Криза батьківства, яка викликає порушення рівноваги у контактах батька з сином, нерідко стає причиною порушення рівноваги у стосунках з жінками. Дедалі частішим стає явище, коли чоловіки вибирають жіночий шлях розвитку.
Ті, хто на нього ступає, потрапляють у залежність від образу матері, віддають жінці кермо влади, здаються на її рішення у своєму житті. Сучасний чоловік, витративши більшість своєї критичної й цинічної енергії на підозріливе ставлення до старших чоловіків, може компенсувати собі це простодушністю щодо жінок. Такий мужчина часто приймає як вихідне положення те, що жінка знає про любов набагато більше, ніж він, пасивно піддається її настроям, вважає, що коли вона на нього нападає, то робить це «задля його ж блага».
Чоловік, який обирає жіночий шлях розвитку, залежний не тільки від образу матері, але й від неї самої. Між ними тоді виникає симбіотичний зв’язок, що викликає його емоційну роздвоєність поміж приналежністю до мами та його стосунками з дружиною й дітьми. Ця ситуація часто стає джерелом серйозних труднощів у його подружжі. В конфліктній ситуації з жінкою він воліє не вирішувати труднощів, а – немов у давні дитячі роки – біжить до мами, яка його втішає і захищає.
“ Чоловік, який обирає жіночий шлях розвитку й піддається жінці, робить із себе невільника
Чоловік, який обирає жіночий шлях розвитку й піддається жінці, робить із себе невільника. Він тоді стає, як і кожний невільник, покірним і слухняним. Однак цей послух – суто зовнішній. Що більше послух є тільки зовнішнім, то різкіше в чоловікові інколи вибухає внутрішній гнів і спротив.
У чоловіка, який задля життєвої вигоди піддається жінці, його власна чоловічість зазвичай стає «невралгічним пунктом». І тоді він травматичним чином захищає і береже свою недоторканість, самостійність і особисту свободу. Ця роздратованість нерідко передається й синові. «Мій тато ніколи не був спроможний заперечити мамі. Йому бракувало відваги. Коли я про це думаю, відчуваю внутрішній сором і гнів», – зізнається юнак, згадуючи стосунки поміж батьками. У цій ситуації однаковою мірою батько і його син надто швидко відчувають себе приниженими, обвинуваченими або ще якось нищеними жінкою. Реакції таких людей у стосунках із жінками зазвичай непропорційні порівняно до подразників. Ця роздвоєність між зовнішньою покірністю та внутрішнім бунтом часто робить чоловіків роздратованими і психічно змученими.
“ Незрілий чоловік не може бути рівноцінним партнером для жінки
Чоловік, який зробив себе невільником жінки, неспроможний зріло виконувати роль чоловіка у сім’ї. Незрілий чоловік не може бути рівноцінним партнером для жінки, він дрейфує, немов Одіссей, у невідомому напрямку. Внутрішня невпевненість у собі, нерішучість, загубленість разом із роздратованістю викликають те, що діти підсвідомо уникатимуть зв’язку з таким батьком.
Батько, залежний від жінки, у процесі підростання своїх дітей не раз доводить їх до гострої конфронтації. Особливо легко він провокує конфлікти з синами-підлітками, оскільки помічає в них усі ті вади, наявність яких у самому собі ніяк не зважиться визнати. Дозрівання до батьківства вимагає від чоловіка розв’язання проблем не тільки у стосунках із його власним батьком, а й також у стосунках із його матір’ю. Мати завжди є для сина найпершою жінкою, і свої стосунки з іншими жінками та своє ставлення до них він формує, виходячи із зв’язків із нею.
З книжки о.Юзефа Августина «Батьківство. Педагогічні та духовні аспекти»
DEON.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
