Фрагмент ікони «Ілля» Майкла О’Брайна
Відомий канадський письменник говорить про Христа, літературу, Канаду, Обаму, поляків, жидів, іслам, Росію, ЄС, Антихриста, Апокаліпсис… І намагається прочитати знаки часів.
Fronda.pl: Як довго Ви не могли видати свої книги?
Майкл Д. O’Брайн: Від 1977 аж до 1995 року я творив виключно рукописи. Видавці завжди повторювали мені, що надрукують мої книжки, якщо я заберу з них весь цей католицизм, або якось його приховаю. Я завжди відмовляв і тому їх не публікували в моїй країні. Зрештою, до сьогодні жодна з моїх повістей не з’явилася в Канаді.
Чому?
Моя батьківщина – це глибоко секуляризована країна , яка суспільно і політично нагадує Німеччину і Голландію. Врешті, в 1995 році я вислав рукописи до видавця в Сполучених Штатах. Їх відразу схвалили. З того часу на американському ринку з’явилося 12 моїх книжок і, ймовірно, з’являться і наступні.
Це стало для мене хорошим уроком. Я дізнався багато на тему істинної природи секуляризованої культури – вона завжди прямує до неототалітарного утиску культурної і політичної свободи. І завжди, притому, хоче закрити католицьку культуру в гетто. Як в Орвелла – рівні і рівніші. Але я навчився також, що ніколи не потрібно втрачати надії. Я дуже вдячний Богоу, що мої книжки були перекладені на одинадцять мов. Зараз я щасливий, дивлячись як швидко польські видавці – «Fides et Ratio», «Видавництво М» і «Знак» – справилися із поширенням моїх книжок у Вашій країні.
Яку реакцію викликають Ваші книжки в країнах Заходу, коли вони стали загальновідомими і читаними? Чи, наприклад, читають їх тільки католики?
Я отримав багато листів як від віруючих, так і від невіруючих, в яких вони пишуть, як багато для них означали мої розповіді. Це завжди приносить мені заспокоєння після всього того досвіду в минулому. Мої книжки мали також багато позитивних рецензій в найбільших американських газетах, а також у Європі – особливо в Італії, Іспанії, Німеччині і Франції. Причому, однаково в світських і релігійних медіа. Це мене дуже вразило, але й також підтвердило, що католицька література не мусить іти на компроміси, коли повідомляє Правду, і притому може бути повсюдно читана і оцінена.
Бо виявляється, що, на щастя, багато залежить також від літературної вартості роботи. Якщо повість представляє історію, яка розпалює уяву читача, багато важливих правд вдається передати у вигляді фікції.
Не було негативних реакцій?
Звичайно, були. Особливо з боку тих сил в США, які сприймають мої повісті як загрозу для свого бачення суспільства і держави. Культура є для них знаряддям суспільної революції для «диктатури морального релятивізму». В цих колах мене зустрічають із злістюта ірраціональна критикою. Але я це розумію – коли говориться правду в любові, такі реакції неминучі.
Можна сказати, що Ваші книжки провіщують Апокаліпсис? Чи це лише licentia poetica, чи Ви справді вважаєте, що кінець світу близько?
Всього лише три з дев’яти моїх книжок розповідають про Апокаліпсис. Я також не знаю ні дня, ні години, коли Господь повернеться. Я не містик. Але, з іншого боку, я всерйоз трактую заклик Христа, коли він каже нам «пильнувати і чувати». Ми знаємо з Його пересторог, а також з інших пророцтв в Святому Письмі, що покоління, яке найменш пильне, терпітиме найбільший утиск під час Апокаліпсису.
Моїм завданням є, отже, ставити запитання, яке мусить ставити собі кожне покоління: Чи ми пильні? Чи добре ми прочитали знаки часу? Чи духовно і морально ми готові? Бо ми ніколи не можемо бути впевнені, що не живемо за часів, про які остерігав нас Христос.
При цьому всьому, мої повісті відрізняються від протестантського бачення «кінця часів». Католицька апокаліптична рефлексія ніколи не має бути «охрещеним гностицизмом». Не тільки тому, що християнство і гноза суперечать один одному. Саме знання не може нас врятувати. Те, чого ми потребуємо, це єдність з Ісусом і впевненість в Його спасаючій силі.
Чи правильно взагалі розмірковувати, коли наступить кінець світу?
Це правильно і властиво. Ісус закликає, щоб ми спостерігали знаки часу. Звичайно, що завжди існує ризик надінтерпритації. Ми мусимо з однієї сторони уникати істерії і суб’єктивної інтерпретації, з другої – сліпого заперечення. Обидві реакції шкідливі для духовного здоров’я. Понад усе ми ніколи не можемо піддаватися духовному страху, бо страх ослаблює, чи навіть усуває з серця любов – до людей і до Господа.
Чому Ви вибрали поляка Павла Тарновського на головного героя «Дому Софії» і звідки у Вашій творчості стільки посилань на історію Польщі? Чи Ви спостерігаєте в сучасній історії Польщі ознаки Апокаліпсису?
Постать Павла Тарновського для мене репрезентує розпинання польських католиків. Ви були під час війни разом з євреями метою нацистів, а після війни радянського тоталітаризму. Ви є видатними людьми з багатою вірою і культурою, з неабиякою історією відваги і витривалості в духовній ідентичності. Павел репрезентує смиренну, хорошу людину, яка випробовується багатьма спокусами, боротьбою, слабостями, гріхами. Але перемагає їх з вірою, молитвою і таїнствами, а також тим, що вчиться нести власний хрест з Христом. Оскільки він терпить, то також є здатним до співчуття іншим, хто терпить, особливо молодому юдеєві, який потрапляє під його опіку.
Власне, другим з героїв Ви зробили юдея, приятеля поляка. Він є також головним героєм повісті «Отець Ілля. Час Апокаліпсису».
Церква навчає, що Бог любить юдеїв як і раніше. Вони є «первородними Бога» і нашими «старшими братами у вірі». У стражданні, якого вони зазнали за нацистських часів, є прообраз того, що чекає на дітей Божих в кінці часів, коли Антихрист оголосить війну тим, хто живе за законом Божим і всім серцем прямує за Христом. Святий Павло також провіщає нам, що при кінці часів «вся спільнота Ізраїлю» дійде до повного одкровення Нового Союзу в Христі. У цьому сенсі, наші життя, християн і євреїв, нерозривно пов’язані між собою в духовному вимірі, так само як в суспільному і політичному.
Нацизм і комунізм вже впали. А звідки йде загроза сьогодні?
Прояв антилюдських сил приймає багато форм, деякі з них є цілком тоталітарними, інші «м’яко» тоталітарними. XX і XXI – століття сповнені «твердих» тираній, таких як комунізм, нацизм, фашизм. До сьогодні існують залишки марксистських ідей, наприклад, в Китаї. Однак, тоталітаризм матеріалістичних «демократій» також має антилюдські елементи.
ЄС та ООН підривають основний фундамент людської цивілізації
Європейський Союз, до прикладу, пробує ліквідувати, відрізатись від християнських коренів Європи і накидати країнам-учасникам радикально аморальні права. Організація Об’єднаних Націй застосувала в бідних державах радикально антидемографічні рішення. А притому як ЄС, так і ООН, не дивлячись на те, що завзято підривають основний фундамент людської цивілізації, представляють себе як новий вид «гуманізму». В ім’я «добра людства» вони виключають певну частину людської спільноти – хоча б через аборт чи евтаназію. Вони також пропагують виховання молоді масовою пропагандою в освіті і в медіа, а знаряддям для цього є штрафи і фінансові нагороди.
В одному зі своїх інтерв’ю Ви вказали на нинішнього американського президента Барака Обаму як на можливого Антихриста. Чому саме його? Чим відрізняється Обама від інших ліво-ліберальних політиків, таких як напр. Білл Клінтон?
Антихристів за останні два тисячоліття було багато. Цей брехливий дух був між нами з самого початку християнства. Усілякі переслідування Церкви є прообразом Антихриста, і з’являлися вони завжди, коли слабнула віра і поширювалася апостазія. Історик Евсебій звертає увагу, що навіть переслідування в стародавньому Римі мали місце в той час, коли перші християни ослабли у вірі.
Сьогодні, на жаль, ми живемо за часів масової апостазії серед народів, які колись творили християнську цивілізацію. А американці вибрали в 2008 році президента, який найбільше в історії противиться життю, людину яка хоче пропагувати смертельне зло, особливо в сфері сексуальної моральності та біоетики. Він впроваджує нові закони, які змусять американських платників податків платити за речі, які більшість з них вважає абсолютно злими. Це означає, що він маніпулює демократією з метою її дійсного зруйнування. Цій антилюдській політиці він сприяє в перевтіленні «гуманізму», « толерантності» чи «свободи». Це дуже небезпечна, оманлива брехня, а її плодом є смерть.
А чи часом не є так, що всіляка земна влада має менші чи більші ознаки Антихриста? Адже вона підпорядковує людину комусь іншому, ніж Богові?
Я вважаю, що є три головні симптоми тоталітаризму і всі вони є домінуючими елементами політики нового всесвітнього порядку. Кожна тоталітарна система, від екстремально брутальних до «м’якого» вербального контролю, юридичного чи фінансового, проявляється, по-перше, у відкиненні об’єднуючих моральних абсолютів, встановлених трансцендентним Буттям, про яке ми, християни, знаємо, що воно є Богом Отцем в Трійці Єдиним; через те – по-друге – мінімізує абсолютну вартість людського життя, і – по-третє – вважає в ієрархії цінностей державу (яка є єхидною і водночас вдає доброчинність) остаточним суддею, котрий вирішує, що добре, а що зле.
Такі уряди просочені духом Антихриста. Вони є родючим ґрунтом для всесвітньої індивідуальності, про яку говорили пророки Старого і Нового Завіту, тобто «людини гріха», Антихриста. Більше про нього можна прочитати в Катехизмі Католицької Церкви в пункті 675.
Ми покликані до участі в новій євангелізації з відновленим запалом і посвяченням, а не до того, щоб ховатись від світу
Що повинні робити католики в такій ситуації? Сховатися до катакомб, щоб врятувати скарби віри чи теж активно діяти, боротися, звіщаючи Христа і бути готовим до мучеництва?
Зараз не час, щоб ховатися в катакомбах. «Той, хто хоче зберегти своє життя, той втратить його. Той, хто заради Христа втратить своє життя, матиме вічне життя» (Лк. 9,24). Ми були покликані Богом саме в цьому моменті історії, щоб звіщати правду в дусі любові, при кожній можливій нагоді. Щоб бути сміливими і твердими в нашій вірності Христу, не тільки у приватному житті, але також в публічному. Ми покликані до участі в новій євангелізації з відновленим запалом і посвяченням, а не до того, щоб ховатись від світу.
І водночас ми мусимо позбутися всіляких помилкових мірок, що стосуються того, чим є перемога, і чим є поразка. Тільки Бог бачить справжню цінність нашої роботи для Божого Царства. Ми самі мусимо пам’ятати, що ми покликані нести публічне свідчення прийдешньої перемоги Христа над злом і фальшю одвічного ворога людства.
Ми терпітимемо багато спротиву і будемо віддані багатьом випробуванням. Це час великої слави Церкви і всіх, хто прямує за Христом, однак, це не буде така слава, як її сприймає світ, але слава найгарнішого і вічного світла. Дехто з нас може зазнати кровопролитного мучеництва, і всі ми – без винятку – є покликані Христом до того, щоб бути його мучениками в тій чи іншій формі. Пам’ятаймо, що слово martyr означає «свідок» – той, хто свідчить про правду, якою є жива і спасенна сила Бога.
На Вашу думку, нинішнє скрутне становище Церкви – це наслідок наслідком лібералізму в світі, чи теж навпаки – секуляризм у світі є наслідком лібералізації Церкви, пом’якшення і розмивання її науки?
Завжди, коли активність Церкви спадає, то зміцнюється дух цього світу. Мені здається, що Ви використали слово «лібералізм» не в класичному значенні цього слова, бо цей сучасний лібералізм має небагато спільного із справжнім. Цей сучасний у сфері дії незмінно означає моральний компроміс, а його ціну змушені платити інші людські істоти.
Лібералізм в Церкві є наївною спробою вступити в діалог зі світом. Звичайно, справжній діалог потрібний, але понад сорок років багато християн у вільних країнах Заходу намагалися вести діалог зі світом на його умовах, а не опираючись на скелю. Плоди цього дуже страшні.
Я думаю, що в Польщі є менше того лібералізму. Єдине, чого я прошу – не думайте, що в ліберальній теології, еклезіології, чи плануванні йдеться про свободу. Не йдеться. На початку може виглядати так, ніби йдеться про співчуття чи відкритість. Але це короткотривала доброта. А на довший строк – це жорстокість. Плоди такого лібералізму катастрофічні. Я благаю вас, не ставайте такими як ми, в західних країнах, котрі проміняли первородство на миску чечевиці. Ми дали себе обдурити дружелюбній потворі, яка щоразу більше виявляє свою справжню природу. Ми мусимо тепер жити в морально спустошених суспільствах, з провиною за несправедливу смерть мільйонів душ в результаті абортів та евтаназії, в спустошених на безпрецедентному масштабі сім’ях. Окрім того, одне зло тягне за собою наступне.
Що повинно пробуджувати більше занепокоєння – загроза неопоганства чи загроза ісламу?
Вони обидвоє небезпечні. Ісламське вторгнення є загрозою ззовні. Неопоганство тонко діє зсередини. Єдиний вихід для людей, для народів – це відшукання власної духовної тотожності і відважне життя згідно з нею. Воно вимагає від нас цілковитої відкритості на людське життя, скерування всіх наших ресурсів на підтримку здорових традиційних сімей і опору матеріалізму в його численних проявах. Понад усе, ми мусимо – мабуть, як ніколи досі від початку християнства – шукати ласки Господа.
Схід і Захід мусять зараз шукати Божої волі в той особливий спосіб, якого не знали в останньому тисячолітті
На Заході люди побоюються ісламської експансії, але в Польщі – як в інших країнах Центральної і Східної Європи – як і раніше ми більше боїмося відродження авторитарної Росії, а також її агресивної закордонної політики. Я питаю про Росію також тому, що, в контексті Таємниць Фатіми, Росія має відіграти важливу роль в історії.
Так, в таємничій історії світу ця країна може відіграти свою роль в декількох варіантах. Росія може піти у напрямі Гога і Магога – духу Антихриста в новому, постмарксистському втіленні, або може відшукати свою духовну ідентичність, яка колись, – дуже давно – називалась «Святою Руссю».
У Фатімі Пресвята Богородиця оголосила нам, що в кінці часів Росія навернеться. Нині ми маємо справу з поверненням свобод, які мало російське православ’я перед більшовицькою революцією. Але цього замало, воно не призведе до масового навернення людей без справжнього покаяння і покори. Стара російська державно-церковна теократія не запрацює перед обличчям викликів сучасних часів.
Я вважаю, що однаково Схід і Захід мусять зараз шукати Божої волі в той особливий спосіб, якого не знали в останньому тисячолітті. Через віднайдення наших різних духовних тотожностей «дві легені» християнства, як назвав їх Йоан Павло II, дадуть світу спасенне «свідчення». Є лише одне серце, що б’ється в Тілі Христа, і ним є Ісус Христос.
Як Ви почуваєте себе, як письменник і як християнин, у світі, де найбільшими бестселерами є «Код да Вінчі» і «Гаррі Поттер»? Автори цих книжок представляють бачення світу, яке цілком відрізняється від Вашого.
Багато років тому, під час однієї з адорацій перед Найсвятішими Тайнами, Святий Дух показав мені, що якщо я хочу бути вірним Його натхненню, то мушу приготуватися стати «знаком заперечення» – знаком, який буде відкинений.
Таким є покликання християн. Ми не шукаємо відкинення і ніколи його не провокуємо, але такою є людська природа, що хтось буде злитись або почуватись під загрозою, коли ми звичайно будемо вірними. Господь невпинно утверджував мою душу в переконанні, що я мушу не тільки бути готовим, але хотіти в кожному моменті втратити все заради правди. Таким є покликання християнських творців культури. Від нашої вірності залежить добро багатьох душ.
Про що буде Ваша наступна книжка?
Кілька моїх книжок є на кінцевому етапі видавничого процесу. Наступна повість, «Теофіл», згідно з планами, з’явиться в березні англійською мовою. Ще в цьому році з’явиться також польською, італійською і хорватською мовами.
Ця повість представляє фіктивне життя таємничого чоловіка, до якого святий Лука адресував своє Євангеліє і Діяння Апостолів. Я представив його як класичного грека – лікаря, вченого, який шокований фактом, що його кровний син перейшов в Юдеї на «культ Христа». Він вирушає в подорож, щоб врятувати Луку. Це повість про духовний шлях Теофіла від агностицизму до християнської віри. Більше я не скажу, щоб не зрадити ходу акції.
Довідка
Майкл Д. O’Брайн (народився в 1948 році в Оттаві): проживає в Онтаріо, є автором повістей-бестселлерів, що перекладаються на інші мови, в т.ч. на польську, серед них «Ілля. Час Апокаліпсису», «Дім Софії», «Газета зарази». У США, Великобританії і Канаді він також відомий як безкомпромісний критик антихристиянських тенденцій в сучасній політиці і культурі. Поза літературною творчістю, O’Брайн пише також ікони.