«Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи одне одного і прощаючи одне одному взаємно» (Кол 3, 12-13а).
Якось одна газета заохотила молодь формувати декалоги «для власного використання». На це деморалізуюче звернення відповіли учні трьох ліцеїв. Серед десяти дурнуватих «заповідей», які, наприклад, заохочували до крадійства і брехні (а також, звісна річ, до «поваги щодо себе та інших), мою увагу привернула така: «Шануй твого батька і твою матір — якщо вони на це заслужили».
Якби батьки мали «заслужувати» пошану від своїх дітей, то майже не було би таких, яких би діти шанували (вже не кажучи про те, що було би, якби то діти мали заслужити любов батьків). Бо коли люди живуть разом, під одним дахом, то неможливо, щоб вони один одного не поранили. Навіть якщо вони люблять одне одного так, як батьки люблять дітей, то це завжди пошкоджена любов, бо обтяжена егоїзмом.
Слово Боже з неділі Святого Сімейства ставить справу ясно: батьків належить шанувати — і крапка. Не тому, що вони заслужили, а тому, що це слушно. Надзвичайно сильно звучить уривок із Книги Сираха, який стосується батька: «І коли розум ослабне, будь поблажливий, не зневажай його». На практиці це означає, що немає нічого такого, що обґрунтовувало би брак поваги до батьків. Бог знає, що для нас добре, а це означає, що безумовне пошанування для батьків є для кожного просто добре. Це буде оцінене тим більше, чим важча це участь: «Добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться». А ідеальний батько, зрештою, не потребував би милосердя.
Невипадково Павло, пишучи до колосян, закликає до взаємного прощення. Це основа стосунків усіх рівнів, зокрема сімейного життя. Хто не прощає, той має стовідсоткову гарантію сімейної катастрофи. І це майже завжди через СУМУ дурниць. Якщо прослідкувати генезу хатніх конфліктів, які провадять аж до розпаду родини, то виявиться, що причиною були дріб’язкові приводи, якісь жалюгідні претензії, яких ніхто не хотів пробачити. Сонце заходило над гнівом, і люди йшли спати, не примирившись. То через несхильність до прощення наростає позиція претензій, яка призводить до того, що у сьогоднішньому Посланні до колосян люди звертають увагу зовсім не на те, що до них адресоване. Чоловіки чують: «жінки, коріться чоловікам», а дружини — «чоловіки, любіть своїх жінок і не будьте суворі до них». Батьки чують: «діти, будьте слухняні батькам в усьому», а діти — «батьки не дратуйте ваших дітей, аби вони не занепали духом».
У сьогоднішніх читаннях Бог точно говорить, що я маю зробити, аби врятувати свою сім’ю. Насамперед потрібно прощати, знаючи, що за мною числиться набагато більше до вибачення. Прощення зовсім не є моєю милістю — то мій обов’язок.
Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
