Скаутинг ОУС і християнське виховання

Організація Українських Скаутів діє на основоположних засадах обов’язку скаутів перед Богом, перед Вітчизною, перед іншими та перед собою.

Обов’язок скаутів перед Богом виражається у відданості духовним цінностям і сповіданні релігії, яка їх виражає, а відтак – прийнятті зобов’язань, що з цього випливають.

Духовність мусить відігравати сильно але домінують в українському скаутському вихованні, бо є ще патріотичне виховання, яке також повинно відігравати сильну роль. Однак на патріотичному вихованні слід зупинитися окремо. А в нас завдання розглянути саме духовне чи християнське виховання.

Здавалося б, сучасну молодь здивувати важко – все вона знає, про все має свою уяву – хай іноді й не таку, яку дорослі вважають правильною. Можливо тому, що вони – скаути, котрі вже знають відповіді на питання, важкі навіть для дорослих – наприклад, як і для чого жити?..

Але одна справа – говорити про Бога, й зовсім інша – говорити з Богом. У житті кожної людини рано чи пізно відбувається зустріч із Господом, важливо в цей момент не відвернутися й не пройти повз Нього…

Отже, перш ніж вияснити про потребу християнського та духовного виховання Українського скаутингу слід вияснити декілька понять а саме: Духовність, духовне виховання, християнське виховання.

Що таке духовність?

Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.

Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.

Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.

Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.

У філософії та психології склалися різні розуміння духовності: як релігійності, сприйняття ідеї Бога, розвитку інтелігентності і добропорядності. Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.

Індійський філософ Ш.А.Грош говорить: «Духовність у своїй суті є пробудженням внутрішньої дійсності нашого створіння, нашої душі, внутрішнє прагнення пізнати, відчути і ототожнити себе з нею, увійти в контакт з вищою дійсністю . об’єднатися з нею, і як наслідок цього контакту – перетворити всю нашу істоту на нову, в нову особистість, в нову природу».

Духовність не зводиться до інтелектуальності, ідеальності, звернення розуму до етики, чистої моралі або аскетизму. Духовність не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу, або розумова довіра і урегульованість поведінки на цих засадах. Духовною є будь-яка діяльність, яка веде людину вперед у напрямку якоїсь форми розвитку: емоційного, інтуїтивного, соціального – і веде, вказує на життєвість його внутрішньої сили.

Духовною є діяльність людини, завдяки якій стан людства його власними зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів.

Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у «царство духа» і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття оточуючої дійсності, свого місця і ролі в ній. Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в тісному зв’язку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним розвитком. Видатний педагог писав: «Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його соціальний і моральний досвід».

З релігійної точки зору духовність – це вияв внутрішнього світу людини;здатність до творення духовного світу, до самовдосконалення. Релігійний- 1.Який вірить у Бога й старанно виконує всі релігійні обряди. 2.Який стосується релігії, ґрунтується на релігії. Духовний світ кожної людини – індивідуальний.Його наповнення залежить тільки від нас. З духовним світом пов’язане поняття «духовність». Духовність визначають як здатність людини творити духовний світ. Передусім ця здатність виявляється в самовдосконаленні, бо духовний світ перебуває всередині кожного з нас – це наші думки, мрії, враження, почуття, зрештою – наше прагнення досягти ідеалу, стати кращим, досконалішим. Духовність є тією магнетичною властивістю, яка робить людину цікавою для інших. Ідеться не лише про знання , досвід, товариськість або щедрість. Для багатьох людей духовне життя пов’язане зі служінням Богу. Такий прояв духовності називають релігією. Рису, що визначає, якою мірою людина перейнята релігійними ідеями, цінностями , нормами, наскільки релігія впливає на життя людини, називають релігійністю.Коли кажуть, що людина релігійна, це означає,що в основі її духовного життя лежить певна релігія, віра в Бога. Питання для всіх У що можуть вірити люди??, Чому люди вірять у Бога??

Засновник скаутингу Роберт Стівенсон Баден-Пауел в книжці «Скаутинг для хлопців» зазначив : Не вартий той, хто не вірить в Бога і не слухається його законів, якщо скаутинг мав бути без Бога, краще б його не було…» Саме таке ставлення у БіПі було духовного і християнського зростання скаутів. Такий підхід повинен бути і в українського скаутингу, зокрема до питання духовності, релігійності і християнського виховання в Організації Українських Скаутів ОУС.

Духовність, але не конфесійність…

В концепціях християнського виховання в молодіжних організаціях існує декілька підходів до духовного виховання. Один з підходів – це конфесійний підхід, за яким слід виховувати молодь, зокрема скаутів в одно конфесійному певному середовищі: Потрібно акцентувати на приналежності до віри батьків, яка у нашому випадку є представлена Церквами Володимирового Хрещення. Ці Церкви повинні мати чільне місце у всіх пластових програмах. Участь інаковіруючих має бути вирішена тільки на особистому рівні і у порядку винятку, якщо насправді релігійна приналежість даної особи забороняє їй брати участь в молитві Церков Володимирового Хрещення. Релігійне виховання в Пласті (гутірка на Міжкрайовому семінарі провідників та пластових виховників, Київ, 27.09.2004). Таку підхід сповідує частина Скаутських Організацій- зокрема в Україні: Католицькі Скаути Європи, Православні Скаути України тощо…

Існує підхід, де взагалі відкидається духовне та християнське виховання скаутства або зводиться це до мінімуму.

Існує третя позиція і підхід про те, що неможливо відкинути потребу християнського та духовного виховання скаутів, однак не слід прив’язувати до певної конфесії чи Церкви. Не слід формувати скаутські патрулі та Дружини за конфесійною ознакою тощо… Однак слід заохочувати релігійні практики Дружини, патруля, особисті. Розмови на релігійну тему, участь в релігійних та церковних заходах, вишколи на релігійну тему, здобування релігійних вмілостей… Цей підхід повинна сповідувати також Організація Українських Скаутів ОУС.

Релігійне виховання здійснюється через: Спільні всім патрулем або Дружиною відвідини Служби Божою щомісяця, іспити з релігійних вмілостей, життя серед природи, споглядання Божого творіння (гутірка, ватри на релігійну тематику), релігійні святкування, участь у заходах та акціях релігійного характеру, спільну молитву на початку і на наприкінці сходин Дружини, спільну молитву під час Лінійки на таборі, молитви під час спільного споживання їжі. (Всебічне виховання: Матеріали для виховників, Центральна Скаутська Рада ОУС, Львів 2003, ст. 4)

Отже християнський вимір мусить бути, якщо не домінуючий, то принаймні достатній.

Однак Скаутські Дружини не повинні бути одноконфесійні. Навпаки ми повинні пізнавати християнські традиції одне одного, повинні шукати приязні, терпимості і толерантності. І цього також навчає скаутинг. Також конфесійних поділ серед скаутів не сприяє єдності самого скаутингу, роздрібнює на конфесійні секції тощо… Однак при бажанні парафіяльної громади можна створити Дружину, де буде практикуватися духовність обряду певної громади. Однак навіть така Дружина не може бути закритою для інших.

Завдання для виховника

Завдання для виховника – прищепити духовне виховання кожному скауту, однак прищепити, а не навчити…: Релігійності годі навчити, нею можна тільки заразити (Роберт Бейден-Пауел. Вказівки скаутмайстрам). Можливе також і практикування участі, наприклад, в прощах і паломництвах тощо.