З дитинства ми призвичаєні складати різноманітні коротенькі плани. Плани на день, на тиждень, потім бюджети, проекти, програми, катехетичні вказівки, стратегії розвитку… Це стає нашою щоденністю. В нас чудово виходить їх складати, що зовсім не означає такої само прекрасної їх реалізації…
Паперовий світ планів, мрій та очікувань створює відчуття безпеки і порядку, однак має небагато спільного з довколишньою дійсністю. Запроектувати можна все, — про це прекрасно знають здібні, не позбавлені уяви архітектори. Однак набагато складніше з виконанням цих вимріяних проектів. Тут, немов гриби після дощу, хутенько з’являються перешкоди і всілякі «обставини», про які на стадії проекту ніхто й не здогадувався. Приходить саме життя.
Щороку, коли настає день Попільної Середи, чимало з нас спиняються перед одним і тим самим питанням: що би такого «постановити», що б собі запланувати на цей Великий Піст? У головах з’являються більш чи менш оригінальні рішення, які мають нам забезпечити відчуття добре розпочатого процесу навернення. Тільки ось — скільки з наших покутних планів ми насправді можемо виконати?
Хтось скаже: неважливо, як далеко ми зайдемо, головне — вирушити! Але чи в цьому полягає суть Великого Посту? На доведенні собі самому, що я спроможний протягом сорока днів не їсти шоколаду? Не палити сигарет, не пити пива, не сидіти ночами в інтернеті? Якщо ми відкриваємо в собі зародки якогось поневолення, то чому треба чекати аж до Попільної Середи… Замало навчитися панувати над собою, відмовляти собі у приємному. Треба ще знати, навіщо я це роблю! Знати, куди саме це має мене привести. Піст — це набуття досвіду браку чогось, нестачі, голоду, ненасиченості. Його мета — зробити кожного з нас чутливішим до Бога. Він допомагає зробити в собі «трохи місця» для Нього і ближніх, викроїти трохи часу для Того, хто в моєму житті… ну, взагалі-то має бути на першому місці. Великий Піст має бути нагодою пробудити в собі прагнення Бога, яке, на жаль, надто часто програє іншим прагненням, потребам і «надзвичайно важливим» справам…
Може, цього року спробувати відмовитися від великих духовних планів щодо навернень і зречень, на користь щоденній вірності особистій молитві і нашим звичним обов’язкам, з яких складається життя? Це безумовно менш видовищне… Але якщо сприйняти це з ревністю й вірою, то плоди наших старань можуть виходити далеко поза рамки сорока днів духовних зречень. Ми ж бо у глибині серця прагнемо тривалих слідів навернення, яке наблизить нас до Бога і дозволить стати щасливішими.
Мацєй Сошиньскі OP, dominikanie.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
