– Все, отче, більше гріхів не пам'ятаю. Прошу про науку, покуту і прощення гріхів
– Споживала м’ясо в п'ятницю й сварилася з чоловіком – ото й всі гріхи за місяць? Ти ж викладаєш, так? А під час сесії не брала хабарів зі студентів?
– Ну як… брала трошки… але лише з відстаючих… та вони самі пропонували! Вони ж лайдаки вчитися не хочуть, а оцінку давай їм! Та й тицяють гроші! Зараз студенти знаєте які!? Багатші за викладачів! Щодня у них нові туфлі! В університет на власному авто приїздять! То ж самі давали, я й брала…
– Лиш самі давали? А ти не вимагала?
– Ну як… та бувало… в мене ж, знаєте, діти… й ремонт давно не роблений… он у людей євроремонти, а в мене тогорічні шпалери… то й брала… ну й сказала, щоб за залік по 100 гривень склалися. Хіба ж то багато?
– Кажеш, що лиш з багатих брала?
– Та яке? Студенти як студенти… хіба я кому в гаманець заглядала? Я ж теж маю за щось жити. Отче, ви ж знаєте, криза надворі… як я брати не буду? Та хіба ж я чогось надзвичайного вимагаю? Я знаю, а воно – ні! Я знаєте скільки на свою освіту грошей витратила!? А воно й не вчиться й ходить штани протирає! Я ж зайвого нічого не беру! Я лиш за працю свою!
Насправді, це байка. Але, хто зна…
фінансово.
Щиро дякуємо!
