Церква (чоловічо-) католицька?

«Чоловіки ненавидять ходити до церкви», – такий заголовок надав своїй книжці американський антрополог Девід Мюрроу. В ній він вказує на причини, які пояснюють, чому чоловіки неохоче беруть участь у релігійному житті. В своєму дослідженні Мюрроу опирається на американську статистику, але описане явище універсальне. Легко помітити, що і в українських церквах чоловіки становлять меншість. Якщо їх ще можна побачити на недільних або святкових Месах, то на звичайному душпастирстві – як кіт наплакав.

Перше пояснення, яке спадає на думку, – чоловіки менш релігійні аніж жінки. Багато соціологічних і психологічних досліджень однак показує, що просто вони «релігійні інакше», а отже: шукають, потребують і очікують чогось іншого, аніж жінки. Виникає питання, чого саме вони потребують? І чому цього не знаходять в Церкві, яку очолюють чоловіки?

Я теж хочу щось зробити

Пересічний світський чоловік не має конкретного завдання в Церкві, бо все вирішує священик. Маріуш Марчінковський, один з лідерів Союзу Воїнів (католицького руху, який об’єднує чоловіків), сказав з цього приводу, що чоловікам бракує в церкві простору, який вони могли б обжити. Якби хтось доручив їм такий простір, то це б надихало та спонукало до дії. Схожої думки є також о. Петро Павлюкевич. У одному з інтерв’ю він сказав: «Трапляється, що під час виїздів пастир все вирішує сам: як і коли ми молимося, коли у нас обід, коли ми йдемо спати». В такому кліматі чоловіки не почувають себе комфортно. Навпаки, чим більше вони мають можливості виявити свої вміння, тим охочіше беруть участь. З багатьох висловлювань чоловіків випливає, що роль спостерігача для них заважка. Щоб взяти участь у спільноті, вони мають почувати себе певною мірою відповідальними за щось.

Чоловікам в церкві бракує простору

Небезпідставно найбільше чоловіків з’являється тоді, коли парафія тільки з’являється, коли треба будувати храм. Після того ж, як ситуація стабілізується, сильної статі значно меншає. Маріуш Марчінковський вважає, що найбільш вірогідною причиною є священики, які не шукають спільноти з світськими чоловіками через те, що мають свою власну, засновану на спільному досвіді. Вона діє відповідно до інших правил і має справу зовсім з іншими проблемами, а не як, наприклад, узгодити роботу, родину і молитву.

Не буду недотепою!

Що ще заважає чоловікам почувати себе комфортно в Церкві? «Нам складно ототожнюватися з образом солоденького, тихенького і покірного Ісусика, про якого переважно розповідають священики», – каже Анджей Левек, координатор руху «Мужі святого Йосипа».
Домінацію жіночої духовності видно навіть в релігійних піснях. Чи буде чоловік почуватися впевнено та мужньо, співаючи іншому чоловікові нудотне визнання або

«Славте луки уквітченні»?

«Нам складно ототожнюватися з образом солоденького, тихенького і покірного Ісусика, про якого переважно розповідають священики»

У сучасному сприйняті християнство постає, як абсолютно жіноче, бо на перший план виходить лагідність, доброта, слабкість. Так ніби Бог сьогодні від чоловіків вимагає виключно того, щоб були милими, чемними хлопчиками і позбулися мрій про боротьбу та героїчні вчинки, бо сила – це щось погане.
Як альтернатива до такого способу сприйняття чоловіка-християнина на всьому світі з’являються особливі організації і рухи. Вони об’єднують віруючих чоловіків, які в суспільствах, що стирають різницю між статями, намагаються повернути традиційний поділ ролей і наголошують на чоловічих аспектах християнства, наприклад, духовній боротьбі.

Бог шукає Адама

Девід Мюрроу ствердує, що жінки йдуть до Церкви в пошуках безпеки, бо там можна покласти свої турботи на Бога, цілком довіритись Йому. Чоловіки такій позиції опираються, оскільки бояться втратити контроль над ситуацією. Тому, коли жінки чи матері тягнуть сильну стать до релігійних спільнот, вони впираються цьому з усіх сил.
Якби ж котрась із них попросила про допомогу, наприклад, в з’ясуванні богословської дилеми, то правдоподібно, що допросилась б, тому що чоловікам набагато більше ніж жінкам потрібно мати авторитет в групі і почуття компетентності, відповідальності.

У сучасному сприйняті християнство постає, як абсолютно жіноче

Саме авторитет і відповідальність є центром чоловічої духовності. Почуття відповідальності за себе, за свою родину, в тому числі і перед Богом, визначає чи є ця людина віруючою. Біблія показує, що Бог хотів, щоб чоловік відповідав за релігійне життя своєї сім’ї. Якщо заглибимося в Святе Письмо, то відкриємо для себе, що Адам згрішив передусім через свою інертність і втечу від відповідальності. Він стояв поруч Єви, коли змій схиляв її зірвати плід спокуси, і нічого не зробив. Мало того, що не опирався цьому, то він ще й сховався в заростях і звинуватив у всьому Єву. Цікавим є факт, що Бог тоді шукав Адама, а не Єву.

Вірні та доблесні

Що ще характерно для чоловічої духовності? Боротьба підходить більшості. Але за що боротися? Можливо, за те, щоб робота не стала альтернативою родині, щоб щодня знаходити час на молитву, читання Святого Письма, щоб бути добрим чоловіком і батьком. Маріуш Марчінковські запевнює: «Якщо чоловік бачить, що щось має сенс, він буде за це боротися до кінця, навіть з Богом, хоча залишиться Йому вірний назавжди».

Саме авторитет і відповідальність є центром чоловічої духовності

Гнівні і потайні

Маріуш Марчіновський вважає, що ознакою чоловічої духовності є інтимність, тому так важко добратися до серця чоловіка. «Ми не говоримо про емоції – пояснює Анджей Крук, ще один парафіянин, – але це не означає, що ми їх не маємо». Жінка налаштована на побудову стосунків, тому для неї настільки важливий світ емоцій. Вона бездоганно справляється з визначенням та описом почуттів, чоловікові цього не треба. Коли жінку запитати про емоції, які супроводжують її стосунки з Богом, то вона буквально заллє співрозмовника потоком слів. Більшість чоловіків в схожій ситуації мовчить і лише за якусь мить можна буде почути: «Гнів». На кого? «На Бога, що світ такий несправедливий, на сам світ, на себе, на свою слабкість,- перераховує Михайло Пєкарка, – йдеться про Божий гнів, який помагає подолати труднощі, мобілізує до дії, концентрує чоловіка на завданнях, які ставить перед ним Бог. Це такий потужний двигун, рушійна сила».

Через це чоловіки неохоче приходять до церкви, бо, як самі пояснюють, християнство стало релігією слова, а не діла. Які ж чоловіки почувають себе комфортно в церкві? Девід Мюрроу включає до цієї категорії наступних:
– з релігійним вихованням;
– ті, які реалізують певні таланти (ораторський, музичний т.д.);
– ті, які цікавляться богослів’ям;
– «хижі, оскільки знають, що в церкві легко здобути владу і контроль над іншими людьми».
Решта, якщо не пережила особистої зустрічі з Богом, найчастіше стоять далеко від вівтаря, а часом навіть за церковною брамою.

Чоловіки неохоче приходять до церкви, бо, як самі пояснюють, християнство стало релігією слова, а не діла

Невідомо, що спричиняє присутність багатьох чоловіків на Службі в тій церкві при монастирі. Марта Вєлєк, це жінка котра вперше навідалася до цього храму. Вона відчула себе настільки некомфортно, що вирішила зайняти місце десь збоку. Їй здавалося, що репліки її дворічної дитини лунають занадто голосно. Вона навіть вийшла в портик церкви. Монах, який проходив повз, закрив двері церкви прямо перед Мартиним носом, тим самим закриваючи від неї вівтар.
Жінка подумала, що все-таки належить до «жіночо-католицької» Церкви…

За матеріалами: DEON.PL