Іноді важливо не те, що ми кажемо, а що робимо.
Вагітність — це благословення, про яке ми любимо говорити! Ми змагаємося, придумуючи імена дитині, купуючи маленьке ніжне вбрання, питаємо про дату народження. Але викидень — це неназвана трагедія, яка змушує нас мовчати… Ми раптом не знаємо, що сказати або зробити, бо почуваємося незручно; не знаємо, як допомогти, або нам здається, що викидень — це не така вже й велика справа.
«Люди, які шукають підтримки, зазвичай якось намагаються покращити якість свого життя, хочуть почуватися краще, але не хочуть забувати. Йдеться швидше про те, щоб інтегрувати цю трагедію в своє життя», — каже медсестра Мелані Швоб, яка сама втратила дитину через викидень і зараз провадить групу підтримки для таких пар.
Я теж усвідомив, яка велика потреба підтримки подружжів, що втратили дитину. Тому моє запитання звучить так: чим і як ми можемо їм допомогти?
1.Не раціоналізуйте
Почнемо з того, чого краще не робити. Якщо ваше речення починається з «принаймні…», краще цього не кажіть. «Принаймні можеш спробувати ще раз» або «Принаймні у тебе ще є діти». Замість раціоналізувати, ліпше слухати і заохочувати батьків розповідати про свої емоції, завжди підкреслюючи, що ця дитина важлива.
2.Принесіть їжу
Це простий жест, але так ви можете виразити свою турботу щодо мами, а вона може подбати в цей час про себе. Фізично вагітність важка, а викидень робить її ще складнішою. Жінка має віднайти не тільки емоційне здоров’я, а й фізичне, як жінка, яка народила.
3.Підтвердіть, що вони — батьки
Навіть якщо втрачена дитина була їхньою єдиною вагітністю, ця пара й надалі залишається мамою і татом. Мелані Швоб каже, що важливо «вважати цю дитину цінним життям і визнавати, що її батьки, попри її відсутність, є мамою і татом».
4.Поясніть, що це не її провина
Багато матерів, які пережили викидень, почуваються винними, гадаючи, що могли цього якось уникнути, якби краще усвідомлювали те, що відбувається, або краще дбали про своє тіло.
Мелані Швоб каже: «Вагітні жінки негайно починають планувати, а в їхній природі — захистити цю дитину. Тому вони часто вважають, ніби не виконали свого завдання». Почуття провини — поширене, але це не означає, що воно має підстави. Батьки теж мають труднощі, бо не можуть «вирішити» проблему. Допоможіть сім’ям подолати почуття провини і зрозуміти, що це не їхня помилка.
5.Не підганяйте
Те, що дитина мала коротке життя, не означає, що мама і тато не любили її всім серцем. Час жалоби не коротший, і ми не повинні очікувати, що пара подолає це і забуде про викидень. Ми можемо допомогти, запевняючи, що пам’ятаємо про них та їхню дитину.
6.Називайте дитину на ім’я
Запитайте, як звати дитину, і називайте її на ім’я. Часто люди не думають давати ім’я своїй дитині, особливо, якщо викидень був на початку вагітності, але Мелані Швоб радить: «Я завжди заохочую пари дати дитині ім’я». Воно створює зв’язок між людьми і переносить цю дитину до реального життя.
7.Збирайте пам’ятки
На «нормальному» похороні ми можемо пережити полегшення, коли бачимо тіло померлого і маємо можливість попрощатися з ним. При викидні це не завжди можливо. Тоді може допомогти якійсь предмет, який асоціюється з померлою дитиною. Щось відчутне допоможе нам «завершити» цю історію. Допоможіть сім’ї зробити коробку з пам’ятками. Туди можна покласти, наприклад, УЗД-знімок або інші речі, вже куплені для дитини. Заохотьте подружжя поставити надгробок, якщо це можливо.
8.Розмовляйте про це
Якщо ви пережили таку втрату, подумайте, чи хочете поділитися своєю історією. Викидень може бути незрозумілим і стати причиною ізоляції, оскільки мати відчуває дитину в своєму лоні й любить її вже від перших днів, коли ніхто, крім сім’ї, може навіть не знати, що вона вагітна. Вона відчуває, що ніхто не знає, що вона переживає, тому ніколи про це не говорить. А перший крок до одужання і мами, і тата — це усвідомлення, що вони не самотні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
