На сайті Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з’явилося повідомлення, яке викликало неоднозначну реакцію з боку представників різних гілок наявного в Україні православ’я.
Ідеться про Ухвалу 2, розглянуту й затверджену XXV єпархіальним собором цієї адміністративної церковної одиниці з вельми непростою історією. У цьому документі сказано:
«Керований прагненням до подолання церковного розколу; натхнений Господнім побажанням «щоб усі були одно» (Йн 17, 21); беручи до уваги суспільну потребу в творенні єдиної Помісної Церкви в Україні; переконавшись у неможливості канонічного поєднання з Українськими Православними Церквами в діаспорі; відкидаючи неканонічні шляхи творення церковних об’єднань; вірячи в перспективу сопричастя Української Церкви з Церквами старого і нового Риму, XXV єпархіяльний собор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви ухвалює:
- Звернутися до Блаженнішого Патріярха Святослава і синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдности Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємницею київської духовної традиції.
- Доручити архиєпископу Харківському і Полтавському Ігореві розробити стратегічну програму розвитку Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви відповідно до цих порад.
- Настоятелям парафій провести роз’яснювальну роботу в громадах про історичні витоки єдности Київської Церкви, причини її поділу та канонічні перспективи відновлення єдности.»
У Мережі розлетілося повідомлення про те, що «УАПЦ приєднується до УГКЦ». Для прояснення цього питання сайт CREDO звернувся до єпископа Харківсько-Полтавського УАПЦ Ігоря (Ісіченка). Ось пояснення, надане владикою.
«Протягом 1990-2015 рр. парафії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви усвідомлювали свою ідентичність як частини Української Автокефальної Православної Церкви, яка діяла в повоєнний час у діаспорі. Після упокоєння Патріарха Мстислава (1993), котрий втілював своєю особою цю єдність, контакти з УАПЦ у діаспорі було втрачено, а 1995 р. УАПЦ в діаспорі стала частиною Вселенського Патріархату. Ми були готові прийняти для себе її модель церковного устрою. Вона була закладена в ухвали архиєрейського собору УАПЦ від 4 жовтня 1999 р. та заповіт Патріарха Димитрія. І коли більша частина УАПЦ зігнорувала цю модель та обрала форму самоврядного релігійного об’єднання, Харківсько-Полтавська єпархія зберегла канонічне підпорядкування митрополитові УАПЦ у діаспорі Константину. Ми послідовно уникали участи в сумнівних ініціятивах і політичних проєктах творення “Єдиної Помісної Православної Церкви”. Але в березні 2015 р. стало очевидним, що надії на поєднання з українськими православними церквами в діаспорі вичерпалися. Константинопольський Патріархат уникає ситуацій, що можуть загрожувати його конфліктом із Московським Патріархатом. Нам було запропоновано приєднатися разом із альтернативною частиною УАПЦ (донедавна — митрополита Мефодія) до УПЦ КП. Це змусило єпархіяльний собор 1 квітня 2015 р. у пошуках гідного місця єпархії в канонічному просторі Вселенської Церкви звернутися до Верховного Архиєпископа й синоду єпископів УГКЦ із запитом щодо перспектив налагодження євхаристійної та адміністративної єдности з УГКЦ. По одержанні відповіді вона буде розглянута на наступному єпархіяльному соборі й врахована при розробці стратегії дальшого розвитку єпархії. Тлумачення цієї ухвали як приєднання до УГКЦ є некоректним. [Виділення наше. — Ред.] Хоча така інтерпретація вже дала позитивні наслідки: ми побачили, з якою ненавистю можуть ставитися до східноукраїнської спільноти УАПЦ наші співвітчизники, котрі називають себе православними. Це також буде враховано при виробленні стратегії розвитку єпархії.»
Фото: Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
