У цій проповіді хочу звернути нашу особливу увагу на апостольську адхортацію Святішого отця Бенедикта XVI «Verbum Domini», яка є плодом праці Синоду Єпископів, присвяченого Божому Слову в житті та місії Церкви. Цей документ особливо важливий для нас, пастирів Церкви, перших охоронців Проповідуваної Правди, покликаних до проголошення Слова Життя. Бог промовляє до нас щоденно, щоб формувати нас через своє Слово: годує ним, як насущним хлібом, з батьківською ніжністю обіймає наше покликання, дає “ключ” до прочитання сенсу життя, навчає любити на взір Ісусового Серця і готує до добрих зустрічей з людьми.
Апостольська адхортація «Verbum Domini» пригадує нам, що практиковане від віків «Lectio Divina» формувало в Церкві цілі загони великих святих: палких проповідників Слова, самовідданих пастирів, вихователів; а також людей, заангажованих в громадське життя, які по-Божому розпізнавали справи цього світу. Також і сьогодні ця духовна практика відкриває перед нами скарб Божого Слова і провадить до зустрічі з Христом, Котрий є живим Словом Бога (VD, 87). Святіший отець Бенедикт XVI висловив своє переконання, що й зараз «Lectio Divina» принесе в Церкву нову духовну весну при умові, що будемо закликати до цього наших вірних. Слово Боже є джерелом оновлення Церкви. Дорогі Священики, мрію, щоб відновлення Божим Словом розпочалось у нашому житті вже сьогодні, і стало причиною нової духовної весни, поширюючись на всю Церкву в Україні та в світі.
«Lectio Divina» є формою живої зустрічі зі Словом Божим, яке радикально впорядковує життя людини, укріплює покликання і місію, формує розум, серце і волю, формує Священство в глибокій приязні з Ісусом. Любов до Слова Божого провадить до любові Христа і Його Церкви, допомагає формувати себе і своїх парафіян в Христовому дусі. Слово Боже необхідне для формування серця доброго пастиря, воно є однією з основних колон гідного переживання свого покликання, свого священства і священицької місії.
У Великий Четвер Ісус Христос звернувся до учнів в особливий спосіб, як до своїх друзів: «Якщо ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, тоді просіть, чого забажаєте, і воно здійсниться для вас» (Йоан 15,7). А також признався їм у дружбі: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю Вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого» (Йоан 15,15). Знав, що в годину випробувань Його слова допоможуть їм зберегти покликання. Дійсно, ці слова Ісуса глибоко запали в серця учнів та дозволили їм пережити важкі хвилини і повернутися до первісної любові – до Ісуса. У Божому Слові закладене дружнє ставлення Ісуса до нас. Бог Отець, створюючи в нас священицьке серце, подібне до Серця свого Сина, прищепив йому прагнення виключної любові, яку може дати лише дружба з Ісусом. Під час Останньої вечері Христос пообіцяв нам, що, якщо Його слова в нас перебуватимуть, то Він здійснить будь-які наші бажання. Його слова знаходяться дуже близько від нас. Вони є, зокрема, в Книзі Життя (в Біблії), яку Бог щоденно кладе на “амвоні” нашого серця, щоб ми чули, як б’ється Його Серце, щоб Його слова промовляли спочатку до нас, а потім вже до тих, до кого ми ідемо проповідувати. Священик повинен бути відкритою Біблією, в якій виразно чути, як б’ється Серце Бога. Святий Григорій Великий закликає нас: “Вчись пізнавати Серце Бога в словах Бога”.
Священик має бути відкритий на Слово Боже, дружити з ним (VD, 80). Дуже важливо, щоб кожен день ми розпочинали від читання і слухання Божого слова та мали бажання пізнавати його автентичний зміст! (VD, 87). Живемо у час, коли відбувається загальне знецінення слова. Різні світські авторитети дуже часто намагаються замінити Слово Бога своїми словами. Цій спокусі іноді піддаються також і священики, гадаючи, що слова, взяті з вулиці, можуть бути кращими та ефективнішими у євангелізації, аніж Слово Боже. Нам потрібно остерігатися цього. Священик має бути першим, хто вірить, що Боже Слово не можна замінити жодним іншим словом, що воно – єдине Джерело Правди і Життя. Навіть тоді, коли всі інші перестануть в це вірити, священик повинен вірити в його незамінну силу. Щоб так було, ми мусимо першими вслуховуватися кожного дня в Слово Господа, а воно зміцнюватиме нас у тому, що йому відповідатиме, і очищатиме з того, що йтиме проти Божої волі.
Апостольська адхортація «Verbum Domini» заохочує нас до того, щоб наново полюбити Боже Слово і кожного дня відкривати для себе безмежну Божу любов. Святіший отець пригадує, щоб книга Святого Писання займала головне місце у священицькому помешканні, та щоб кожен священицький день розпочинався від контакту зі Словом Божим через молитву Бревіарія і читання Святого Писання. Читання і слухання Божого Слова на початку нового дня нехай буде ключовим моментом нашого священицького життя і служіння.
В целебрації визначеної літургійної години виражається віра, яка випливає зі слів самого Ісуса, який сам доцінив тих, що моляться спільно і пообіцяв їм свою присутність, а отже і своє діяння там, де двох або трьох збирається в Його Ім’я (Mт 18,20).
Тому, в цей особливий для кожного з нас день, звертаюся до Вас, дорогі священики, з сердечним закликом, щоб прийняли заклик до спільної молитви Бревіарія там, де живете вдвох, втрьох чи більше на парафії. Прийняття запрошення до спільної молитви Літургії Годин є чимось очевидним, адже священицька спільнота, вдивляючись разом в свого Вчителя, обличчя Якого ясніє в текстах псалмів, пісень і в читаннях, буде спроможною нести тягар пастирської турботи у дорученій їм вівчарні. Потрібно пам’ятати, що священики, які індивідуально чи спільно моляться Бревіарій, тим самим визнають перевагу Божої благодаті над активністю та першість контемплятивного споглядання Бога перед діяльністю. Святіший отець Йоан Павло II у п’ятдесяту річницю своїх священицьких свячень у книзі «Дар і таємниця» написав: «Пресвітер мусить жити Словом. Потребує глибокого пізнання Слова. Однак, щоб це пізнання формувало священика, його мусить постійно супроводжувати молитва, медитація і просьба, особливо про Дари Святого Духа».
Роздуми над Словом Божим і молитва провадять нас до особливої близькості з Богом, до споглядання, яке вчить нас переживати повсякдення реально і конкретно. “Реалістом є той, хто фундамент всього бачить у Божому слові” (VD, 10). Контемпляція Божого слова захищає нас від поверхневого, чисто почуттєвого трактуванням світу. Вона дає людині здатність дивитися на справи по-Божому, що сьогодні надзвичайно важливо, адже світ живе, немов би Бога не було, Його Слово заглушують, а знаки Божої присутності затирають. Мусимо бути свідомі того, що якщо не житимемо Словом Божим, то будемо дивитися на цей світ поверхнево, безбожно.
Адхортація підкреслює, що Слово Правди ми проповідуємо у часах, коли багато людей намагаються представити вчення Ісуса Христа як застаріле і неспроможне йти в ногу з сучасним мисленням і потребами людини, тобто немодне. Сучасний світ намагається зіштовхнути Боже Слово з дороги людського життя і замінити його людськими словами, поставити їх вище Божого.
Тому дуже важливо, щоб інші, дивлячись на наше життя і слухаючи наші проповіді, фундаментом яких буде віра в Слово Боже, у його силу і міць, були переконані в тому, що лише Бог відповідає на потреби і прагнення, присутні в серці кожної людини. Тільки Бог найкраще знає серце кожного з нас, “тільки Бог відповідає на нинішнє прагнення в серці кожної людини”! (VD, 23). Нехай ті, котрим проповідуємо, будуть впевнені у тому, що ми знаходимось на боці Божого Слова і що вміємо дивитися на реальність цього світу з Божої перспективи, Божими очима.
Такими є основні думки апостольської адхортації «Verbum Domini», яка представляє нам істину про те, наскільки міцно ми пов’язані зі Словом Божим у нашому житті.
Цього особливого для нас дня не можу не згадати безпосередньо про слугу Божого, святішого отця Йоана Павла II, на порозі його Беатифікації. Він – яскравий приклад для нашого священицького життя і служіння, той, котрий навчав нас дивитися на Священство в категоріях дару і таємниці. Дар священицького покликання нескінченно переростає людину і водночас залишається таємницею, яку ми постійно відкриваємо наново, стаючи біля вівтаря Христа і звершуючи святі обряди. Йоан Павло ІІ у книзі «Дар і таємниця» зазначив, що священик є, перш за все, розпорядником Божих таємниць, якому Бог доручає найбільші скарби спасіння: своє Слово і Таїнства.
Таїнство Священства впроваджує нас в містерії Христа, дозволяючи наблизитися до Його Жертви, яку Він складає Отцю за спасіння світу. Йоан Павло II пригадує, що суть священства полягає в тому, щоб брати участь в Жертві Божого Сина, який цілковито жертвує своє Тіло і Кров. Звершення Євхаристії повинно бути для кожного з нас “найважливішою і найсвятішою подією кожного дня та центром усього життя” («Дар і Таємниця»). Святіший Отець підкреслює, що немає Євхаристії без Священства, але також не існує Священства без Євхаристії, оскільки воно завжди пов’язане з Жертвою Ісуса Христа.
Священство і Євхаристійна Жертва, яку Йоан Павло II щоденно звершував, була центром його екзистенції: його духовного життя і служіння в Христовій Церкві. Завдяки Євхаристії і Слову Божому Святіший отець складав себе та своє Священство в жертву Богові до останнього подиху. Слуга Божий Йоан Павло II вчить нас, як бути священиком у сучасному світі, в якому постійно з’являються нові проблеми і нові виклики. Пригадує, що священик не повинен побоюватися бути “немодним”, оскільки його священицьке життя закорінене в Христі, Який є мірою всіх часів. Священик повинен давати іншим Христа, а не займатися політичним чи економічним життям. Йому належить завдання проголошування Євангелія Христа і провадження людей до зустрічі із Спасителем, перш за все, в Таїнстві Божого Милосердя – Сповіді і в Євхаристії. Він ніколи не може забути, що отримав владу над Тілом Спасителя: “Силою цієї влади він стає розпорядником найбільшого добра Спасіння, оскільки дає людям самого Спасителя. Отже, звершення Євхаристії є найбільшою і найсвятішою справою кожного священика” («Дар і Таємниця»). Тому звершення Євхаристії є не лише нашим найбільшим обов’язком, але й найбільшою радістю.
Священик, будучи розпорядником Євхаристії, водночас є розпорядником Таїнства Покаяння і Примирення (Сповіді), тому ніколи не може звільнити себе з обов’язку, дорученому Апостолам Господом Ісусом під час Останньої Вечері: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йоан 20, 22-23). Йоан Павло II підкреслює, що через служіння у конфесіоналі священик стає знаряддям Божого Милосердя і реалізовує своє духовне батьківство. Ця істина повинна і самого священика заохочувати до систематичної сповіді. Як розпорядник Божих таємниць, він щоденно спілкується зі святістю Бога, тому має бути завжди відкритий на свого Творця через регулярну молитву і розважання Божого Слова. Святіший отець Йоан Павла II пише, що це можливо лише тоді, коли священик з любов’ю буде проголошувати Боже Слово і підтверджувати це своїм життям.
Дорогі Брати Священики! Ваше щоденне життя і священицьке служіння я віддаю Maрії, Матері Бога, яка прийняла до свого лона Господнє Слово, щоб дати Його світу (VD, 124), яка думала і жила згідно з Божим Словом. Будьмо схожими на Матір Втіленого Слова! Розважаймо слова Господа у своєму серці і залишаймося завжди Йому вірними, аж до останнього земного подиху.
фінансово.
Щиро дякуємо!
