Про силу мощів святих…

Роздуми до празника Перенесення мощів св. Миколая Чудотворця з Мир до міста Барі

«Біси тремтять не тільки від самого Розп’ятого, а й від мощів тих, що за Нього віддали життя» (св. Йоан Золотоустий).

22 травня 1089 р. Папа Урбан ІІ встановив свято перенесення мощів св. Миколая Чудотворця. Проте цю подію не святкують ні в Греції, ні в інших православних церквах, окрім Білорусі, України та Росії.

З початку VII ст. на візантійську імперію чинили набіги мусульмани, підкорюючи дедалі нові території. У ХІ ст. ці напади продовжили турки-сельджуки. Ці завойовники були дуже жорстокі. Часто вони спалювали і повністю знищували цілі міста, вирізували всіх жителів, не жаліючи нікого. Люто ненавиділи сельджуки і християнські святині: храми, монастирі, вони їх грабували, руйнували, палили. Навіть могили, де спочивали останки святих, сельджуки розкопували, а мощі спалювали. Потім попіл розвіювали по вітру, щоби ніхто й ніколи не вшановував пам’яті цих великих праведників і чудотворців на місцях їхніх поховань.

Така само доля чекала й на мощі св. Миколая, архієпископа грецького міста Мири, Лікійської провінції. Та Господь не дозволив наруги над мощами свого вірного слуги. З Його волі св. Миколай повелів у нічному видінні одному пресвітерові з міста Барі (південь Італії) перенести його мощі в це місто, бо насувалося нашестя турків-сельджуків, які були вже в Лікії. Місцеві жителі виконали наказ великого святого і човном переправили його мощі з Греції до Італії. Там із глибокою пошаною, молитвами, церковними співами, в супроводі духовенства вони несли святі мощі від берега моря до храму св. Йоана в Барі. Під час цієї радісної процесії ставалося багато чудес. За кілька років звели храм, куди було перенесено мощі святого й покладено під престолом, де вони зберігаються дотепер.

Не завжди і не в усіх християн було однакове ставлення до феномену святих мироточивих і цілительних мощів святих. Сьогодні вшанування пам’яті великих святих, через поклоніння їхнім мощам, критики християнства називають навіть ідолопоклонством. Вони посилаються на книгу Второзаконня, де йдеться про поховання Мойсея. «Поховано його в долині, в Моав-землі, проти Бет-Пеору, і по цей день ніхто не знає його гробу». Але, наприклад, місце поховання Авраама відоме. В книзі Буття читаємо : «Його поховали сини Ісаак і Ізмаїл у печері Махпела, на полі Ефрона, сина Тохара-хеттита, проти Мамре». Чому поховання Мойсея було таємним? Відповідь дуже проста: щоби блудний вірою народ не обожнював його. Далі критики посилаються на пророка Єремію, який сказав: «Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських. І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали». Але ж тут явно і цілком зрозуміло, що пророк критикує прихильників астрології. Це строго забороняла юдейська релігія.

А хто і як пояснить історію, описану в Другій книзі Царів? Там у 13 розділі читаємо: «Якось ховали люди одного чоловіка, та як побачили ватагу, вкинули його в гріб Єлисея й утекли. Той торкнувся об кості Єлисея, ожив і знявсь на ноги». Святе Письмо не каже, що було далі з кістками пророка після цього явного чуда. Проте саме в цьому випадку була небезпека ідолопоклонства. І цього Господь не допустив. (Згадаймо про золотого бика за часів Мойсея, і все стане зрозумілим.)

Зовсім інакше, правильне ставлення до останків святих бачимо у Новому Завіті. У євангеліста Матея читаємо: «Гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали». Як бачимо, сам Господь зберіг кості святих праведників. Чи не так?

Проте тут ідеться про переображене у воскресінні тіло. Господь у переображеному тілі проходив крізь зачинені двері. Чи не краще звернути увагу на книгу Діяння апостолів, де читаємо: «Так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на кого-небудь упала. Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони видужували». А як християни мали ставитися до тих речей, через які Господь зцілював? У тій само книзі читаємо: «Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прикласти до недужих хустину чи фартух, які би торкнулися його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи».

Невже цих хустин і фартухів не вшановували? Без жодного сумніву: і вшановували, і свято зберігали, і благоговійно поклонялися, добре і правильно розуміючи, що тим самим насправді поклоняються Творцеві, від Якого походить цілюща сила. Тому не дивно, що відтоді зібралося і збереглося багато святих знаків (плащаниця, хітон, ікони, розп’яття, статуї, мощі святих тощо), через які і понині діються чуда. В усьому цьому прославляється Господь!

Чим культурніша нація, тим краще вона ставиться до померлих святих, шанує їхню пам’ять, благоговійно і свято вшановує місця їхніх поховань.
А як ми ставимось до нетлінних останків св. Іова Почаївського, св. Бернадети Субіру, св. о. Шарбеля, св. о. Піо та багатьох інших святих?

Нам не дивно, що їхні мощі нетлінні, що молитва перед ними, дотик до них дуже багатьох зцілили від важких і невиліковних хвороб. Всі, хто зцілився, добре розуміли, що то Господь зцілив їх через мощі своїх вірних слуг. Він є першоджерелом цілительної сили.
Тож, ушановуючи мощі святих, ми насправді вшановуємо і поклоняємося Богові. Святий Миколай Мирлікійський заслужив праведним життям глибокої пошани не лише у християн, а й у юдеїв та мусульман. Це підтверджують тисячі й тисячі людей різних релігій, які отримали допомогу, порятунок і зцілення через молитви до цього великого Чудотворця. Це свідчить і про ту правду, що великі святі стоять вище від конфесійних поділів. Бог є Богом усіх людей і народів, і живих, і мертвих. Все людство є Його однією сім’єю. Христос прийшов, щоби спасти всіх.

Святий Миколай єднає Захід і Схід. Він і нас, українців, єднає в одну сім’ю. Тож просімо його: «Молися за нас, і нашу Україну, святий Великий Чудотворче Миколаю!»

Протоієрей Михайло Мельник,

с. Старі Кривотули,

Івано-Франківська архиєпархія УГКЦ