Притчі

Урок для усіх

08 Лютого 2013, 15:27 4317

Один таксист із Нью-Йорка розповів таку історію.

Я приїхав за вказаною клієнтом адресою і натиснув клаксон. Почекавши кілька хвилин, знову засигналив. Був пізній вечір, і я подумав, що клієнт, певно, передумав, і я повернуся «на базу»… але замість цього я припаркував машину, підійшов до дверей і постукав. «Хвилинку!» – відповів тремтливий старечий голос. Я почув шурхотіння, так ніби щось тягли по підлозі…

По тривалому очікуванні, двері нарешті відчинилися. Переді мною стояла низенька, на вигляд 90-річна жінка. Вона була вбрана у картате плаття й капелюшок із пришпиленою вуаллю; виглядала як персонаж із фільму сорокових років.

Обік неї була невелика нейлонова валіза. Помешкання виглядало так, ніби тут ніхто не жив уже довгі роки. Всі меблі були накриті відрізами тканини.

Не було годинників на стінах, жодних забавок, ані посуду на столі. В кутку стояла картонна коробка, повна фотографій і скла.
«Ви б не могли віднести мою сумку до машини?» – запитала жінка. Я забрав валізку в авто, після чого повернувся, аби їй допомогти.

Вона взяла мене за руку, і ми поволі рушили у бік бордюру.

Трималася за мене, дякуючи за доброту. «Прошу, – відповів я. – Стараюся ставитися до своїх пасажирів так, як би хотів, щоби ставилися до моєї мами».

«Ох, ви такий добрий чоловік», – відповіла вона. Коли ми сіли в машину, жінка подала мені адресу, а потім запитала: «Ми могли б поїхати через центр міста?»

«То не найкоротший шлях», – швидко відповів я, вмикаючи лічильник.

«О, я не маю нічого проти, – сказала вона. – Я не поспішаю. Я переїжджаю до госпісу».
Я глянув у дзеркало. Її очі блищали. «Вже немає нікого з сім’ї, – говорила вона лагідним голосом. – Лікар каже, що мені залишилося не так багато…»

Я вимкнув лічильник. «Куди Ви хочете поїхати?»

Упродовж кількох годин ми їздили містом. Вона показала мені будинок, у якому колись працювала ліфтеркою.

Ми проїхали місцями, де вони з чоловіком жили як молодята. Попросила мене затриматися перед меблевим магазином, який колись був бальною залою, куди вона ходила танцювати ще молодою дівчиною.

Інколи просила пригальмувати біля якогось будинку або перехрестя, і сиділа, вдивляючись у темряву, без слова.
Коли перші промені сонця висвітлили горизонт, вона раптом сказала: «Я стомилася. Поїдемо вже, прошу». Ми мовчки їхали за вказаною адресою. То був низький будинок із пандусом, таким типовим для домів опіки.

Двоє санітарів вийшли назовні, щойно я загальмував на пандусі. Вони, схоже, чекали на неї. Були ввічливі й турботливі.

Я відкрив багажник і заніс маленьку валізу жінки під двері. Вона вже сиділа на інвалідному візочку.
«Скільки я вам винна?» – запитала, сягаючи по гаманець.

«Нічого», – відказав я.

«Треба заробляти на життя», – заперечила вона.
«Є інші пасажири», – відповів я.
І, геть не замислюючись над тим, що роблю, я нахилився й притулив її до себе. Вона міцно обійняла мене.
«Ти дав старенькій трошки радості, – сказала. – Дякую».
Я потис її руку, а потім вийшов у світанковий напівморок. За мною замкнулися двері – то був звук Життя, яке замикали.
Того ранку я не брав інших пасажирів. Їздив безцільно, занурений у думки. Що якби до цієї жінки вислали неввічливого водія, або нетерплячого, який хотів би закінчити зміну? Що якби я не підійшов до дверей, або посигналив тільки раз, а потім поїхав?
Думаючи про це зараз, вважаю, що не зробив нічого важливішого у житті.
Ми узалежнені від пошуку емоційних переживань і прекрасних хвилин, якими стараємося наповнити своє життя. Тоді як Прекрасні Хвилини можуть трапитися нам зовсім несподівано, під виглядом того, що інші можуть назвати рутиною.

Не пропустімо їх.
 

За матеріалами: Рафал Єндрасік

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity