого пророка Іллі. У певний момент життя він навіть хотів померти, але, змушений Ангелом Божим, залишається при житті, переживає цю кризу — і відкриває для себе Бога, не такого, якого він уявляв доти (див. 1 Цар 19, 1-11).
2.Амбіції мають бути реальними, скоригованими об’єктивною ситуацією, тобто реальними можливостями.
Інша справа коли вимагання (амбіції) завищені, тобто значно переростають можливості людини… Що тоді? Є доступний вихід: людина може скоригувати свої очікування. Та от халепа, вона не може так просто погодитися з тим, що доведеться відмовитися від омріяного предмету пожадання. і тому завжди вступає в боротьбу за цю амбіцію. Навіть може намагатися використати інших для здобуття омріяної розкоші, а якщо й це не вдається — знову ж таки, впадає в депресію і смуток. Згадаймо історію, як цар Ахав хотів забрати виноградник Навота і як йому допомогла це підступно зробити його жінка Єзавель (див. 1 Цар 21, 1-18). Будьмо чесними: ми часто, внаслідок первородного гріха, маємо завищені очікування від себе, інших, світу і Бога; ми не вміємо вдовольнитися малим. Тож нам завжди варто вчитися поміркованості, яка є завдатком щастя, у святого Павла, який каже: “Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні” (Фил 4, 12).
3.Мої зусилля.
Якщо я не докладатиму зусиль, а отримаю все “на блюдечку з голубим обідком”, то я не зможу по-справжньому радіти здобуткові. Це буде чергова іграшка, якої я позбудуся дуже швидко, а насправді її цінувати і радіти їй я ніколи не буду. Водночас не можна абсолютизувати зусиль, тобто жити так, наче сенсом твого життя є самі зусилля, праця, а не життя як таке. Варто згадати, що гасло “Робота звільняє” було розміщене над місцем, яке призначалося лише для знищення людського життя — над вхідною брамою концтабору Освенцім.
Наступною проблемою є те, що часто людину може паралізувати усвідомлення величини завдання, яке перед нию стоїть, тому вже на самому початку вона відмовляється від своєї мрії. Замість поради, для цього випадку, наведу історію з патерика Отців Пустелі.
Юнак підійшов до старця і сказав йому, що коли дивиться на велику працю, яка стоїть перед ним, то боїться, що не впорається з нею. На що старець відповів: “Мій сину, працюй щоденно лише стільки, скільки твоє тіло займає простору, коли лягаєш. Таким чином твоя праця буде поступово просуватися вперед, а ти при цьому не впадеш на дусі”. Коли юнак це почув, він зробив саме так, і вже скоро поле було прибране та заоране.
Отже, коли маємо перед собою реальну мету, нам часто бракує елементарної терпеливості й стриманості. Ми беремося за все й одразу і, як наслідок, дуже швидко втомлюємося та знеохочуємося, і вже готові відмовитися від своєї мети. Справжня мудрість полягає в тому, щоб знати межі своїх сил і робити роботу згідно зі своєю природою.
В цьому нам часто також перешкоджає порівняння себе з іншими. Коли ми це робимо, то втрачаємо почуття властивої собі міри, бо наче одягаємо на себе чужий одяг, перестаємо бути смиренними. Адже смирення — це ніщо інше як жити згідно зі своєю мірою: у свою міру працювати й у свою міру споживати працю своїх рук.
Ось на такі роздуми мене спонукали слова тієї жінки. Напевно, в неї не все в житті проходить гладко і спокійно, та не в цьому щастя, щоб ніколи не було проблем і неприємностей, чи навіть гріхів. Щастя — це постійне прямування до повноти своєї людської природи, до того, що сказав Ісус Христос: “Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт 5,48). А “контрольною лампочкою” того, що ми на правильному шляху, є відчуття глибокої, духовної радості, попри труднощі й страждання в цьому житті.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
