Паломництво – від слова поламати?

У паломництва я почав ходити ще семінаристом. Пам’ятаю своє перше паломництво з Житомира до Бердичева у 1997 році. І незабутнє в 1998 році з Хмельницького до Бердичева. Але тоді я ходив як звичайний учасник, який зрідка допомагав організаторам паломництва, але здебільшого просто йшов, і як тепер бачу – то був для мене духовний відпочинок.

Останні ж декілька років організовую паломництва з Житомира, з кафедрального костелу св. Софії до Бердичева. І тепер паломництва для мене більше стали жертвою і працею.

Гаслом цьогорічного паломництва для нас стали слова, що можна сказати виражають сенс марійної духовності: «З Марією до Ісуса!». Для мене в цьому гаслі більше було молитви, щоб дійсно, ми, паломники, могли в цьому паломництві зустрітись з Марією.

Житомирське паломництво саме по собі не є довгим, як, наприклад, Хмельницьке, Київське чи Францисканське (з Шепетівки і Полонного). Проте воно є досить численним: кожного року в ньому йде близько 350-400 осіб. В цьому році рано вранці 16 липня від кафедрального костелу св. Cофії виходило в напрямку Бердичева понад 350 осіб. Це перед усім католики з Житомира і Коростишева, Радомишля і Брусилова, Коростеня і Володар-Волинська, навіть з Києва і Ворзеля. Можна впевнено сказати, що паломництво було міжнародним, бо мали 5 гостей з Польщі. Надзвичайно багато було духовенства в нашому цьогорічному паломництві: 10 священників, 11 монахинь і 6 семінаристів.

Коли дивишся на цю кількість людей, які пішки хочуть дійти до Матері Божої Бердичівської, поневолі задумуєшся над сенсом пішої ходи. Бо ж можна спокійно подолати ці кілометри автобусом, автомобілем чи потягом. Так, можна. Проте в серцях цих людей, що йдуть пішки до Бердичева, є прагнення: я мушу подолати ці кілометри пішки, я мушу зустріти всі неприємності цього паломництва спокійно, по-християнські. Чому? Заради того глибокого почуття вдячності і віри Пресвятій Богородиці, віри в Її Материнську опіку. Ось що змушує долати цих людей в таку над людську спеку ці кілометри.

Паломник має бути готовим до:

1. Тепловий і сонячний удар

І дійсно, спека останні роки сильно вимотує. Минулого року я не зміг завершити паломництво, бо отримав тепловий удар (він трошки відрізняється від сонячного). Причиною були моя вовняна сутана, яка щільно покривала практично все тіло, і те, що я мало пив води. Отже паломник для того, щоб не отримати теплового чи сонячного удару, обов’язково повинен мати на голові якусь панаму і багато пити води. До речі, напої з кофеїном пити в спеку не рекомендують.

2. Мозолі

Хоча і кажуть, що той, хто в паломництві не натер мозоля, не паломник, проте добре забезпечений паломник їх мати не буде. Про це я вже довідався в цьогорічному паломництві. Мозолі, які я натер, не дозволяли далі йти, тому мусив керувати з авто. Проте ці ж самі мозолі дозволили мені познайомитись з однією людиною, яка дала чіткі «інструкції», щодо «підготовки» ніг і взуття до дальніх дистанцій. Ці вказівки досить прості. Перед тим як взутись, треба на сухо витерти всю стопу ноги, очистивши від будь-якої піщинки , бо – каже вона – за декілька кілометрів ці піщинки здатні зробити великого мозоля. Щільно натягнути шкарпетку і так само щільно натягнути та зашнурувати взуття. Виявилось, що ця пані колись була океанологом і ходила в багатокілометрові експедиції у місця, де немає людей, і від того як вона про себе подбає, залежало дослівно її життя…

3. Ночівля

Паломник має бути готовим до ночівлі і під відкритим небом, і в наметі, і в стодолі. На ночівлю наше паломництво приймає невеличке село Гвоздава, це за 20 км від Бердичева. Останні роки важко буває розмістити всіх паломників по хатах. В цьому селі живе мама двох священників-близнюків, то вона прийняла до себе цього року 70 паломників… Так що тут можна ще запитати для кого це випробування: для паломників чи для тих, хто їх приймає?

Паломництво – від слова поламати?

Кожне паломництво повинно так чи інакше вести до Бога, до зустрічі з Богом. За кожним разом в паломництві паломник може в собі щось відкрити. В моєму випадку ці відкриття стосуються моїх гріхів і недоліків, тому для мене особисто слово паломництво ототожнюється зі словом ламати. Треба поламати кістку, що неправильно зрослась, для того щоб вона знову добре могла зростись. Щось подібного відбулось зі мною в цьому паломництві. З самого початку щось пішло не так. То вийшли без хреста, і я мусів сам бігти назад по хреста, то роздуми не вдались, потім ще щось, нарешті мозолі, які не дозволили мені йти далі. Що робиться? Чому так все укладається? Відповідь я отримав наприкінці паломництва. Я просто занадто сильно переживав і турбувався про все, як Марта з Євангелія. Це було не просто переживання з турботи, яку викликає любов, а переживання з недовір’я Богові. Я намагаюсь все контролювати в своєму житті, а Господь мені показав: Грицю, ти нічого не можеш контролювати, ти навіть не можеш у себе волосся на голові порахувати, то як же ти маєш контролювати щось назовні від тебе. Ти маєш довіритись а не контролювати.

Ось і вийшло, що «паломництво» – від слова ламати. В цьому паломництві Господь зламав мою недовіру до Нього і моє прагнення все контролювати в своєму житті.

_________________________________________________________

УВАГА!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.