…Процес, на мій погляд, «простий як двері» – так ми висловлювалися в студентські роки. Береться щось, із нього вичищається все нутро. Потім це щось дається загалові під попередньою назвою і з геть інакшим змістом. Це називається маніпуляція.
Хтось із відвідувачів сайту CREDO прокоментував мій попередній запис : коли вже я почну писати щось добре? Ну ось, я би взялася. Різдво, знаєте. Щасливий, радісний час. На світові екрани, і в Україні також, вийшов чудовий мультик «Артур Крістмас», чомусь переназваний у нас як «Операція Різдвяний порятунок». Проте хоч як його переназивай, а Різдво, за великим рахунком, урятувати все одно не вдалося.
Якщо хтось ще не ходив у кіно (3D приваблює дітей), то я розповім, у чому суть. У сім’ї Санта-Клаусів… ну так, у сім’ї, а що? Санту-Дев’ятнадцятого звати Малкольм, він спить поруч зі своєю дружиною Маргарет, у них двоє синів – дуже розумний Стівен і добрий, але невдаха Артур… Ви щось згадали про святого Миколая? Та заспокойтеся. Давно доведено, що Санта-Клауси не мають аніякісінького стосунку до єпископа Мир Лікійських. Так само, як і те свято шалених покупок, про яке йдеться всьому світові, не має ані найменшого стосунку до Різдва.
Чомусь тільки усе це називається «різдвяними подарунками» – але як у мультику, так і в реалі, здається, ніхто не пам’ятає, що таке Різдво. Бо в цьому чудовому, високотехнологічному витворі студії Аардман з її особливою комп’ютерною технікою навіть побіжно не згадується, чому Різдво -це Різдво і Хто там десь народився. В цьому веселому і доброму мультику (от бачите, я ж пишу про добре) немає не те що Немовляти Христа, а й навіть самого Різдва як факту чийогось народження. Є тільки культ різдвяних подарунків. Тобто, перепрошую, культ подарунків, які приносить Санта. Ось головні точки опори цієї конструкції: Санта – подарунки – обов’язковість подарунків, інакше «зникне магія». Тут не те що немає місця на Різдво, Спасителя та інші, гм, дрібниці. Тут усе це по факту непотрібне. А мультик добрий, так. Веселий, захоплюючий, з чудово розробленим комп’ютерним «центром управління» по «ощасливлюванню» всіх дітей на світі.
Здається, тільки про одне Дитя творці мультфільму забули. І то саме про Те, про Якого й не варто забувати в цій темі. Ай-яй-яй. А весь сюжет мультика збудований на тому, що одну дитину випадково обминули під час «ощасливлювання» (будь-яка технологічна система дає збої), і недотепа Артур разом із старим беззубим Сантою-Вісімнадцятим кидаються доставити цей останній подарунок, бо ж ДИТИНУ ЗАБУЛИ!!!!
Великий пафос, який виглядає навіть не смішно на тлі того, про що автори фільму не те що забули, а навіть згадувати не збиралися.
«Нарешті дітям пояснили, в чому суть Різдва!» – радісно сказав один журналіст, беручи інтерв’ю в Х’ю Лорі, який озвучував Стіва. – «Так, справді», – погодився містер Лорі. Власне, я зацікавилася цим мультиком з огляду на своє фанатство щодо сера Х’ю. Правда, в українському переозвученому варіанті цей плюс зникає (хоча можна, користуючись нагодою, відзначити добрий переклад під редакцією широко відомого й високоповажаного п. Олекси Негребецького). Але позиція, висловлена сером Х’ю, відображає те, для кого й заради кого знімаються такі фільми. «Гадаю, в цьому фільмі дух Різдва продовжує жити. [Фільм] не просто про технічний бік Різдва, він про самий його дух», – сказав містер Лорі в інтерв’ю для порталу Terra.
«Дух Різдва»… який сприймається просто як обов’язок принести кожному подарунок. З якого приводу? – а хіба це так важливо, якщо найголовніше – це щоб усі отримали свої подарунки й вірили в Санту.
Світ, наскільки я можу зробити висновок, розділився в інформаційному розумінні вже давненько, а такі ось стрічки лише «розцяцьковують» межову лінію гарненькими високотехнологічними цвяхами. Є люди, для яких святий Миколай – це ні разу не Санта, а Різдво – не привід для всесвітньої подарункової акції, яка невідомо чому почалася, але її вкрай необхідно підтримувати. Є люди, для яких Різдво означає народження Втіленого Бога, а Великдень – Його воскресіння після страшної смерті. І окремо від цих людей є ті, які від життя хочуть подарунків-подарунків-подарунків, і ніяких Страстей, ніякого народження Бога в тілі, бо з цього випливає купа неприємних обов’язків… Набагато краще обдарувати всіх, кого лиш встигнеш, пакуночками в бантиках («Для бантиків завжди є час!» – одне з гасел цього мультфільма), і вважати себе доброю людиною.
Ми розмовляємо різними мовами, і я маю на увазі зовсім не українську з англійською. Ми маємо справу з різними світами, бо – з людьми, які по-різному мислять. І добре, якщо вони принаймні настільки добрі, щоб намагатися всім давати подарунки, навіть старанно забуваючи, з якого приводу вони це роблять. Але погано, що їхня проповідь про фальшиве Різдво – настільки могутня. І цікава. І захоплива. Бо я не знаю, що можна протиставити такій могутній ході пропаганди, якою є талановитий, чудово зроблений, захопливий і… пустопорожній мультик. Ті нудні й паскудно зроблені «історії Доброї Книги», чи як там вони називаються (вже й не пам’ятаю), що їх роблять якісь протестантські студії, або й ще нудніші телепроповіді – чи, скажімо, жахливо непрофесійні коментарі на державному телебаченні з приводу Свят, на що навіть не варто тикати пальцем, – абсолютно не конкуренти оцій прекрасно вигаданій «сім’ї Санта-Клаусів», які для «ощасливлювання» світу мають до послуг не ангелів небесних, а метких ельфів.
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
