Про авторитет священиків, міжконфесійні стосунки та різницю між Ватиканом і Церквою, про те, як при монастирі можна розвинути успішне господарство і що дає людині піст та спілкування з собою читайте в інтерв’ю з монахом-бенедиктинцем, психологом, християнським письменником, а ще економом у монастирі та реколекціоністом Ансельмом Ґрюном.
– Багато людей в Україні готуються до Великоднього посту. В чому полягає основа посту для Вас, адже знаю, що Ви є дослідником у цій сфері?
– Я розпочинаю піст спочатку з однотижневого повного голодування, коли п’ю тільки чай або воду. І впродовж цього тижня проводжу курс пояснення, що таке піст. Далі цей час для мене перетворюється на тренування в собі власної внутрішньої свободи. Звісно, під час посту я не споживаю м’яса і не п’ю алкоголю. І дуже точно ставлюся до планування свого часу, щоб мати його більше для себе, для своїх роздумів. Для мене – це час очищення, час очищення мого тіла, мого духу, мого календаря зайнятості, а також моєї келії. У цей час я наводжу в ній порядок.
Дуже часто наші розчарування чи негаразди ми закриваємо, затикаємо їжею. І, власне, коли ми перестаємо так безмірно їсти, тоді й виходять усі наші негативні відчуття, наша злість чи невдоволення. І тоді, коли ці відчуття погані вийшли, я довідуюсь, який я є, і в молитві до Бога намагаюсь утвердити власну правду. Це, напевно, так само, як у пустелі. Лише там я можу зустріти свою правду, бо там більше нікого немає.
У Німеччині, на жаль, є дуже багато людей, які абсолютно навіть не починають постити. Для них цей час проходить, як будь-який інший, зі святами, забавами. Адже в магазинах завжди можна все купити. Хоча є багато християн і не тільки християн, які вважають, що раз в році таке тренування самого себе потрібне, щоб навести лад у самому собі.
– Навіть серед віруючих українців зараз менше людей готові йти на сповідь, оскільки не довіряють священикам, бояться осуду і не бачать в них авторитету. Чи можливо і як повертати їх авторитет?
– Треба сказати, що це тенденції у всьому світі. Життя наше стає багаторівневим. І тому дуже багато людей просто ігнорують піст. Звісно, тут залежить і від мене зокрема, якщо я поясню це людям, якщо зможу донести, що це благодать для кожного, тоді, можливо, вони будуть думати інакше. І подібно також зі сповіддю. Сповідь у принципі – дуже терапевтичний спосіб, оскільки людині час від часу потрібно скинути свій біль чи невпевненість, відчути себе добре.
Можу додати, що в Німеччині не перед кожним причастям треба ходити до сповіді. Тому сповідь найголовнішою є перед смертю, оскільки саме тоді люди кажуть, як насправді воно було. Велика роль віддається розумінню, що коли я приймаю причастя – це відпущення гріхів, прощення.
– Все ж, щодо питання авторитету. Українці останнім часом, на жаль, спостерігають за затриманням п’яного отця за кермом, за тим, як настоятелі церков відкривають при храмах кав’ярні…
– Образ священика вже не є таким, як був раніше. На жаль. І в Німеччині про таких священиків, які займалися сексуальним насильством, інформація потрапила в медіа. Вони зашкодили загальному уявленню про священство. Звісно, було б дуже добре, якби всі священики жили автентично, але поза тим треба також зрозуміти, що священики – це не бездоганні люди.
– На жаль, серед основних політичних тем в Україні є питання міжконфесійної ворожнечі. Що можете порадити для вирішення конфлікту?
– Кожна інституція і кожна установа завжди має спокусу влади. Це можливо пов’язати і з політичною владою. Але дуже важливо, щоб кожна церква більше орієнтувалась на власне завдання – допомагати мирянам. Кожна церква має бути вдячна за свою традицію, але водночас мати повагу перед традицією інших церков. Тут у принципі треба розуміти, що не хтось один є правий, а всі інші неправі, а пам’ятати про те, що єдиною правдою є Бог, і ми мусимо слідувати його заповідям. Йдеться про те, що Бог має стояти у центрі всього, а не якась окрема церковна інституція.
– Несподіваною для багатьох стала книга монаха-капуцина із Польщі, отця Ксаверія Кнотца – «Секс, якого не знаєте. Для подружніх пар, які люблять Бога». Чи можна говорити сьогодні про лібералізацію постулатів Ватикану? Книга, наприклад, піднімає ряд питань, які, здавалось би, незвично чути від такого автора…
– Звісно, завжди треба відрізняти, що говорить Ватикан, і що думає сама Церква. Мені здається, що очікувати послаблення чи лібералізації якихось постулатів з Ватикану не варто.
Тому ми, теологи, хотіли б спільно з нашими мирянами зрозуміти, де є Божа воля, як можна осягнути сутності людини і що для цієї людини є добре – і відповідно жити.
– Розкажіть більше про свою діяльність. Ви працюєте економом при монастирі, при якому працюють майстерні на понад 300 осіб, школа на 80 учнів, кузня, ковбасний цех, друкарня, цех з виготовлення свічок, ювелірна майстерня. Це виглядає успішніше, ніж багато потуг підприємців та бізнесменів. У чому Ви зіткнулись з найбільшими складнощами?
– Для мене найважливішим було 35 років тому, коли я все це починав, створити дуже добрий робочий клімат, добре робоче середовище. Тоді мені казали – хтось там нагорі, вони вирішують, але не ми. Власне тоді я почав говорити і з братами, і з різними ремісниками, з людьми, які у нас працювали, щоб ми створили щось спільне, щось наше. Звісно, важливим було те, щоб була врахована певна креативність навіть у тому, щоб ми економічно могли стояти на певному рівні без різних ризиків, і як ми можемо запропонувати добір і безпечні робочі місця, не перенавантажуючи працівників.
Для мене найголовнішим було те, що я хотів пробудити життя – тоді мої працівники почуваються дуже комфортно, вони можуть дуже добре виконувати свою роботу.
– У чому Ваш секрет самоутримання?
– Ми передусім хотіли знайти, де наші сильні сторони, утвердити те, що в нас було, переконатися у певності того, що робимо нового. Зокрема, це різні види робіт в сільському господарстві та відкриття нової пекарні. Крім того, ми хотіли бути впевненими, що нас не надто зачеплять якісь зовнішні чинники, як наприклад, друкарня, яка нас обслуговує.
Ми маємо три колони, на яких стоїмо. Найперше – це виробництво, ми мусимо зажди дивитися, що ще можемо виробляти, щоб заробляти гроші. Друге – як ми можемо зорганізуватися, щоб економити ресурси. Трете – це креативне відношення до грошей. Я, наприклад, мусив взяти позику і дивитися, як краще її використати…
– Ви – хороший економіст. Чи відчуваєте себе добрим католиком? Адже раніше Ви казали, що оточення не завжди розуміло Вашого захоплення фінансами.
– Для мене це не є протиріччям – бути одним і другим. Я намагаюся поєднати ці дві речі оптимально. Оскільки я не є таким жорстким економістом, а будучи власне економом, намагаюся поєднати з одного боку комфортні умови праці для людей та створення інших передумов, щоб вони почувалися потрібними, щоб з любов’ю виконували свою роботу. Тобто тут момент душпастирства присутній також.
– Крім того, Ви проводите семінари і лекції, пишете книжки. У видавництві «Свічадо» вийшло три Ваші нові книги…
– Я почав писати книжки тому, що люди іноді напряму не запитують. Тому я намагаюся, щоб у моїх книжках люди знаходили відповіді. Звісно, видавництва також мене запитують про нові книжки, видавці мають різні ідеї, є різні потреби для написання. Я дуже вдячний всім, хто читає мої книжки, завдяки цьому їх вже перекладено на 32 мови і загалом видано понад 20 млн примірників.
Я намагаюся говорити простою мовою, яку люди розуміють, намагаюся просто викласти християнську традицію, щоб людям було простіше зрозуміти, згідно з чим вони мали б жити.
– Ви згадали про «вигорання» людей. Знаю, що Ви працюєте в спеціальному центрі, який займається цим питанням. Наскільки це велика проблема, зокрема для духовенства?
– Це реколекційний будинок для монашества і працівників церковних установ. Мова йде не лише про «вигорання». Люди мають й інші проблеми та невпевненості. Дуже багато людей мають оцей синдром вигорання не тому, що багато працюють, а тому, що намагаються відповідати абсолютно всім очікуванням інших. Це їх перевантажує.
– Що допомагає людям оговтатись і змінити ставлення до себе?
– Передусім, ви правильно сказали, – це «я сам на себе не тисну». Наступне – черпати силу у внутрішньому джерелі Святого Духа, а також огляд і опрацювання конкретних видів діяльності. Як підійти до роботи структурованіше, щоб не робити все на раз, щоб роботу робити краще. Але найважливіше – це ставлення до себе.
Довідка
Народився Ансельм Ґрюн 1945 року у невеликому містечку Юнкерсгаузен в центральній Німеччині, другим з семи дітей.
1967-1971 рр. вивчав філософію і богослов’я у Римі, пізніше – економіку в Нюрнберзі.
Після закінчення навчання в ліцеї в Вюрцбурзі в 19 років став послушником у бенедиктинському монастирі в Мюнстершварцах. Пізніше – отець, духовний провідник, реколектант. Виконує обов’язки келара у великому абатстві, де близько 300 монахів.
Вагомим внеском в розвитку інфраструктури монастиря А. Ґрюна є душпастирська праця у Recollectio-Haus – реколекційного дому для осіб, залучених до релігійної діяльності, (священників і монахів), які переживають кризу або «вигорання». Курс духовного відновлення в Реколекційному домі триває 3 місяці, передбачає супровід психолога і духівника, групову терапію, працю у майстернях монастиря, креативний підхід до молитви, духовне навчання.
Перша книга Ансельма Грюна вийшла у світ у 1975 році. З огляду на монаший ритм життя отець Ансельм працює над написанням творів не більше шести годин на тиждень, по дві години щодня з вівторка до четверга.
Лілія Кузік , ZAXID.NET
фінансово.
Щиро дякуємо!
