Роздуми

Ти усвідомлюєш, що потребуєш викупу?

03 Березня 2015, 16:33 2555
відкуплення

«Я не потребую християнства» — кажуть деякі люди. Вони тоді мають на увазі: я сам по собі достатньо щасливий, у мене цілком задовільне життя, я стараюся бути добрим до інших і жити порядно. Аби зрозуміти таємницю спасіння, треба поламати цей поверховий підхід і визнати, що навіть як ми живемо порядно, то інколи робимо те, про що знаємо, що воно погане.

Коли порівнюємо себе з бандитами, з тими, хто сексуально використовує дітей, то, може, виглядаємо цілком непогано. Однак порівняно з Ісусом Христом, із Божими стандартами свої недоліки ми бачимо виразно. Сомерсет Моем, англійський письменник і драматург, сказав: «Якби я записував кожну думку, що мені певної миті зродилася, і кожен свій учинок, то люди назвали б мене розпусною потворою».

Інколи нам би хотілося звести Декалог до екзаменаційного білету, де буде достатньо відповісти на три з десяти поданих завдань. Однак Послання св. Якова каже: «Коли хто ввесь закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, — стає в усьому винуватий» (Як 2, 10). Неможливо мати «достатньо чисту» справу в поліції. Вона або чиста, або ні. Це вирішується одним злочином. Так і з життям: порушення однієї заповіді бруднить життя як таке.

Раби гріха

Гріх людину поневолює. Погані вчинки мають міць узалежнювати. Ісус сказав: «Істинно, істинно кажу вам: кожен, хто гріх чинить, — гріха невільник» (Йн 8, 34). В одних сферах життя це очевидніше за інші. Ми знаємо, що вживання наркотиків провадить до залежності. Але можна також впасти в залежність від злості, заздрощів, зарозумілості, пихи, самолюбства, пліткування чи розпущеності. Єпископ Ліверпульський Дж. Райл (англіканець, †1900) написав: «Усі гріхи, і кожен зокрема, мають незчисленні натовпи в’язнів, прикутих ланцюгами за руки і ноги. Ті бідолахи інколи хваляться своєю свободою. Але ніяка інша неволя не подібна до цієї. Гріх воістину найсуворіший з управителів. Нещастя і розчарування в дорозі, розпач і пекло наприкінці — ось яку винагороду він пропонує своїм слугам».

Гріх тягне за собою кару. Є щось у людській природі, що взиває до справедливості. Коли ми бачимо, як знущаються з дітей, зі старих, на яких нападають у їхніх власних будинках, як б’ють немовлят і такі інші образи, — ми прагнемо, щоб виконавці цих поганих учинків були покарані. Наші мотиви можуть бути змішані, можуть містити елемент помсти. Але існує щось таке, як справедливий гнів: ми слушно вважаємо, що злочинцям не слід попускати, а за гріх потрібно карати.

Але ж не тільки гріхи інших заслуговують на кару — наші також! Колись ми всі станемо перед судом Божим. Святий Павло каже: «заплата за гріх — смерть» (Рим 6, 23). Він має на увазі не тільки фізичну смерть, а й духовну, тобто вічне розділення з Богом. Це відділяння розпочинається вже зараз. Пророк Ісая казав: «Рука Господня не закоротка, щоб рятувати, і вухо Його не глухе, щоб чути. Ні! Це ваші беззаконня вас від Бога відлучили, ваші гріхи обличчя Його від вас закрили, щоб вас не чути» (Іс 59, 1‑2). Цей бар’єр будують наші погані вчинки.

Винуватець-заступник

Нам усім потрібно вирішити проблему гріха у своєму житті. Що більше ми цю проблему усвідомлюємо, то краще цінуємо зроблене Богом: Він приніс себе у жертву за наші гріхи. Що глибше ми розуміємо потребу звільнення від гріха, то більша наша любов до Нього і палкіше наше прагнення Йому служити.

Християнська Добра Новина каже, що Бог нас любить і не залишить у хаосі, до якого ми самі довели своє життя. Він зійшов на землю в особі свого Сина, Ісуса, аби померти на нас. Можемо це назвати «самозаступництвом Бога». Апостол Петро каже: «Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості» (1 Пт 2, 24).

Що означає «самозаступництво»? Ернест Кордон у книжці «Чудо на ріці Кваї» розповідає реальну історію військовополонених, які працювали на будівництві залізничної лінії у Бірмі під час ІІ Світової війни. На кінець кожного дня збирали знаряддя праці. Якось японець з охорони виявив, що бракує однієї лопати, і вимагав, щоби хтось із в’язнів зізнався у провині. Коли жоден не вийшов із шеренги, охоронець звелів розстріляти всіх. Тієї миті один із них ступив крок уперед. Коли він мовчки виструнчився, охоронець став били його прикладом, аж поки той в’язень помер. Після повернення до табору, коли всі знаряддя знову перерахували, виявилося, що всі лопати на місці. Одна людина стала «винуватцем-заступником», аби врятувати інших.

Подібно й Ісус прийшов на світ як замінна жертва за нас. Він зніс розп’яття — одну з найжорстокіших форм покарання, відомих людству, офіційно заборонену 315 року, коли навіть римляни визнали її за надмірно жорстоку. Він пішов за нас на розп’яття, хоча ми на таке заступництво не заслужили. Однак найгіршим аспектом були не фізичні тортури чи емоційний біль відкинення світом і друзями, а духовна агонія відділеності від Отця, бо на Спасителя лягли всі наші гріхи.

У залі суду

Святий Павло каже, застосовуючи юридичний термін, що завдяки смерті Христа ми маємо оправдання (див. Рим 5). Якщо когось на судовому розгляді визнано невинуватим, це означає, що людину виправдано.

Образним чином говорить про це історія двох друзів дитинства, які пішли різними шляхами у житті. Один став суддею, інший щоразу сильніше сточувався додолу і зрештою став злочинцем. Настав день, коли злочинця упіймали і він визнав провину. Суддя впізнав давнього приятеля і таким чином опинився перед дилемою: як людина певної ролі в суспільстві, він повинен був вчинити за законом; але не бажав покарати того, хто колись був його другом. За переступ він визначив належний штраф, а потім… заплатив його сам.

Це — любов.

Приклад ілюструє те, що Бог зробив для нас. У своїй справедливості Він нас судить, бо ми винні; але з огляду на любов сходить до нас у своєму Сині та сплачує наш борг. Таким чином Він водночас чинить і правду, і виправдання. В особі свого Сина беручи на себе покарання, Бог робить нас невинуватими. Він — Суддя і Спаситель одночасно. Ну а ми маємо зробити вибір: хочемо, щоб Він нас відкупив, чи воліємо відповісти за свої провини перед Божим судом.

Історія друзів з дитинства, хоч яскраво ілюструє проблему виправдання, однак не передає її повністю з трьох причин. По-перше, кара, що чекає на нас, набагато страшніша: йдеться не про штраф, а про смерть. По-друге, наші стосунки тісніші: не двоє приятелів, а ми і Бог, який любить нас сильніше, ніж найкращий тато на землі любить свою дитину. По-третє, ціна вища: Богові це коштувало набагато дорожче грошей — Він віддав життя єдиного Сина, який мусив померти за наш гріх.

Сплачений викуп

Борги не становлять проблеми сьогодення, давній світ їх також знав. Якщо хтось влазив у серйозний борг, то мів навіть бути проданий у рабство, аби сплатити, що винен. Припустімо, що боржник стоїть на торговищі, пропонуючи себе як невільника. Якийсь чоловік милосердиться над ним і питає: «Скільки ти винен?» — «Десять тисяч фунтів», — чує у відповідь. Раптовий спаситель виплачує згадані тисячі й випускає невільника на свободу. Виплачуючи «ціну викупу», звершує його «відкуплення».

Подібним чином нам було запропоноване відкуплення у Христі (див. Рим 3, 24). Своєю смертю на хресті Ісус сплатив ціну викупу (див. Мк 10, 45) і завдяки цьому визволив нас з-під влади гріха, даючи істинну свободу. Ісус сказав: «Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йн 8, 36). Справа не в тому, що ми більше не грішимо: Він зламав владу гріха над нами.

Безумець для Ісуса

Бог любить кожного з нас так сильно, що прагне тісного зв’язку з нами. Ісус помер за всіх, тобто також і за мене. Святий Павло пише про Сина Божого, «який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2, 20). Навіть якби я був єдиною людиною на світі, то й для мене Ісус би помер, аби спасти.

Як сильно можна особисто пізнати таємницю хреста, показує свідчення Джона Вімбера, американського пастора: «За якісь три місяці, відколи я почав вивчати Біблію, я спромігся скласти іспит із тематики хреста на початковому рівні. Я розумів, що Ісус це повністю Бог і повністю людина, і помер на хресті за гріхи світу. Однак не розумів, що я сам грішник. Вважав себе пристойним чоловіком. Усвідомлював, що там чи там трохи напаскудив, але не розумів, наскільки мій стан серйозний.

Якось увечері моя дружина Керол сказала: «Вважаю, що зараз найвідповідніший момент, аби зробити щось із тим, чого ми навчилися». І раптом, оціпенілий від подиву, я побачив, як вона стає навколішки й починає молитися, ну приблизно до стелі, як мені тоді здавалося: «О Боже, жалію за свої гріхи».

Я не міг у це повірити. Керол була краща від мене, однак вважала, що вона грішна! Я відчував біль і глибину її молитви. Незабаром вона розплакалася і весь час повторювала: «Жалію за свої гріхи». У кімнаті було шестеро чи семеро чоловік. Усі сиділи з заплющеними очима. Я поглянув на них, і до мене дійшло: вони також молилися цією молитвою! Мене злило холодним потом. Здавалось, я помираю. Краплі поту стікали по моєму обличчю. Я подумав: ні, не зроблю цього. Це безглуздя. Я порядна людина, чого мені. Потім я зрозумів: Керол молилася не до стелі; вона молилася до Бога, який був спроможний її почути. Порівнявши себе з Ним, вона усвідомила себе грішницею, яка потребує прощення.

Проблиском, в одну мить я осягнув значення хреста особисто для мене. Зрозумів щось, чого досі не відав: я зранив Божі почуття. Він мене полюбив і з любові послав Ісуса. Але я відвертався від Його любові, ігнорував її ціле життя! Я був грішником, який нестямно потребував хреста.

Отож і я став навколішки, хлипаючи, з носа мені текло, в очах було повно сліз. Я мав незаперечне враження, що розмовляю з кимось, хто був біля мене ціле життя, ось тільки я Його не впізнавав! Так само, як Керол, я хотів говорити Живому Богу, що я грішний, але єдині слова, на які я міг здобутися, звучали: «О Боже!… О Боже!….»

Я відчував, що у моєму нутрі відбувається революція. «Сподіваюся, це спрацює, — подумав я, — бо виглядаю я тут як повний дурень». Тоді Господь привів мені на думку чоловіка, якого я зустрів кілька років тому в Лос-Анджелесі. Він носив табличку з написом «Я дурень Христа ради, а ти дурень ради чого?» Стоячи навколішках на підлозі, я усвідомив істину цього дивного напису: хрест є «безумством» для «тих, хто гине» (див. 1 Кор 1, 18). Того вечора я стояв при хресті Ісуса, я увірував в Ісуса. Відтоді я — безумець заради Христа».

Погляньмо на хрест з особистої перспективи, і наше життя зазнає зміни.

Опрацював Томаш Душиц OFMCap для журналу «Głos Ojca Pio»
Опубліковано: deon.pl
 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity