Відповідь: У 1909 році Папська Біблійна комісія стверджувала: «У написанні першої частини Буття священний автор не мав наміру дати наукове пояснення потаємної суті видимих речей і описати точний порядок створення, але прагнув дати своєму народу доступне йому пояснення, відповідне стилю спілкування того часу і почуттів людей. Тому в її тлумаченні не слід прагнути з точністю і сталістю до стилю наукової мови».

Теорію Дарвіна цілком можна узгодити зі священним текстом, але за однієї умови: визнаючи, що в момент появи людини, наділеної нематеріальною душею, мало місце пряме втручання Бога, Який створив душу людини.

У 1996 році, звертаючись до Папської Академії Наук, Папа Йоан Павло II писав, що контрасти між віровченням і науковою теорією, що приймає гіпотезу еволюції, не є нездоланними, оскільки деякі положення поділяються обома сторонами. Папа Войтила посилається на енцикліку Пія XII «Humani generis»: «Немає протиріччя між еволюцією і доктриною віри про людину та її покликання, за умови, що ми дотримуємося деяких засад.

Враховуючи стан наукових пошуків тієї епохи і потреб богослов'я, енцикліка «Humani generis» розглядала доктрину еволюціонізму як серйозну гіпотезу, яка заслуговувала вивчення та уважних роздумів, − так само, як і протилежна гіпотеза. Пій XII говорив також про дві методологічні умови: що цю гіпотезу не слід сприймати як точну і доведену доктрину, а також не слід стверджувати, що можна обійтися і без Одкровення, трактуючи питання, що містяться в цій теорії».

Людина, наділена розумом, що дозволяє їй мати вище знання про всесвіт і увійти у відносини пізнання і любові з Богом. Йоан Павло II нагадує, що людина з самого початку була задумана з огляду на воскреслого Христа. І якщо тіло людини походить від матерії, яка існувала і до неї, то душа − духовна складова − створена безпосередньо Богом. Тому така теорія еволюції, яка вважає, що дух походить від сил живої матерії або є якимсь побічним феноменом цієї матерії, несумісна з істиною про людину і нездатна дати підставу гідності людини. Як пише Йоан Павло II, в людині ми бачимо «онтологічний стрибок». І далі: «Наука описує і вимірює зі зростаючою точністю різноманітні прояви життя і поміщає їх на лінію часу. Момент переходу до духовного не є предметом подібних спостережень, проте його можливо виявити на експериментальному рівні цілим рядом цінних ознак специфічності людської природи».

Оскільки Бог створив людину з вже існуючої матерії, вдихнувши в неї душу, то Він перетворив і саму матерію. У цьому і полягає онтологічний стрибок: він стосується не тільки вдихання душі, а й преображення самого тіла, яке на той момент стає тілом людини. Людина була створена в стані первісної святості, яку потім було порушено.