Блудний Син та Милосердний Отець

Роздуми до Слова Божого на суботу ІІ тижня Великого посту

«Притча про блудного сина просто, але глибоко висловлює дійсність навернення» (Йоан Павло ІІ «Dives in Misericordia». У цій притчі можемо побачити як історію окремого грішника так і цілого людства, що відпало від вірності Богові внаслідок первородного гріха. В цій притчі відкриваємо сутність Божого милосердя так, що деякі богослови пропонують називати цю притчу не притчею про блудного сина, а про Милосердного Отця.

Вже те, що син попросив розділити маєток, було гріхом, тому що ранило батьківську любов. Подібно кожний гріх є раною, що завдається Божій любові до людини. Проте отець дозволяє на це, бо любить і шанує свого сина, шанує його вибір.

Син, змарнувавши весь маєток, не вміючи ним користуватись, опиняється в жахливій ситуації, і саме тоді, коли він бачить свій принижений стан, починає замислюватися над тим, що він зробив. У своєму матеріальному приниженні він поступово починає бачити також, що втратив не лише маєток, а й щось більше – гідність. Так само у випадку кожного грішника: гріх є тим, що влучає безпосередньо в гідність людини.

Бог дозволяє в нашому житті, щоб ми помилилися, шануючи наш вибір, допускає також наше приниження гріхом, щоб ми задумались над своїм життям.

Рефлексія блудного сина є поворотним моментом. В його серці викреслюється план повернення: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів.» (Лк 15, 18-19). Блудний син вже не сподівається знову користуватися з тих привілеїв, які він мав до цього відходу, але все ж таки сподівається на певне пробачення. Коли ж він підходить до батьківського дому, то виявляється, що батько вже давно виглядав його: «і як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк 15, 20).

Милосердя батька проявляється в тому, що він відновлює гідність свого сина: «батько кликнув до слуг своїх: Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги» (Лк 15, 22).

Нам може здаватися, що вчинок милосердя закладає стосунок нерівності між тим, хто його дає і хто його приймає. «… У нас є схильність робити висновок, ніби милосердя знеславлює того, хто його приймає, що воно ображає людську гідність. Притча про блудного сина доводить, що дійсність є іншою: відношення милосердя засновується на спільному досвіді того добра, яким є людина, на спільному переживанні властивої для неї дійсності. Спільне переживання чинить те, що блудний син починає бачити себе самого і свої вчинки в повноті правди(…): для батька ж саме з цієї причини він стає особливим добром» (Йоан Павло ІІ, енцикліка «Dives in Misericordia»). Милосердя вбачає добро в самій людині, а не навіть у її потребах. Милосердя, отже, якщо воно правдиве, завжди спрямовує свою дію до піднесення гідності людини, повернення її. «Правдиве і властиве значення милосердя не полягає лише в самому погляді, може, навіть дуже проникливому та співчутливому, що звертається на матеріальне зло. Милосердя виявляється у своєму правдивому і властивому вигляді тоді, коли воно розцінює, сприяє і добуває добро з усіх тих видів зла, які існують у світі й людині» (Йоан Павло ІІ енц. «Dives in Misericordia»).