Ми не граємося в чоловіків і жінок — ми ними є

Кожна ідеологія намагається видавати себе за нового месію, який заспокоїть всі очікування людей та встановить на землі рай.

Що з цього виходить — я певен, нагадувати не потрібно. Адже за плечима маємо два тоталітарні режими ХХ ст., які боролися «за рівноправне та справедливе суспільство». Тільки ось цю рівність вони розуміли дуже по-своєму. І гендер, на жаль, у цьому не виняток.

1.Питання не в суті, а в кількості

Нещодавно наш Президент закликав Верховну Раду ратифікувати Стамбульську конвенцію, заявивши, що гендер для нього не є проблемою. І якщо з самим терміном усе на перший погляд нібито зрозуміло (соціокультурна символічна конструкція статі, певний набір цінностей, норм і рис поведінки для жінок та чоловіків), то досі залишається загадкою — скільки насправді є гендерних видів.

Якщо з біологічною статтю все ясно: є чоловіча і жіноча, то гендерів спочатку було п’ять (чоловік, жінка, гомосексуаліст, лесбіянка, транссексуал). Потім американська версія фейсбуку запропонували своїм користувачам вибрати одну з 58 варіантів гендерних індентичностей (безстатевий, двоєдушний, за межами чоловічого, перехід до жіночої чи чоловічої статі, інший…). Їхні британські колеги пішли далі й розширили список до 71 гендерної ролі. Й це ще не кінець. Здається, що гендер — це вираз зі змінною Х, де під іксом можна поставити будь-яке число, і все одно в результаті буде правильно. Тому рекомендую перед сном замість овечок рахувати гендерні типи. Тепер це в моді, й тим більше —ніщо так не втомлює, як роздуми над неіснуючими речами у чужій уяві, які хтось хоче подати за реальність.

Запитаєте, кому й навіщо це треба? Мені на думку спадає аналогія з останньої опублікованої статті папи Бенедикта ХVI, де він пише, що «множення різноманітних прав людини в кінцевому рахунку призводить до розпаду самої ідеї закону». Так само і збільшенням кількості гендерних типів по суті нівелюється сама чоловіча та жіноча біологічна стать, адже це ставить їх в один ряд із сотнями або, можливо, й тисячами інших вигаданих варіантів.   

2.Замість взаємодії — конфлікт

Святий Йоан Павло ІІ писав, що «жінка є доповненням чоловіка, так як чоловік є доповненням жінки: жінка і чоловік — комплементарні». Тобто вони взаємодоповнюють і служать одне одному через притаманні кожному дари та здібності, творячи сімейну спільноту. Тому сім’я є першою «доданою вартістю», де у відносинах чоловік-жінка немає переможців і переможених, а є спільне добро та плоди їхньої любові. Комплементарність діє за принципом «Win-Win», де від союзу у виграші як чоловік, так і жінка. 

Гендерна ж ідеологія, услід за марксизмом, перейняла ідею класового протистояння та боротьбу за звільнення пригнічених соціальних верств. Тільки з економічної площини перенесла це на стосунки між біологічними статями. Замість взаємодії між статями, її ідеологи ставлять відвічний конфлікт, де у відносинах замість «плюс» ставлять постійний «мінус». Ще 150 років тому Фрідріх Енгельс писав у своїй праці «Походження сім’ї»: «Перше класове протистояння, яке з’являється історії, збігається з розвитком антагонізму між чоловіком і жінкою у шлюбі однієї пари, а перший класовий утиск — з утиском жіночої статі чоловічою». Тому не дивно, що головна ідея Стамбульської конвенції 2011 р. полягає в тому, що «насильство стосовно жінок є проявом історично нерівного співвідношення сил між жінками та чоловіками, яке призвело до домінування над жінками й дискримінації жінок чоловіками та до недопущення повноцінної емансипації жінок». Тому, за вже згаданою конвенцією, «реалізація de jure та de facto рівності між жінками та чоловіками є ключовим елементом у запобіганні насильству стосовно жінок». На практиці це означає не тільки досягнення рівних прав, але й ліквідацію всіх відмінностей шляхом розмивання понять чоловічої та жіночої статі. 

На їхню думку, якщо між чоловіками і жінками не буде відносин, то і насильство також зникне! Так, одна з радикальних феміністок Адрієн Річ в ессе «Примусова гетеросексуальність і лесбійська  екзистенція» стверджує, що гетеросексуальність — це політичний інститут, який забезпечує чоловікам владу над жінками. Висновки досить прості: ідеальне суспільство буде тоді, коли чоловіки будуть «цікавитися» іншими чоловіками, а жінки — жінками.  

Як комунізм мав на меті ліквідацію класів шляхом націоналізації майна, так гендер намагається усунути нерівність шляхом ліквідації жіночого та чоловічого біологічних «стереотипів». Тільки під цим стереотипом Д.Батлер має на увазі біологічну стать. І якби акушерка не стверджувала під час пологів, що народився хлопчик чи дівчинка, то людям не доводилося б усе життя нести нав’язаний їм при народженні набір стереотипів і норм. А вони б самостійно могли обирати свою ідентичність і поводитися так, як підказує їм внутрішнє відчуття, а не ототожнювати себе за біологічними ознаками. На практиці вже у деяких шведських дитячих садках діє принцип «нейтральної статі», а до всіх без винятку дітей звертаються hen (воно). Це нібито має дозволити дітям бути відкритим на багатогранне гендерне різноманіття, а не обмежуватися вже наявними типами. У реальності це може означати, що гендерних індентичностей може бути стільки само, що й людей.

3.Гендер вже застарів?

Але вже нині є ті, хто вважає гендерну ідеологію застарілою. На їхню думку, настав час перейти до нового етапу — постгендеризму. Такі люди вважають, що секс як такий вже не годиться для репродуктивних цілей, і за допомогою новітніх біотехнологій всі без винятку пост-гендерні люди у майбутньому матимуть можливість виношувати й народжувати дітей. І тоді в гендері як такому потреба відпаде. Їхнім ідеалом є суспільство, яке не ділитиметься на чоловіків і жінок, а всі будуть особами людського роду, що вберуть у себе як чоловічі, так і жіночі фізичні риси організму. На думку Суламіфи Файрстоун, «кінцевою метою феміністичної революції… має стати ліквідація не тільки чоловічих привілеїв, але й самого поділу на статі: генітальні відмінності між людьми не будуть мати культурного значення». А продовження роду здійснюватиметься штучним розмноженням. Так, соціал-феміністка Донні Харауей висловилася, що жінки лише тоді зможуть отримати повну свободу, коли стануть постбіологічними чи постгендерними організмами. Насправді нам готують не бісексуальне, а безстатеве майбутнє.

Першим кроком до цього є впровадження гендерно-нейтральних вбиралень, які нікого не дискримінують. Проте сучасні «науковці» розрізняють між гендерно сліпими (які у повсякденному житті не бачать відмінності між різними гендерами) і пансексуалістами, які все ж БАЧАТЬ різницю, але НЕ РОБЛЯТЬ її у своїх сексуальних вподобаннях. 

Дедалі частіше говорять про гендерно нейтральний одяг, який рекламують безстатеві манекени. В Україні натомість уже є спроби запровадити гендерно-інклюзивну мову, що має усунути прив’язку слів до родів чи статі шляхом вживання спільного роду, використання множини чи нейтральних займенників (наприклад, вони). В англомовних країнах дедалі більшої популярності набирає займенник Мх для самоіндентифікації тих, які не почуваються жінками (Мs) ані чоловіками (Мr).

Ця мова проникає і в християнство. Так, шведські лютерани з 2017 р. відмовилися вживати слова «Отець» або «Господь». Тепер у своїх молитвах використовують лише «Бог», адже, на їхню думку, це має більший статево-нейтральний відтінок. Замість «в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа» в них вживають «в Ім’я Бога і Пресвятої Трійці». Забуваючи при цьому, що Христос був не «лише» людиною, але й чоловіком, що народився від жінки. Недарма Клайв Стейплз Люїс писав, що людська природа буде останнім бастіоном, який впаде перед людиною. «Перемігши природу, людина скасувала людину». 

4.Пекло повне толерантності

Як показує досвід, найменше толерантності виявляється в тих, хто постійно про неї говорить. Адже для них толерантність — це непохитна догма, яка ставиться вище за правду і здоровий глузд. А отже, критика толерантності сприймається як нетолерантність.   

Історія показує, ідеологи чи політичні сили, які були в меншості, але хотіли здобути контроль на суспільством, завжди наводили аргумент необмеженої толерантності. Але чомусь вона стосувалася лише їх самих, бо, приходячи до влади, вони негайно закручували гайки свободи і нещадно переслідували інакодумців. Так було з більшовиками, які ще на початку 1917 р. йшли на співпрацю з іншими партіями і толерували їхнє існування, але після жовтневого перевороту швидко ліквідували як колишніх опонентів, так і своїх колишніх однодумців.

Саме слово «толерантний» з латини перекладається як «терпимий». І з цього приводу Слуга Божий Фултон Шін писав, що «толерантність ніколи не стосується добрих речей», адже ми не «терпимо» патріотизм, благодійність чи правду. Толерантність завжди стосується зла і є формою виправданої терпливості, яка стримує нас від гніву або здійснення кари. Тут як ніколи це слово пасує до гендеру чи одностатевих шлюбів.

Проте християнин може бути толерантним до певних учинків і поглядів інших (я б це назвав повагою), але не коли це стосується правди і спільного блага. Адже дуже часто зло у світі торжествує через бездіяльність добра. Думаю, що в минулому тому й існували концтабори, що більшість населення була толерантна до тих ідеологій і терпима до ідей Леніна чи Гітлера. А коли нарешті народ прозрівав, то вже було пізно… Так і християни в Європі не вбачали нічого поганого у поширені ЛГБТ і гендерної ідеології, аж поки тепер не стали змушені або прийняти гендерні тези, або стати перед ризиком судового позову лише за читання уривків Біблії про гомосексуалізм.

Але й Бог не є толерантним! Він довготерпеливий і каже нам робити добро і уникати зла. Визнаю, що я теж нетолерантний і навіть пишаюся цим. Але насамперед я нетерпимий до зла у самому собі, тому йду до сповіді, борюся зі своїми гріхами і хочу навертатися. Адже найбільша толерантність до зла панує не деінде, як у пеклі, куди веде широка путь. І навпаки, вхід до раю є дуже «дискримінаційним», адже брами до нього вузькі (Мт 7,13). 

5.Гендер — це не причина, а симптом

Кожна ідеологія приходить як відповідь на людські розчарування. І що більші були очікування, то абсурдніші тези проголошують нові ідеологи. Люди зазвичай не розчаровуються в Богові та Його планах, також і в тому, що стосується вірної та нерозривної подружньої любові. Вони розчаровуються у своєму образі Бога і в тому, що самі зробили з Його дарами. Гендер ніколи не пустить коріння в суспільстві, де є міцна і щаслива сім’я та тривалий подружній союз між чоловіком та жінкою. Натомість сприятливим ґрунтом для нього є криза статевості.

І починається це передусім із чоловіків. Там, де вони перестають дбати про сім’ю, брати на себе відповідальність за добро жінки й дітей, цю місію переймають жінки. І виходить, що жінка бере на себе чоловічу роль і навіть набирає певних рис характеру. Тому може виникнути помилкове враження, ніби стать — це не біологія, а лише  інтерпретація нашого місця у суспільстві. Криза чоловічості призводить до кризи жіночності, що виливається у радикальний  фемінізм. Недарма більшість спалахів феміністичного руху припадають на повоєнний час, коли багато чоловіків не повернулися з війни. Слідкуючи за діячами феміністичного руху, дістаєш враження, що це дуже сильно зранені чоловіками жінки. І тепер вони намагаються здаватися сильними, щоб помститися кривдникам або вберегти себе від образ у майбутньому.   

Проблема будь-якої гри — що коли входиш у роль, важко зупинитися. Тому вигадують усе нові й нові теорії. А секрет щастя просто криється в гармонії зі власною природою. І секрет не лише щастя, але й краси. Адже коли кажуть, що «дівчина сексуальна», то мається на увазі — жіночна, ніжна, приваблива. І береться до уваги не лише її тіло. Аналогічно з чоловіками. Зайчики зайчиками, котики котиками, а дівчата прагнуть одружуватися зі справжніми, мужніми й турботливими чоловіками. Щоб бути щасливими, варто перестати вдавати інших і стати самим собою. Адже ми не граємося у чоловіків і жінок, ми просто ними є.

Фото: Alex Bocharov / Unsplash