Колишній Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир (Гузар) розповів про імперську гру Путіна, політичну роль Церкви і про те, коли українці Донбасу стануть вільними.
Що зараз на сході країни — громадянське протистояння чи війна між Росією і Україною?
— Це російсько-українська війна. І цей конфлікт не виник вчора, його послідовно готували років десять. Ті, хто був при владі в Україні, певною мірою були ставлениками Росії. І те, що ми сьогодні маємо на сході — це результат зомбування людей, яких довгі роки годували однією і тією ж брехнею. Вони й повірили.
Повірили, погодьтеся, не лише українці. У Європі чимало тих, хто підтримує дії Росії в Україну, хоча навряд чи середньостатистичний німець чи італієць дивиться російські телеканали. Виходить, їх теж запрограмували?
— Росія обробляла Західну Європу точно так само, як і людей на сході нашої країни. Подивіться на Крим. У січні цього року я поїхав туди, щоб відпочити біля моря. Там вже почалися антиукраїнські хвилювання. І мені кажуть: «У нас не було в Криму проукраїнських телевізійних або радіопрограм. Так, були програми російською, українською мовою, але всі вони були проросійськими». Та ж історія і з Донбасом: навіть якщо радіохвиля була українська, душа і думка її були російськими. І вони говорили те, що потрібно було Росії. Тому київський Майдан для них був чимось чужим і ворожим.
Але ж від свавілля влади, проти якого вийшов Майдан, напевно страждали і жителі Донбасу. Чи їм було все одно, по-вашому?
— Я говорив з дуже шанованою людиною з Донецька. Шанованою церквою, урядом. І він мені каже: «Ви знаєте, ми багато разів голосували, але ми ніколи не обирали. Тобто ректор університету, директор заводу, шахти і так далі вимагав, щоб голосували так, як сказав він. І всі йому підкорялися. Там не було свободи. Люди жили і продовжують жити в страху. Знадобиться дуже багато часу, щоб вони навчилися бути вільними.
Що потрібно зробити, щоб у людей з'явилася ця свобода?
— Владі потрібно позбутися нечесних людей, яких там все ще дуже багато. На їх місце слід поставити впливових і шанованих людей, які власним прикладом демонструватимуть гідний спосіб життя, зможуть змінювати мислення інших. У Москві поховали Валерію Новодворську. Подумайте: якби в Росії такі люди мали можливість говорити?! Росія напевно б змінилася. Такі люди потрібні Україні.
Кілька років тому ви сказали, що сьогодні в Україні немає особистостей, діяльність яких можна вимірювати епохою. Можливо, людина, про яку говоритимуть через 100 чи 300 років, вже з'явилася?
— Ще ні. Я скажу, чого нам не вистачає. У нас сила-силенна політиків. Подумати тільки — більше 200 зареєстрованих партій! Це ж, вибачте, ідіотизм. Політики є, а ось державних мужів немає. Не видно де Голлів, де Гаспері, Шуманів. Їх немає. І не тільки у нас. Великих особистостей, мислителів сьогодні не видно в усьому світі. Подивіться на Європейський союз. Там 28 країн. Назвіть хоча б одного мудрого великого політика. Є, скажімо, політик Меркель, але, погодьтеся, це зовсім не величина рівня того ж Аденауера.
Церковна політкоректність
За даними липневого дослідження Центру Разумкова, 76% людей в Україні вважають себе віруючими. Як це можна використовувати для єднання українців?
— Необхідно проповідувати. У нас є Всеукраїнська рада церков — організація, аналогів якої ніде в світі більше немає. Рада об'єднує 19 найбільших релігійних груп країни. Це і християни, і мусульмани, і євреї — всі, хто вірить в Бога. Голови цих 19 церков представляють 90% віруючих України. Ви тільки уявіть, яка це сила! На останньому засіданні ради було заявлено, що всі хочуть єдиної України. Чудово! А тепер, брати, починайте проповідувати. Скажіть людям, що потрібно бути чесними, не красти, не лінуватися, не чекати, що хтось щось за вас зробить. Працюємо! У цьому і полягає соціальна доктрина Церкви. І якщо вона залишається собою, виховує думаючих віруючих людей, тоді вона небезпечна для будь-якого злочинця, бандита або диктатора.
Чи повинна Церква бути національно орієнтованою?
— У вас є тато і мама. І у мене є. А кого ви більше любите — своїх чи моїх батьків? Напевно своїх. Але хіба це погано? По-моєму, ні. Любити свою землю, свою Батьківщину — те ж саме, що любити своїх батьків. Ці два слова мають спільний корінь. Тому Батьківщину слід любити так само, як ти любиш свого батька і свою матір. Це і є патріотизм, про який повинна піклуватися Церква. На жаль, у нас Церква весь цей час перебувала під політичним патронатом влади — ще з 40-х років минулого сторіччя, коли Сталін зрозумів, що православ'я можна використовувати як інструмент впливу на людей.
Хіба зараз щось змінилося? Жодна з нині діючих в Україні православних церков від своєї політичної ролі не відмовляється.
— Бачите, це цілком природно. Адже вони поділилися через політику, тому що одна група ієрархів залишалася під Москвою, а друга хотіла бути абсолютно незалежною. Але в цьому і слабкість цих церков. За останні 2000 років кожна Церква, що дозволила втягнути себе в політичні ігри, програла.
Але тільки не в Росії, де РПЦ і держава підтримують один одного на взаємовигідних умовах. Можливо, така співпраця необхідна й Україні?
— Держава в рівній мірі має підтримувати всіх і не пхатися у справи Церкви. Бачите, Кучма, Ющенко, Янукович — всі вони дійсно хотіли мати під своїм крилом хоча б одну церкву. Точно так, як це зроблено в Росії, де патріарх Кирило — слуга уряду, слуга Кремля. Та ж Всеукраїнська рада церков була дітищем Кучми, який через свою людину в уряді диктував нам, що і як ми повинні робити. Правда, ми дуже швидко збунтувалися. Тому коли Янукович знову спробував нас приручити, нічого не вийшло — ми просто не далися.
Україна — не Росія
Чи може нинішня політична ситуація в країні, а також смерть предстоятеля УПЦ митрополита Володимира спровокувати ворожнечу українців на релігійному ґрунті, яка, як видно на прикладі Донбасу, куди страшніше будь-якої іншої ворожнечі?
— Папа Йоан Павло II церковну ситуацію в Україні називав екуменічною лабораторією. Так, у нас є безліч релігійних груп, але ми не боремося один з одним. Я не кажу, що ми об'єднані, що ми завжди підтримуємо один одного, але справжньої ворожнечі, незважаючи на безліч непорозумінь, у нас немає. Є окремі люди, які ведуть себе вороже, які всіх і вся проклинають і вважають, що тільки вони хороші. Але це дурість. І нехай серед нас немає єдності, ніхто нікого знищити не намагається. Пам'ятаю, були моменти на початку 1990-х років, коли відбирали храми. Але все це в минулому.
А як же те, що відбувається в анексованому Криму, де віруючі однієї конфесії виганяють з храмів віруючих інших конфесій. Виходить, релігійна ворожнеча тільки починається?
— Це політично інспіровано. Якби люди, які це роблять, були розумні, вони б не дозволили себе використовувати. Храми спалюють невіруючі люди. Палять ті, хто має від цього якийсь зиск.
Чому Україна і Росія не можуть домовитися про мир?
— Агресія Москви сьогодні розігрує той же сценарій, що і Гітлер колись, який вирішив захопити Європу. Проблема криється в структурі російської держави — це імперія. І не Путін її придумав. Сьогодні він просто виконує роль самодержця. Але ця гра із збиранням земель корінням сягає на 300-400 років тому, й історично для сьогоднішньої Росії вона зрозуміла. Всі її правителі, починаючи з Петра I і закінчуючи Сталіним, а тепер вже і Путіним, займалися тільки цим. Влада в Росії як тоді, так і тепер йде від самодержця, а вся сутність російської імперії зводиться до тріади «православ'я, самодержавство, народність», яку сформулював граф Сергій Уваров.
Невже за ці чотири століття нічого не змінилося?
— Нічого. Те, що ми називаємо комунізмом, а точніше сказати — більшовизм, було продовженням царської Русі. Замість царя з'явився генсек, замість таємних поліцій — НКВД, КДБ і так далі. Зберіть все разом, і ви побачите цю спадковість. Так, ви можете згадати Горбачова і сказати, що ось він був зовсім іншим політиком! Але Горбачов не хотів Росії з людським обличчям, як, скажімо, того хотів Олександр Дубчек в Чехословаччині. Він намагався врятувати комунізм, коли зрозумів, що економіка СРСР, побудована на помилковій економічній теорії, що заперечує приватну власність, тріщить по швах. Єдиний з правителів Росії, хто мав інше уявлення про її розвиток, — Борис Єльцин, але у нього нічого не вийшло. Прийшов Путін. Він відновлює те, що було при Радянському Союзі, при царській Росії.
Станіслав Мірошниченко , focus.ua / Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
