Іноземні священики очима українського католика

«Я запрошую вас на виставку «Іноземні священики очима українського католика» або «Пастирі очима пастви». Кожен портрет у галереї – це якийсь образ. Іноді він зустрічається в чистому вигляді, іноді – це комплекс портретів, де один є основним, а решта –штрихами, яік лише доповнюють.

Якщо в цих портретах хтось щось «не те» побачить – даруйте. Шукайте у неточності не злий намір, а лише недостатній професіоналізм портретиста. Відразу хочу зробити застереження, замальовки свої я робила лише у кількох містах, і тому більша частина нашої країни залишається мною не дослідженою. Так що, коли хтось з художників захоче поповнити мою галерею – буду дуже вдячна. Отже, перша зала …

«Отець». «Настоятель». «Отченько»

«Батько». Відносини «батька» і пастви нагадують відносини у великій селянській родині. «Батько» пам'ятає все про своїх «дітей» – коли останній раз на сповіді був, у чому каявся. «Батько» точно знає, чи було його «чадо» на недільній месі, а якщо не було – запитає про причини. «Батько» завжди простежить, щоб «чадо» отримало належну йому порцію духовної їжі й турботи. Він ніколи не відмовить у допомозі, навіть якщо це не завжди входить до його компетенції. Усі «діти» для нього однаково рівні, у нього немає улюбленців, а якщо і є, то він ретельно приховує це. У цих стосунках «батька» з «дітьми» неможлива фамільярність. «Діти» ставляться до нього ввічливо, з повагою. Ввічливість і повага до «батька» зберігаються і в розмовах про нього за його спиною. Про «отця» не розповідають легенд, а його ляпи під час проповіді забуваються відразу. З ним приємно співпрацювати. Він цілком готовий довірити частину роботи світським, щоправда, ненав'язливо контролюючи їх при цьому. В разі проблем і помилок «діти» завжди можуть розраховувати на його підтримку і захист. Як правило, «отців» дуже любить інтелігенція.

«Настоятель». Зазвичай, він представник старої, дособорной формації. Вимагає до себе поважного ставлення, але іноді забуває про повагу до інших. «Настоятель» завжди правий, він ніколи не опускається до суперечки чи дискусії зі світськими, іноді не пояснює свою позицію. Проповіді його складаються з постійних нагадувань про обов'язки християнина і кари за гріхи. Всю роботу він вважає за краще робити сам, в крайньому випадку в контакті з сестрами. Якщо доводиться щось довіряти світському (миття підлог, поливання квітів, розстановку наголосів у текстах), – контролює все сам. Основний контингент його парафіян – бабусі, які захоплюються його суворістю. У інших категорій парафіян спілкування з ним виходить не таким безпроблемним.

«Отченько». «Отченька» люблять всі – старі й малі. Малеча скаржиться йому на неприємності в школі, підлітки розповідають про проблеми в особистому житті, люди старшого віку – про проблеми на роботі, дідусі і бабусі скаржаться на здоров'я і неслухняних онуків. Від входу у храм до захристії він іде максимально можливу кількість часу – на цій короткій дорозі його багато разів зупиняють парафіяни. У нього завжди знайдеться цукерка для самих маленьких і добре слово для старших. Від «отченька» не вимагається бути інтелектуалом, від нього не чекають «розумних» проповідей. А всякого роду ляпи і казуси «отченьки» передаються з уст в уста з веселими коментарями. Від «отченьки» вимагається лише сутана, що не промокає від сліз і велика кількість вільного часу. С «отченькою» можна посміятися, над ним можна по-доброму пожартувати. На свій день народження «отченька» отримує в подарунок купу цікавих дрібниць. Його із задоволенням запрошують на сімейні обіди, дні народження, свята. Як правило, «отченька» ні на кого не свариться, він лише мімікою або відтінком голосу позначає своє невдоволення – зазвичай, цього буває достатньо для винуватця.

А тепер перейдемо у другу залу.

«Сіяч». «Садівник». «Сторож»

«Сіяч». Найголовніша риса «сіяча» – величезна кількість ідей та ініціатив. Він починає втілювати наступну, так і не закінчивши реалізацію попередньої. «Сіяч» організує купу зустрічей і акцій, у нього під опікою кілька груп чи спільнот, але він постійно створює нові. Він намагається видавати відразу декілька газеток, журнальчиків, інформаційних листків. Щось з починань «сіяча» успішно розвивається, щось гине відразу ж після того, як «сіяч» перестає займатися цим. Загалом, усе за Євангелієм – інше «… не мавши корню, усохло. Інше впало на тернину, й заглушила його. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять» (Мт. 13.6-9). Щоб працювати з «сіячем», потрібна рухливість і прагнення завжди займатися новим.

«Садівник». Від «сіяча» він відрізняється набагато більшою турботою про те, що він посіяв. Іноді складається враження, що «садівник» дає своєму дітищу право рости так, як йому заманеться, але це далеко не так. «Садівник» дуже уважно стежить за своїми вихованцями, в разі потреби направляючи розвиток в потрібну сторону. Як правило, навіть після того, як «садівник» перестає займатися спільнотою, групою, виданням (а це трапляється лише в тому випадку, якщо його переводять в інше місто чи країну), справа його залишається цілком життєздатною.

«Сторож». Сам він сіє щось вкрай рідко. Його головне завдання – спостерігати і контролювати те, що створено кимось іншим. Він вважає, що якщо він не буде втручатися у справи спільноти або видання, там відразу ж з'явиться єресь. «Сторож» тричі перевірить всі тексти, приготовані не ним особисто. «Сторож» вважає за краще, щоб в парафії не виростало нічого взагалі, але якщо вже проросло – він буде це ретельно охороняти і контролювати.

А тепер пройдемо в третю залу.

«Рятувальник». «Колонізаторів». «Ісконник». «Миклухо-Маклай»

«Рятувальник». Він свято впевнений у тому, що приїхав у духовну пустелю, де ніхто і ніколи не чув про Бога. Йому, по суті, байдужі всі традиції та особливості місцевої культури. Розмовляє він менторським тоном, пояснюючи навіть найбільш очевидні речі. Кваліфікація співробітників його, як правило, не влаштовує. Часто, не пропрацювавши й трьох місяців, «рятувальник» починає писати в іноземні газети та журнали статті про загадкову східну душу і про досвід її порятунку.

«Колонізатор». Колонізатор від «рятувальника» відрізняється початкової установкою – «У вас все неправильно». «Колонізатор» хоче, що б все було так, як у нього в країні, у спільноті, в семінарії. Його мало цікавить досвід і традиції місцевої громади і місцевого католицтва. За силою руйнівної дії, термінатору далеко до «колонізатора». Творчі ж результати цього типу пастиря досить посередні. Від співпраці з ним відмовляються досить швидко, адже «колонізатор» у співробітниках не має потреби – тільки у виконавцях.

«Ісконник». У ньому горить величезна любов до всього східного, а особливо до православного. Його житло забито православними іконами, свічками, лампадами. Він часто відвідує православні храми, вважає себе знавцем східної філософії та богослов'я. Часом, навіть, може носити густу бороду на манер православних священиків. «Ісконник» вважає, що католиками можуть бути тільки ті, хто етнічно походить з католицьких народів. Українських католиків він, у глибині душі, вважає мало не зрадниками свого народу. Основне завдання католиків в Україні він бачить у мирному існуванні і підтриманні добрих відносин з православ'ям. Як правило, «ісконник» вважає, що на чужу землю зі своїм Євангелієм не ходять.

«Миклухо-Маклай». Він розуміє, що приїхав до країни, в якій є свої традиції, своя культура. Він поважає звичаї народу, з яким живе. Миклухо-Маклай» приймає правила гри, прийняті в даному суспільстві. Він не прагне зламати те, що не розуміє, що йому не подобається. Йому цікаві «аборигени» та їх духовний досвід. «Миклухо-Маклай» готовий ділитися своїми знаннями, своїм досвідом, але ніколи нічого не нав'язує. Якщо «Миклухо-Маклай» наштовхується на зовсім вже страшне марновірство, то пояснює, що в ньому поганого, а не кричить: «Ніззя! Забороняю»! Умови життя «Миклухо-Маклая», зазвичай, максимально наближені до умов життя своїх парафіян, тому їх проблеми йому близькі і зрозумілі. Щоправда, стовідсоткових «Миклухо-Маклай» я зустрічала вкрай мало.

Ну, а у четвертій залі я запрошую вас познайомитися ще трьома портретами.

«Професор». «Масовик-витівник». «Великий білий брат»

«Професор». Пастирською роботою з парафіянами він, як правило, не цікавиться. У «професора» є якась область наукових знань, яка йому миліше за все на світі. Проповіді його нудні та занадто розумні, і, в основному, всі на одну тему. Спілкуватися з «професором» можуть лише ті, хто поділяє його інтерес до проблеми.

«Масовик-витівник». Вони зустрічаються в основному серед тих, хто своїм основним завданням ставить роботу з молоддю. «Массовик-витівник» так сильно хоче бути схожим на молодь, що це бажання стає карикатурним. Він починає дивно одягатися, вживати в мові жаргон і сленг, слухати молодіжну музику, яка викликає у нього головний біль. Часто «масовик» спонсорує маленькі молодіжні посиденьки. Він намагається розділити, часом долаючи огиду, захоплення своїх підопічних, брати участь з ними в обговоренні їх проблем. Зробити це вдало виходить вкрай рідко, тому «масовик-витівник» частенько є предметом насмішок молоді.

«Великий білий брат». Навіть у спекотну погоду він ходить у хабіті або сутані. Духовність і побожність огортають його щільною густою хмарою. «Великому білому брату» постійно бачаться у всьому змови проти його священицької гідності і підступи диявола. «Великий білий брат» постійно цитує Біблію, а також різні «побожні» тексти. Його обожнюють неофіти, а ще більше неофітки.

Ось і все. Нашу екскурсію завершено.

Перекладено та адоптовано за матеріалами СВЕТ ЕВАНГЕЛИЯ