У Палермо відбулася презентація ХІІ тому італійського видання праць Йозефа Ратцінґера. Там виступав зі своїм словом префект Конгрегації віровчення архиєпископ Ґерхард Мюллер. Він говорив, зокрема, про внесок теології Ратцінґера у подолання пособорної кризи священства.
Найбільша кризи віри та місії, якої лиш зазнала Церква, сталася одразу по смерті Ісуса Христа, сказав ієрарх. І подолав її сам Воскреслий. Із Його допомогою, вдивляючись у Живого Бога, можна подолати історичні кризи священства, пореформаційну й останню, пособорну, вважає архиєпископ Мюллер.
Він проаналізував дві кризи священицької автентичності. Перша була викликала Реформацією, яка звела священика до функції представника спільноти і знищила суттєве розрізнення між священством сакраментальним і загальним священством усіх охрещених. Друга криза мала не так доктринальний характер, як екзистенційний і духовний. Вона вибухнула після ІІ Ватиканського Собору, а її болісні наслідки ми відчуваємо й понині, зазначає голова ватиканського дикастерію.
Роздумуючи над причинами посборної кризи священицької тотожності, архиєпископ Мюллер покликався на дослідження папи-сеньйора. «Ратцінґер показав, що там, де католицькому священству бракує догматичних підстав, не тільки пересихає джерело, з якого можна дієво підживлювати наслідування Христа. Там ще й починає бракувати мотивації, яка робить можливим і раціональне розуміння відмови від шлюбу заради Царства небесного, і целібату як есхатологічного знаку майбутнього світу Божого: знаку, який потрібно переживати у силі Святого Духа, з радістю і впевненістю». Архиєпископ Мюллер зазначає, що відмова від цього символічного характеру таїнства провадить до розгляду целібату як релікту минувшини, ворожої до тілесності.
Іншим джерелом сучасної кризи священства у західному світі є глибока дезорієнтація християнської автентичності, яка постала внаслідок закритості до трансцендентного та есхатологічного. Архиєпископ Мюллер нагадує, що неможливо наслідувати Христа без повного покладання на Бога.
Однією з історичних причин пособорної кризи священства була безкритична відкритість на протестантську екзегезу, яка в підході до священства позначена численними упередженнями. Це нещасливо вплинуло на постульоване Собором відновлення священства через повернення до Біблії та Отців. Католицька сторона часто не усвідомлювала, наскільки протестантська екзегеза упереджена. У підсумку могло видатися, що ані сакраментальне священство, ані сам культ не мають обґрунтування у Святому Письмі. Йозеф Ратцінґер докладно проаналізував цю проблему. Так само, як у протестантській теології, він застосував точні критерії історико-критичного методу, однак очищаючи його від протестантських упереджень. Таким чином йому вдалося показати, що католицьке бачення священства має міцне обґрунтування у Святому Письмі, а критика священства, яка в пособорний час із велетенською люттю вдарила у Католицьку Церкву (а також і в православ’я), виявилася безпідставною і базованою на марновірстві.
Втім, страждає не лише ієрархічне священство, а й богопосвяченість загалом. Католицькі чернечі спільноти, за оцінкою Конгрегації у справах Інститутів богопосвяченого життя і Товариств апостольського життя, «втрачають» щороку в усому світі понад 3 тис. членів. Цю цифру назвав секретар згаданого дикастерію архиєпископ Хосе Родрігес Карбалло у коментарі для газети «L’Osservatore Romano». «Тривожним явищем» він назвав те, що молодь полишає монашество й чернецтво.
Головний привід цього, на думку архиєпископа, полягає у відході від спільнотного життя. Однак більш глибокі причини він вбачає у швидкому темпі та необов’язковості нинішньої епохи. Колишній настоятель Ордену Францисканців сказав, що багато молодих людей сьогодні ухиляються від довготермінових зобов’язань, бояться їх.
Зокрема, за минулі роки різко скоротилася кількість черниць в усьому світі. Наприклад, від 2001 до 2011 року — на 10% (з 792 тис. до 713 тис.). Це сталося головно через зниження числа кандидаток до орденів і конгрегацій. Так само й чоловічі чернечі спільноти занепокоєні спадом кількості своїх членів.
Це не означає, що богопосвяченість перестає бути важливою в нинішньому світі. Це означає, що давні способи представлення молодим людям важливості богопосвяченого життя перестали «спрацьовувати». Цей аспект людського буття так само потребує нової євангелізації, як і всі інші, і Отці Собору були праві у розумінні, що потрібно оновити мову, якою Церква має промовляти до людей новітніх часів. І в будь-якому разі потрібно не забувати, що всі кризи долаються глибокою вірою, а не акціями чи гучними заходами. Саме з цією метою, оживлення віри і повернення їй правильного місця у християнському світосприйнятті, папа Ратцінґер, Бенедикт XVI, проголосив Рік віри.
За матеріалами: Radio Watykańskie, Ватыканскае Радыё
фінансово.
Щиро дякуємо!
