Не вимірюймо праведність лінійкою

Роздуми над Словом Божим на суботу ХІІІ звичайного тижня, рік ІІ

Латання старої духовності — це шлях до жебрацтва.

В 11 вірші цього розділу фарисеї запитують Ісусових учнів чому їхній учитель їсть і п’є з грішниками. Цього разу Йоанові учні запитують в Ісуса про Його учнів. Чому не запитати напряму в учнів чому вони не постять? Чому не звернутися до Ісуса безпосредньо: «Чому Ти п’єш з грішниками». Здається, так проявляється слабкість — небажанням поставити хай і незручне питання, але справжньому адресатові. Чи характерна ця слабкість тобі і мені?

Йоанові учні розмовляли зі своїм вчителем про Ісуса. Тоді Йоан символічно згадав про нареченого та друга, який стоїть поруч і радіє, додавши, що його, Йоанова, радість виповнилася (Йоан 3;29). Ісус, на диво, використовує той самий образ весілля. Чи пригадалися в той момент Йоановим учням напоумлення Хрестителя? Чи залишили вони своє засудження, почувши Христа? Боже Слово, напевно, буде відлунюватися різними голосами і звучати в унісон. Бог буде використовувати слова, які нам щось пригадають.

Запитання Йоанових учнів може нагадувати нашу молитву: ми вже прийшли до Христа, але Він нас не цікавить. Нас цікавить людина, її засудження перед Христом. Пригадуєте фарисея з Ісусової притчі, який молився словами «дякую Тобі, Боже, що я не такий, як цей митар»? «Хто був виправданий?» — запитав тоді Ісус. Ми страждаємо від гріха засудження, тоді, коли людина нас цікавить більше ніж Бог, коли праведність свою і ближнього вимірюємо лінійкою — в кого вона довша.

На цю логіку «вимірювання праведності» Ісус відповідає притчами про нове і старе. Не можливо трошки підкорегувати, відремонтувати нашу духовність, залатати старий одяг новими латками — діра буде ще більшою.

Обидві притчі вказують нам на смерть старого — одежа і міхи розриваються. Це потрібно пережити і нам. Стара духовність розірветься, ми і світ побачимо свою наготу. Це боляче і соромно. Це не трагедія, а етап для тих, хто збагне, що йому необхідний новий одяг. Хто ще і далі буде чіплятися за старе дрантя, безкінечно його перелатуючи, ймовірно готує себе до духовного жебрацтва. На іншу «роботу» подібний «дрес-код» не розрахований. Ясно також, що в старому латаному-перелатаному одязі нам не місце на весільному бенкеті Агнця.

Наш старий бурдюк теж має луснути, не втримавши нового вина. Можливо духовний стан сухості, відсутності вина радості, любові знову ж таки не трагедія, а свідчення, що старий бурдюк розірвався  і ми м аємо шанс усвідомити потребу нового бурдюка, який втримає силу Божого вина?

Отож, не бійтеся нового. Бійтеся чіплятися за старе.