Роздуми до Слова Божого на п’ятницю ІІ тижня Великодня
Довідався Ісус, що вони мають намір прийти й узяти його, щоб зробити царем, – і віддалився сам-один на гору знов (Йн 6, 15)
Господь розмножує хліби оскільки люди, які слідують за ним вже декілька днів, слухаючи Ісуса не мали можливості скуштувати хліба, щоб зміцнити свої фізичні сили. Чудо розмноження хлібів впроваджує віруючу людину в таємницю Євхаристії.
Люди йдуть за Ісусом, бо слово, яке Він проповідує, вражає слухачів (пор. Лк 4, 32, Мт 7, 28-29, Мк 1, 22). Не було нічого дивного, отже, в тому, що натовпи людей слідували за Ним, не звертаючи уваги на те, що не мають навіть що їсти. Ісус сам помічає, що ці люди не мають що з’їсти і не зможуть самі роздобути собі хліба, і сам дбає про свій народ, розмножуючи хліби.
Ця дія турботи Ісуса над своїм народом неустанно продовжується в Його Церкві, зокрема в Святій Месі: Ісус навчає нас у своєму слові, кличе нашого духа до прямування за Ним в мандруванні віри, і потім підкріплює нас своїм Тілом – Хлібом Небесним, Євхаристією, щоб ми витривали в Його любові…
Проте деякі люди сприймають чудо розмноження хліба не так як цього хотів би сам Христос: бажають Його обрати своїм царем (див. Йн 6, 15). Це прагнення походить з егоїстичних і прагматичних міркувань: маючи такого царя, ми не будемо змушені ні про що переживати, адже всього, що нам потрібно буде в нас під достатком.
Ісус, довідавшись про намір обрати Його царем, втікає. Втікає Він з тієї самої причини чому ще на початку свого служіння відкинув спокусу диявола перемінити каміння на хліб, промовляючи: «Не самим лише хлібом житиме людина» ( Лк 4, 4). Причина не в тому, що Ісус не хоче турбуватися про свій народ, а в тому, що Ісус уникає всілякої маніпуляції свободою людини. Він знає слабкість людини, що вона здатна продати свою гідність за тарілку юшки з сочевиці (пор. Буття 25, 34. Євр 12, 16). Втікає, отже, бо береже свободу вибору людини, як найціннішого скарбу, адже свобода є тим, що стисло пов’язано з гідністю і призначенням людини: «людина одна покликана, через пізнання і любов, брати участь у житті Божому. Вона створена з цією метою, і саме в цьому – головна підстава її гідності…» (ККЦ 356).