Милостиня: за і проти

Кому подавати: всім, хто просить, чи шукати тих, хто дійсно потребує?

Навіть далекі від віри люди вважають, що милостиня – добра справа. Для християн у цьому питанні теж все очевидно: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт 25,40). Але на практиці чомусь гризуть сумніви, коли від «найменшого брата» з простягнутою рукою тхне перегаром чи відвертою брехнею. Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, на що саме підуть гроші, пожертвувані п'яниці. І в крайню бідність циган, напевно, мало хто вірить.

Пам'ятаю, бачила колись з вікна, як біля мого будинку зупинилось таксі, з якого висипалася ціла юрба циганок з дітьми і миттєво розійшлась по під'їздах. Весь час, поки циганки обходили квартири дев'ятиповерхівки, просячи на хліб, на них унизу чекало проплачене таксі. Вочевидь, жебрацький промисел циганок досить успішний, якщо вони можуть собі дозволити такі зручності. Так само завжди знайдуться люди, які вірять легіону безіменних тітоньок, що на автовокзалах збирають гроші начебто на операцію когось з рідних. Ставлю себе на місце людини, якій потрібно знайти величезну суму на операцію. Автобуси – останнє місце, де б я шукала гроші.

Але таке шахрайство – ще квіточки. Існує набагато жахливіший жебрацький бізнес, в якому жебраки – лише жертви справжніх злочинців, що тримають їх у рабстві і змушують випрошувати милостиню. Не так давно читала статтю, в якій інвалід розповідав про свої поневіряння. Випадкові знайомі його накачали наркотиками та вивезли в інше місто. Підтримуючи у напівсвідомому від наркотиків стані, змушували жебракувати у переходах метро. Усі гроші, звісно, забирали. Про такі речі час від часу пишуть далеко не жовті газети. І ці випадки трапляються не лише в нашій країні. Знайомий священик, який вчився у Римі, розповідав, що постійно бачив на площі багато жебраків з понівеченими ногами та руками. З часом він дізнався, що цих людей калічили спеціально, аби вони викликали більше жалості у перехожих.

Нехай твоя милостиня запітніє у тебе в руках ,перш ніж ти дізнаєшся, кому подаєш

Усі ці речі існують лише тому, що приносять гроші. Ось і виходить, що дати милостиню п’яниці означає ще більше прив’язати його до алкоголю, дати циганці чи «нє мєсній» – стимулювати шахрайство і неробство. А подаючи інвалідові ми (який жах), можливо, навіть підтримуємо рабовласництво. А як же слова Христа «дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся» (Мат 5:42)? Відповідь на це міститься у християнському тексті ІІ століття під назвою «Дідахе» (Навчання 12-ти апостолів): «Нехай твоя милостиня запітніє у тебе в руках, перш ніж ти дізнаєшся, кому подаєш» (1, 6). Про розбірливість у подаванні милостині говорить і Отець та Вчитель Церкви св. Василь Великий: «Потрібна досвідченість, щоб розрізнити насправді потребуючого і того, хто просить через захланність. І хто дає пригніченому бідністю, той дає Господу і від Нього отримає нагороду; а хто дає всякому пересічному – той кидає псу, який докучає своєю нав’язливістю, але не викликає жалості своїм убозтвом».

Поради, безумовно, хороші, але є небезпека, що милостиня так і залишиться пітніти у долоні, доки не знайдеться бездоганний жебрак. Та й хто візьме на себе сміливість визначати, гідна ця конкретна людина милостині, чи ні? Саме тому багато духовних авторитетів радять просто давати тим, хто просить, а все інше доручити Богу. «Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову» (Проп 11:1), а Бог хай визначає, до кого та вода занесе хліб. А ще згадується чи то притча, чи реальна історія про стародавнього монаха, до якого прийшов жебрак і попросив дати йому одяг, бо його одежа зовсім зносилася. У монаха було дві одежини: стара і зношена – на собі, а також нова – про запас. Тож дав йому свою стару, а сам одягнув нову. Через певний час, коли жебрак вже відійшов, монах згадав слова Христа «Що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» і подумав, що недобре Христу давати старий одяг. Він догнав жебрака і дав йому новий одяг, а сам знову вдягнувся у свій старий. Через якийсь час цей монах побачив, що його новий одяг продається на базарі, і засумував, вирішивши, що жебрак його продав, а гроші, напевно, пропив. Уві сні йому явився Христос, вдягнений у його одяг. Господь казав: «Це твій одяг, який ти пожертвував Мені. Я його прийняв, і зараз він на Мені, тож не сумуй».

Бог повертає сторицею

Окрім того, що наші пожертвування, зроблені заради Христа, отримує Сам Бог, милостиня має ще одну цікаву властивість. Вона повертається до того, хто її подав, і не просто повертається, а у багато разів збільшена. Так каже Біблія і досвід багатьох людей.

В одному з внутрішньо церковних католицьких рухів на певному етапі формації людям пропонують буквально прийняти і виконати слова Христа, адресовані багатому юнакові: «Продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі» (Мк 10:21). Цікаво, що через якийсь час багато з цих людей засвідчують, що їхня милостиня і справді вже зараз повертається до них у 100 разів збільшена, як і було обіцяно у Євангелії: «Немає жодного, хто б полишив дім, братів, сестер, матір, батька, дітей, чи угіддя – задля мене і задля Євангелія – і при цьому не одержав би в сто разів більше вже тепер, у цей час, в умовах переслідувань, – будинків, братів, сестер, матерів, дітей, угідь, – а в майбутньому віці – вічне життя!» (Мк 10:29-30).

Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову

Святий Василь Великий уподібнював багатство до великої річки. Як вона розливає свої води тисячами каналів по землі, так і той, хто має статок, мусить тисячами шляхів свої гроші допроваджувати до бідних. А ще він казав, що багатство схоже на джерельну воду: чим частіше з неї черпають, тим вода стає чистішою, а джерело, з якого не черпають – швидко забруднюється. У закони звичайної логіки важко вмістити твердження, що чим більше чогось віддавати – тим більше його матимеш. Але Той, хто нагодував п’ять тисяч людей п’ятьма хлібинами і двома рибками, явно не узгоджував свої дії з земною логікою. Це я не до того кажу, що даючи милостиню не потрібно керуватись розумом, а до того, що є ще щось, окрім сухого розрахунку. Але і про розум забувати теж не варто, тим більше що думати, як відомо, – не боляче.