Хорватський священик о. Йосіп Бандера — імовірно, найстарший католицький пресвітер у Європі, який надалі служить вірним.
Він живе на острові Црес в Адріатичному морі, не думає про пенсію і щодня править Службу Божу для своїх парафіян, які називають його легендою. На сьогодні о. Йосіп прослужив у Церкві уже 68 років. Він пережив Першу і Другу світові війни, і громадянську війну в Хорватії також. Щонеділі служить св. Меси у трьох парафіях, якими опікується. Ці парафії (Белі, Драгозетічі та Предошчіца) він дістав під своє пастирство ще 1949 року. «По досягненні 85-річного віку священик має писати до єпископа заяву про відставку, але я цього ніколи не робив і не збираюся», — каже священик. Рецептів довголіття він не знає, хіба що здорова їжа. Не дивиться телевізор і не серфить в інтенерті, хоча й знає, що це таке.
Зараз у Белі, де о. Йосіп колись народився, залишилося близько 60 осіб. «У нас тепер більше похоронів, аніж весіль та хрещень», сказав він таблоїдові «24 Sata». Раніше тут жило близько 1200 чоловік, «але люди повиїжджали, хто в Америку, хто в Італію».
За часів колишньої Югославії його двічі арештовували. «Уперше — за те, що я обвінчав молодят без згоди властей. А вдруге — за несення хреста довкола села, у процесії. У ті часи було арештовано 600 священиків, тож насправді це диво, що я живий… За кордон виїхати не міг, бо мені не давали паспорта. Я подав прохання про нього 1947 року, а отримав тільки 1967-го», — каже священик.
Рік тому місцеві ЗМІ святкували його 99-річчя, приїздили журналісти, які побували тут 2008 року, і він привітав їх зі сміхом: «Я вас пам’ятаю». На питання, як змінився світ, о. Йосіп каже: «Не питайте мене, що змінилося, бо змінилося все. Сьогодні люди позбулися страху Божого і людського сорому, а це дві головні речі, які стримують від гріха. Немає моральності, а віра занепадає. Юнаки за найвищу провину дівчатам ставлять «несексуальність». Бути сексуальним — сьогодні найбільший комплімент. А колись таке було соромно вимовити, це було принизливим для жінки!»
Міняється тільки транспорт. Із села в село о. Йосіп їздив на ослі, конем, потім велосипедом, автомобілем. Єдина його мета — служити своїй парафії так довго, як довго зможе. І хоча його не запитували про те, як він бачить свій відхід, о. Йосіп сам порушив цю тему: сказав, що хоче бути похованим у Белі, у парафіяльній церкві. «Я вже замовив гріб. Тут я народився, і тут помру».
Він пам’ятає всіх 950 вірян, яких проводив в останню путь. Його мрія — випустити книгу спогадів, де знайдеться місце для кожного, кого він пам’ятає.
За матеріалами: wiara.pl, 24sata
фінансово.
Щиро дякуємо!
