Дорогі священики та богопосвячені особи!
Улюблені брати і сестри!
На порозі часу Адвенту стаю посеред вас із пастирським словом, звертаючи вашу думку в бік майбутнього, яке в площині віри приготовлене та заплановане для нас у задумах Божого Провидіння, а в плані щоденного життя є для нас постійною загадкою, яка наповнює нас непевністю та неспокоєм, особливо коли ми думаємо про мир, якого так прагнемо і вичікуємо.
В цю нашу дійсність вписується Адвент, який є часом приготування і очікування. Про це свідчать молитви та літургійні читання цього періоду, які в основному покликані допомогти краще зрозуміти, що це приготування стосується духовного зростання, переміни життя, яка полягає на відреченні від гріха та зла через покаяння й навернення. Мета цього процесу в тому, щоб привести людину до зустрічі зі своїм Спасителем та до прийняття дарів, які Він приносить.
Адвент — це час турботи про те, щоб людське життя та всі його аспекти виконувати і переживати з думкою про Бога. Саме в цьому полягає чування, у якому йдеться не лише про моменти, коли ми більше присвячуємо себе якійсь справі, а про повсякденну поставу готовності та пильності, що насправді є відкритістю на Господа, який надходить. Це не пильнування, пов’язане зі страхом. У ньому є радість, адже воно становить сповнення надій, а присутність Господа наповнює кожного справжньою радістю і приносить мир.
Адвентовий час допомагає нам зрозуміти, що прихід Господа не відбувається в сфері абстракції. Він не є лише внутрішнім переживаннями віруючої людини. Адвент стосується життя в його найбільш реальних площинах. Починаючи від цього найважливішого очікування — очікування Марії та Йосипа, через очікування Йоана в пустині, аж до кожного очікування на Бога, яке зроджується в серцях людей у наш час, очікування дітей, які з ліхтариками поспішають на Рорати, і дорослих, які з неспокоєм не раз себе запитують: якими будуть цьогорічні Свята? Чи Різдво розбудить добру волю в розумі й поведінці кожної людської істоти, особливо ж в тих, від кого залежить мир і примирення!?
Брати і сестри!
Спробуймо перенести всі ці адвентові роздуми на справи нашої щоденності. Так, щоби Христос міг увійти і в наше життя, і в наші справи. Очікуймо на Господа в кожному місці, яке є для нас важливим. Особливо там, де ми найбільше Його потребуємо.
Заслухані в Боже Слово, особливо в слово пророка Єремії: «Господь — наша справедливість!» (Єр 33,16), на початку нового Літургійного року додаймо заклик адвентової пісні: «Небесні хмари, росу розсійте, сльозою неба землю обмийте. Поглянь на люд свій, змучений і грішний, і зішли Того, хто б його утішив!» У цих словах маємо прекрасну програму крокування дорогою Адвенту, який припадає на час поглиблення кризи та неспокою, викликаного конфліктом на Сході України, який замість того, щоб залагоджуватися, щораз більше засіває неспокій у наші серця.
Починаємо також новий Адвент «заробітчанських» розлук, які дедалі частіше торкаються сімей, а в них — найбільше дітей та молоді, позбавлених опіки батька чи матері.
Розпочинаємо Адвент боязні мільйонів людей про те, чи вистачить їм засобів для гідного життя, для того, щоб оплатити кошти свого утримання.
Розпочинаємо Адвент у часі, коли в частині України оголошено воєнний стан, який вже в самій назві несе загрозу, а не послання миру.
Таким є наш Адвент, і нехай він спонукає нас до ревності в свідченні про Бога, адже це ми є сіллю і світлом сучасної Церкви та світу. Це в наших долонях горять роратні ліхтарі — символи очікування та виходу на зустріч Того, Хто сяйвом віри і правди освітить дорогу нашого життя. Тримаючись Христа, ми станемо свідками сповнення на наших очах і в нашому часі обітниці Бога про спасіння і безпеку, заснованими на переконанні в тому, що це сам Господь є нашою Справедливістю.
У цьому ж дусі розпочинаймо Рік Сім’ї, який вписується в душпастирський календар усіх дієцезій України. Ісус, Марія і Йосип — це ікона Родини, простої, але якої ж ясної та виразної у своїй вірі й любові. Тому намагаймося робити так, щоб сім’ї були близько Ісуса, як і Він є близько них. Закликаймо, щоб подружжя йшли за Христом, щоб постійно поглиблювали свою єдність із Ним, щоб не відводили від Нього своїх очей і шукали Його своєю думкою, серцем і молитвою. Нагадуймо їм, щоб вони перебували в обіймах Христа усе своє життя. Тоді Він стане джерелом їхньої святості і єдності, зростання віри, надій та любові на шляху глибокого молитовного й сакраментального життя.
Дякуючи за перебування на шляху віри, за турботу про своє спасіння та крокування дорогою Христової істини, з серця всіх благословляю.
Львів, 1 грудня 2018 року
Архієпископ Мечислав Мокшицький,
митрополит Львівський
фінансово.
Щиро дякуємо!
