Дайджест

З відповідальністю за минуле

01 Вересня 2009, 03:55 1908 Тетяна Дзядевич, Католицький Вісник
ewatompson1

70 років минуло від початку ІІ Світової війни. На жаль, у нашій країні й дотепер не розставлено остаточних крапок у формуванні об’єктивної оцінки цього періоду історії. Пам’ять про ІІ Світову досі є предметом політичних спекуляцій, а радянський міф впливає на свідомість людей. Про формування колективної пам’яті й проблеми примирення ми вирішили поспілкуватися з професором славістики Університету Райс (США) Евою Томпсон. 2006 р. вийшов друком український переклад її книжки «Трубадури Імперії. Російська література і колоніалізм», де йшлося і про ці питання.

Пані професор, Лєшек Колаковський, світла йому пам’ять, писав, що істотними елементами людського існування є Розум, Бог, Любов і Смерть. Чи можемо ми спиратися на ці підвалини, формуючи колективну пам’ять про ІІ Світову війну?

Я би це перефразувала. Колаковський був філософським реалістом. Він визнавав і приймав правила арістотелівської логіки: принцип ідентичності й несуперечності (див. ІІІ том його “Основних течій марксизму”). Пам’ять – маємо на увазі саме поняття, – у такому разі конструюється у контексті метафізики. Християнська метафізика ґрунтується на Любові, і екзистенційний досвід переконує нас думати про Смерть і відносну “не важливість” мирського успіху (включаючи й “успішність” нав’язування іншим власної версії історії). Тому перед початком розмови про пам’ять домовимось про вихідні позиції. Я пропоную епістеміологію, що визнає існування світу як об’єктивну дійсність, а не як конструкцію наших роздумувань. Це дає можливість припустити, що людина здатна розуміти різницю між “я” і “не-я”, і що речі не можуть одночасно бути “А” і “не-А”. Якщо ми приймаємо ці передумови, то можемо розпочати вдумливу і об’єктивну розмову про пам’ять.

Що Ви думаєте про польсько-німецький досвід формування спільної позиції на складні, болючі моменти минулого. Чи цей досвід є успішний?

Діалог про польсько-німецькі стосунки – це діалог двох націй Європейського Союзу, які свідомо не спотворюють історію і не мають освяченої державою версії минулого (як це сталося в Росії). Розбіжності в інтерпретації певних подій існують, вони обговорюються на академічному рівні. Я маю оптимізм щодо польсько-німецьких стосунків. Через якихось сто років поляки і німці пам’ятатимуть свою тривалу ворожнечу так, як сьогодні згадуються вікові французько-німецькі конфлікти – з перспективи минулого. Прикладом успішності обраного напрямку є Європейський університет «Віадріна» у Франкфурті-на-Одері, де разом вчаться німці, поляки, а також студенти з інших країн.

Проте мушу сказати, що у польсько-німецькому діалозі існує низка неузгодженостей щодо інтерпретації історичних джерел. Більшість німецьких історичних текстів XVIII ст. подає території, розміщені між Німеччиною та Росією, як німецькі або російські провінції. Їх окремішна сутність, історія, чітко виражені культурні ознаки відкидаються багатьма німцями. Як нещодавно зазначила д-р Гезіне Шван (Президент «Віадріни» у 1999 – 2008 рр., котра 2008 р. балотувалася на пост Президента ФРН) під час виступу в Німецькому інституті у Вашингтоні лише 10000 німців вивчають польську мову, тоді як 2 млн. поляків вчать німецьку. Ситуація з іншими країнами на Схід від Одеру і на Захід від Росії ще гірша. Нещодавно я зазначила у статті «Постмодернізм і європейська пам’ять», Modern Age, т. 51, №.2 – вона доступна в Інтернеті – німці визнали свої помилки під час ІІ Світової війни щодо євреїв, але цього ще не сталося стосовно поляків, українців, білорусів. Адже Друга світова переважно відбувалася на території Польщі, України, Білорусі, а не Росії чи Німеччини. Думаю, з часом така ситуація виправиться.

Як повинен розвиватися діалог щодо колективної пам’яті про ІІ Світову війну між Росією, Україною і Польщею? В Росії, як переважно і в Україні, продовжують говорити про «Велику Вітчизняну війну», а не ІІ Світову, а інформація про роль Польщі у боротьбі з фашизмом є мінімальною.

Є польське прислів’я: «Краків побудували не за один день». Примирення української, російської і польської пам’яті є складним процесом з багатьох сегментів. Найбільш допоміжним буде, якщо ми приймемо епістеміологічні засади, які зазначено вище, як загальноприйняті. Думаю, що Польща і Україна можуть це зробити, щодо Росії – я не маю такої впевненості. На цьому етапі її самоусвідомлення. Через відносну відокремленість від Європи, Росія написала власну світову історію, що містить низку суперечностей і невідповідностей. Росіянам доведеться дізнатися, що ІІ Світова війна охоплює і період між 1939-41 рр., коли Радянський Союз був союзником Гітлера, а Молотов проголошував промови на честь німецько-радянської дружби. Причому ці доповіді були надруковані в радянській пресі. Росіяни при бажанні могли би виправити власну версію історії, лише вивчаючи свої газети між 1 вересня 1939 і 22 червня 1941. Нацистську Німеччину улесливо змальовували у «Правді» у вересні 1939 р., нацизм захищали, і європейські країни засуджували за критику фашизму. Радянсько-нацистська дружба тривала між вереснем 1939 і червнем 1941, що добре ілюстровано американською карикатурою того часу.

Інша важлива річ, яка важко сприймається росіянами, а також і деякими українцями, – це те, що країни на захід від Росії сприймають марш на Берлін зі змішаними почуттями. Так, Совєти перемогли фашизм, але вони у той же час поневолили пів-Європи на Схід від річки Лаба. Вони грабували і знущалися з мирного населення під час свого переможного маршу. Більше того, вони зупинили розвиток орієнтованих на Захід Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, створивши так звані демократичні республіки, котрі не входили до складу СРСР, але були підконтрольними. Долучили до однієї шостої суші Балтійські країни.

Питання дотичне до попереднього. Зараз активно ведуться дискусії щодо статусу вояків УПА. Проте існують переважно дві позиції – проукраїнська і проросійська. Голос Польщі тут не враховується. Яка Ваша думка з цього приводу?

Проблема УПА є болісною. Безсумнівно потрібно враховувати те, що ця військова організація боролась за українську незалежність. Тому вона боролась і проти росіян, і проти поляків. Всі визвольні армії роблять це. Росіянам зрештою доведеться визнати цю неприємну правду. Також можна не дискутувати з приводу того, що поляки намагалися припинити українські національні рухи в межах Другої Речі Посполитої у 1918 – 39 рр. Дискримінація українців відбувалася і потім, і раніше, за часів Першої Речі Посполитої; ці факти документально підтверджені і визнані. Польський Президент і Польський Сенат засудили ці явища.

Зовсім інша ситуація зі спробою геноциду поляків на Волині 1943 р., коли Дмитро Клачківський (Клим Савур) наказав, щоб «вбивали всіх поляків». Те, що трапилося, є документально підтверджене, і досі болісно згадується польською стороною. Не можна прирівнювати жертви Волині 1943-44 рр. з акцією «Вісла» 1947 р. Польські джерела вказують, що на Волині було замордовано від 80 тис. до 100 тис. поляків, у акції “Вісла” постраждало 15-20 тис. українців. Польські й українські історики мають розбіжності у цифрах, і ці дані потрібно узгодити. Але це не головне. Необхідно визнати: події на Волині були геноцидом. Гинули безневинні немовлята, діти, немічні люди. Поляки чекають на офіційне вибачення на державному рівні. Як Польський Президент і Сенат 2002 р. вибачилися за акцію «Вісла». Це завершить польсько-українське примирення. Адже співпраця між двома країнами є на доброму рівні. Обидві країни разом позбавляються наслідків комуністичного минулого й економічних проблем.

Хочу додати, що офіційне вибачення з боку України за Волинську трагедію сприятиме дозріванню української державності. Бо лише зріла нація може сказати «Вибачте». До позитивної оцінки дій УПА необхідно додати також і цей болісний факт.

Сьогодні йдеться про написання спільних російсько-українських шкільних підручників з історії. У своїй книжці «Трубадури імперії» Ви торкнулися проблеми творення історії у пост(про) радянській Росії. Чи буде реалізація такого проекту корисною для майбутніх поколінь? І яке місце у такому проекті може бути призначене для Польщі, Румунії, Чехії, Словаччині, Угорщині тощо?

У ситуації, коли Росія не готова визнати негативні сторони ІІ Світової війни, при традиційному запереченні української державності, а також зростанні політичної й економічної ваги Росії на міжнародній арені, думаю, що спільний російсько-український підручник історії неминуче даватиме російську версію історії і ослабить українські зусилля сформулювати свою історію. Це був би крок у напрямку національного самогубства України.

Одного разу я слухала промову українського патріота Володимира Жили про Україну. Він народився в Україні, але після ІІ Світової оселився у Техасі. Жила сказав: “Українці живуть між росіянами і поляками. Поляки більше не загрожують. Вони більше не прагнуть позбавити українців ідентичності. Натомість ситуація з росіянами зовсім інша. Росіяни досі хочуть, щоб українці були «малоросами». Це Росія небезпечна для України сьогодні, не Польща. Підпорядкування Росії може принести одномоментні економічні дивіденди, але це буде руйнівним для української ідентичності.

Написання неупередженого українсько-російського підручника – справа майбутнього. Звісно, потрібно заохочувати співпрацю на особистому рівні, проводити спільні дискусії, академічні конференції. Але перед написанням такого підручника український історичний наратив має зміцніти, як і політична незалежність України. Для цього потрібно як мінімум ще одне покоління. Для України важливо виховати власний академічний потенціал, науковців, котрі би спеціалізувалися на українсько-російських відносинах.

Щодо інших країн між Німеччиною і Росією, то вони підсилили свій суверенітет. Тепер вони є частиною ЄС, але й репрезентують прагнення своїх націй до суверенітету. Зрештою, найкраще рішення для цих країн – визнати статус одна одної як законної і рівноправної частини Євросоюзу. Саме з такої перспективи було би найкраще писати свої підручники про співпрацю з Росією.

hitler-stalin1

«Чи довго триватиме цей медовий місяць?»

Карикатура, що з’явилася в європейській пресі 1939 р., після підписання пактів Молотова-Ріббентропа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity