На мою думку, відповідаючи на запитання «Чому в Церкві так багато жінок?», потрібно звернутися до тих часів, коли учні, злякавшись, порозбігалися від Ісуса, і тільки жінки залишилися з Ним поруч на Хресній Дорозі.
Для жінки Ісус, окрім усього іншого, ще й Мужчина. Можливо, усвідомлення цього факту й примусило чоловіків ревнувати, а з ревнощів вигадувати всілякі дурниці на кшталт «народної етимології» слова femina від fide minima, «маловірна». Конкуренція з Сином Божим – справа абсолютно безнадійна, отож простіше оголосити, що в жінок і віра – не віра, а так собі забавка, знічев’я. От у нас, чоловіків, віра – то вже віра, огого, міцна, сильна й вільна від усіляких сексуальних конотацій.
На це навіть згадувати не хочеться, що коли говорити про жіноче начало як про начало пасивне, а про чоловіче – як про активне, то кожна людська душа (і чоловіча теж) перед Богом – жінка. Про це нагадувати так само неохота (бо речі очевидні), як і про те, чи гріховні ці сексуальні конотації самі по собі – якщо взяти до уваги, що людська сексуальність більша за ліжко, як життя більше від їжі, а тіло – одежі. Ісус був Мужчиною в кожну мить свого життя, і мужчиною привабливим, якщо вже Він стількох притягнув і продовжує притягувати, і Тіло Христове – це тіло чоловіка. А якщо у когось з’являється, гм, питання «ну і хто я після цього?», то це його особисті труднощі.
Однак справа не тільки в цьому. Дивлячись на історію християнства крізь століття, неможливо не побачити, що до Господа тягнулися насамперед люди несамодостатні, причому ті, хто цю несамодостатність відчував гостро: всілякі там грішники, митарі, бідняки, ну й жінки. Традиційно-релігійні люди на це все носа морщили, достоту як Симон-фарисей, та й узагалі серед рабинів не було прийнято навчати жінок чого-небудь, і так обійдуться.
Ісуса складно назвати феміністом (зарівно як і антифеміністом). У Нього немає спеціального вчення про становище жінки в суспільстві, як немає і взагалі ніяких соціальних концепцій. Є тільки один момент, вельми промовистий: той вечір у домі Марти й Марії.
А коли вони подорожували і Він cам увійшов до якогось села, то одна жінка на ім’я Марта прийняла Його. Мала вона сестру, котра звалася Марією, яка, сівши біля ніг Господа, слухала Його слова. А Марта клопоталася різним приготуванням; тож спинившись, сказала: «Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла». У відповідь Господь сказав їй: «Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне – одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк 10, 38-42).
Замислімося над цим моментом. Марта «правильно» розуміє місце жінки в патріархальному світі. Вона готує великий стіл, який, на її думку, личить приготувати для прийому такого гостя, як наш Господь, – і, судячи з усього, не цікавиться тим, чого Він сам насправді хоче, адже у патріархальному світі жінка зобов’язана вгадувати бажання чоловіка. І тут раптом не склалося! Виявилося, що Ісус зовсім не бажає, аби Його бажання вгадувано. Він не просить, щоб Його пригощали. Він просить, щоб Його вислухали. Якби Він вважав, що місце жінки – на кухні, то Він би, звичайно, погнав туди й Марію. Але Він не вважав, що місце Марії – там, і не вважав, що там – місце Марти. Він хотів бачити обох своїми ученицями, а не куховарками чи офіціантками. Він не розводить теревенів про рівність чоловіка і жінки: Він просто каже, що жінка, яка приєдналася до Його учнів, вибрала кращу частку. Він не нарікає на подвійні стандарти при розгляді чоловічого та жіночого перелюбства: Він просто запитує у самозваних каменувателів, хто тут без гріха.
" Якби Ісус вважав, що місце жінки – на кухні, то Він би, звичайно, погнав туди й Марію. Але Він не вважав, що місце Марії – там, і не вважав, що там – місце Марти
Упродовж цілого Євангелія Він поводиться з жінками з чарівливою прямотою, немовби й не помічаючи, що перед Ним – жінки. Він не намагається говорити «повільніше і зрозуміліше» спеціально для них, але при цьому й туману не напускає. Він не кривиться при вигляді жінок, які «збочили зі шляху», але й не сповнюється сентиментальності. Найдовший діалог в усіх Євангеліях Ісус провадить саме з такою жінкою, самарянкою. І саме їй, якій порядний юдей слова би не сказав з двох причин (бо вона самарянка, майже язичниця, і ще й грішниця), – саме цій жінці Ісус говорить про поклоніння Богові «в дусі та істині». І Він не вимагає «мовчати і слухати», навпаки: Він хоче, щоб вона пішла і всім розповіла, Хто саме прийшов до їхнього міста і чекає біля криниці.
Тож не дивно, що жінки, відчуваючи з боку інших чоловіків постійну готовність засудити, висміяти або принаймні спуститися на мить з позиції хазяїна життя, настановити рабиню на шлях істинний і знову стати хазяїном, – тягнулися до Того, Хто був і з ними, і з чоловіками однаковою мірою рівний, чесний та відвертий. І не тільки за життя. Тому що, на жаль, у питанні чоловіків і жінок Його учні виявилися поганими учнями, поганими послідовниками Христа. Їм забракло мужності. І до сих пір бракує.
фінансово.
Щиро дякуємо!
