Блаженства, складені о.Тадеушем Федоровичем (1907-2002).
1. Блаженні, хто може сміятися сам із себе, – вони матимуть радість і розвагу впродовж цілого життя.
2. Блаженні, які не ставляться до себе надто серйозно, – за це люди їх ушанують.
3. Блаженні, хто відрізняє кротовину від гори, – вони бачитимуть справи в істинних пропорціях.
4. Блаженні, хто відрізняє недозрілі плоди від зрілих і може дочекатися, поки вони дозріють, – такі смакуватимуть дозрілою солодкістю.
5. Блаженні, хто відрізняє те, чого «я хочу», від того, чого «мені хочеться», – вони легко знайдуть правильний шлях у житті.
6. Блаженні, хто розрізняє кохання до когось і закоханість у когось, – вони знайдуть справжню любов та уникнуть як власних помилок, так і завдавання болю іншим.
7. Блаженні, хто належно оцінює добрі вчинки, – вони побачать, що у світі набагато більше добра, ніж зла, та знайдуть сенс і радість життя.
8. Блаженні, хто високо цінує малі добрі речі й не переймається малими недобрими речами, – вони знайдуть мир серця і мир із людьми.
9. Блаженні, хто нарешті відкрив своє самолюбство і хоче надалі його відкривати, – вони швидко зростатимуть у справжній любові.
10. Блаженні, які нічого не мусять, зате багато чого свідомо хочуть, – вони скуштують справжньої свободи.
11. Блаженні, хто не мусить мати це і оте, а те і оце легко віддадуть, – вони скуштують смак великих цінностей.
12. Блаженні, хто подумає, перш ніж зробить, і помолиться, перш ніж подумає, – вони уникнуть численних прикрощів і непорозумінь.
13. Блаженні, хто спроможний чекати, – вони дочекаються істинного добра.
14. Блаженні, хто знає, що розум це добра штука, і стараються його часто використовувати, – вони йтимуть безпечним шляхом.
15. Блаженні, хто вмітиме використовувати палицю не щоб лупити нею в темряву, а щоби зробити з неї смолоскип, аби світив і зігрівав, – вони багато доброго зроблять у житті.
16. Блаженні, хто знає, що на квіти треба дивитися спереду, а не ззаду, критикуючи, що квіти негарні, – такі знайдуть багато миру і впровадять його довкола себе.
17. Блаженні, хто знає, що замало, аби подана комусь вода була свіжою, але що й подати її потрібно у чистій та не щербатій склянці, – вони уникнути багатьох непорозумінь із людьми.
18. Блаженні, хто зуміє усміхатися навіть тоді, коли важко й коли хтось їх дратує, – багато радості вони розсіють довкола себе і самих себе легше збережуть у мирі.
19. Блаженні, у кого буфери немов у залізничного вагона, – це дуже полегшить співжиття з іншими.
20. Блаженні, хто зрозумів, що більшим щастям є давати, аніж брати, і служити, ніж бути обслуговуваним, – вони знайдуть справжнє щастя.
21. Блаженні, хто любить правду більше за будь-яку вигоду, – вони знайдуть істинні цінності.
22. Блаженні, хто не ставить над усе наслідки, але знає, що йдеться насамперед про добру волю і старання, – вони знайдуть Божу Любов і спокій серця.
23. Блаженні, хто не є двостулковою шафою, а спроможний бути легким столиком на колесах, – вони будуть зручні Богові й людям.
24. Блаженні, хто знає, що ясніше сяє лампа з чистим склом, аніж із забрудненим чи помальованим, – вони нестимуть більше світла.
25. Блаженні, хто не заступає собою Бога і людей, – вони виразніше бачитимуть правду про реальність.
26. Блаженні, хто не подібний до обсипаного пуп’янками трояндового куща, який ніколи не зацвітає і егоїстично замикається в собі, – вони знайдуть щастя, служачи іншим.
27. Блаженні, хто навіть у згаслому вогнищі знаходять вуглинку, що жевріє, і здатні розпалити новий вогонь.
Отець Тадеуш Федорович народився 4 лютого 1907 р. у Клебанівці, на Поділлі, був третьою дитиною з дев’ятьох. Після війни на революції сім’я перебралася до Львова. Молодша за Тадеуша на рік сестра Ольга стала черницею Згромадження Францисканок Місіонерок Хреста, наймолодший син у сім’ї, Александр, також був священиком, і помер, заживши слави святого. Сам майбутній о.Тадеуш ще студентом приєднався до руху «Відродження» і був великим прихильником літургійної віднови. Висвячений на священика 28 червня 1936 р. у Львові, був близько знайомий з видатними постатями львівського «Відродження», зокрема Яном Шептицьким і Стефаном Свєжавським. Як молодий священик, став директором Дому вбогих у Львові. 1940 року, за згодою настоятелів, виїхав у глибину Радянського Союзу разом із тими поляками, кого радвлада вивозила «в нікуди». Перебував у трудовому таборі в Марійській республіці, потай виконуючи душпастирські обов’язки. Арештований 1943 р., покарання відбував у Семипалатинську (Казахстан). Визволений звідти офіційним запрошенням бути капеланом у формованій 1944 р. армії Берлінга. Незабаром звільнений з війська «з політичних мотивів», душпастирював у Лясках, де мешкав до самої смерті. До 1950 р. виконував функції духовного отця Львівської семінарії (в Кальварії Зебжидовській). Був відомим реколекціоністом.
За матеріалами: tadeuszfedorowicz.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
