Не варто прагнути до отруєного джерела

Роздуми над Словом Божим на середу ІІ тижня Великого Посту

Питання матері синів Зеведеєвих стосувалося кар’єри її синів. Кожна матір усе життя турбується про своїх дітей, переймається їхньою долею і відчуває радість від виконання свого призначення на землі, коли її діти мають добре місце у світі.  Саме цього і стосувалося її прохання до Ісуса.

Ісус не відкидає її прохання, проте пояснює — учням і нам — чого стосуються ці очікування. «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі дають їм відчути владу над ними», — будь-яка успішність у кар’єрі в цьому світі завжди, більшою чи меншою мірою, пов’язана з володарюванням над іншими.  Натомість вивищення Ісуса, Його успішність в очах Отця Небесного пов’язана з Його служінням: «Так само і Син Людський — прийшов Він не для того, щоби служили Йому, а щоби послужити й віддати свою душу як викуп за багатьох!», — каже Ісус. Таке служіння в очах цього світу є найбільшим приниженням: бути розіп’ятим на хресті — це найбільше приниження; бути слугою, що умиває учням ноги, — це приниження; не використати свою силу і могутність, а прийняти страждання — це приниження в очах людей цього світу. Але не в очах Бога.  

Ісус Христос прямо відповідає матері синів Заведеєвих, показуючи їй, що щастя бути володарем у цьому світі — швидкоминуче, а відтак ілюзорне; що для того, аби вона справді могла тішитися вивищенням своїх синів, вони мають розділити з Ним Його приниження і страждання: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити?»

У своєму житті ми обов’язково повинні прагнути до певних висот, працювати і змагатися для їх здобуття. Проте маємо собі поставити питання: що насправді мені дає досягнення цієї висоти? Що я здобуду? Часто люди шукають влади, виходячи, як їм здається, зі шляхетних побудок: якщо я буду при владі — зможу виправити це і це, бо знаю, як людям буде краще, знаю, як їм допомогти. Ми забуваємо, що прагнення влади пов’язане з набутим нами злом первородного гріха (див. 1 Йн 2, 16), і коли ми слухаємося цього прагнення, то черпаємо з отруєного гріхом джерела. Таке джерело і таке насіння може принести лише злі плоди (див Лк 6, 44); одним із цих плодів є насильство над іншими.  Ісус нагадує нам, що влада в земному вимірі завжди пов’язана з насильством і несправедливістю щодо інших. Ісус це представляє як закон цього світу, хворого на гріх. Закон Царства Небесного — це закон благодаті, любові й служіння. Для того, щоб його виконати, ми можемо йти лише однією дорогою: прийняти страждання у цьому світі.

Піст є часом, коли ми вчимося протиставлятися злу в його основах, приборкуємо його нашим смиренням і покаянням стосовно Бога та служінням у правді стосовно людей. І коли покаяння, притягуючи Божу благодать, очистить джерело наших прагнень — тобто наше серце — від гордині життя (1Йн 2, 16), ми побачимо, що єдиний добрий шлях змінити світ навколо себе: служити в любові Богу і людям.