Шлюб це союз чоловіка й жінки, про що знає кожен католик. «Одностатевий шлюб», таким чином, — щось неможливе, оксюморон, мовна химера, те, що можна вимовити, але неможливо знайти у реальності. «Одностатевий шлюб» — те ж саме, що «негарна красуня».
Однак нерідко чути голоси: «Яка різниця? Всередині Церкви ви все одно будете вінчатися, як і раніше, а державна влада нехай реєструє все, що завгодно. Це не порушує ваших прав».
Чи насправді для християн буде можливим вільно жити у такому світі? Може, Церква і католики надмірно переймаються цим питанням? Нехай гомосексуалісти живуть, як їм завгодно, ми ж усе одно житимемо по-своєму!
Ну то розглянемо ситуацію, яка вже стала дійсністю в тих країнах, де введено «одностатеві шлюби»: християнин не може відмовитися в суді називати такий «шлюб» шлюбом. Таким чином його змушують іти проти свого сумління, порушують його права на свободу слова та віросповідання.
Але чи може християнин відділити своє життя від суспільного? Поставимо питання навіть іще гостріше: чи має він на це право?
«Людина не може осягнути повноти самої себе, відкидаючи існування “з” іншими і “для” інших», — каже Компендіум соціального вчення Церкви. Власне, саме з цієї причини католик має обов’язок брати участь у громадському й політичному житті, сказав у травні 2015 року Папа Франциск. «Чи можу як католик просто “дивитися з балкону”? Ні, не можу. Я мушу зійти з балкону і взяти участь!» — сказав Папа.
За цими словами стоїть розуміння того, що неможливо вільно жити у світі, який вимагає брехати.
Двоє окремо взятих людей мають юридичне право грішити у своєму ліжку так, як їм завгодно. Однак закони про «одностатеві шлюби» не мають жодного стосунку до права на особисте життя. Вимога називати співжиття двох людей «шлюбом» тільки тому, що їм цього хочеться, — питання не приватне, це питання громадського статусу і юридичного визнання.
Гомосексуалістам ніхто не забороняє жити разом у приватному житті й називати це як завгодно — поміж собою. Однак закони про «одностатеві шлюби» — дещо інше, пише католицький історик і громадський діяч Павло Парфентьєв.
Ці закони, як колись в СРСР комуністична ідеологія, від кожного громадянина вимагають визнавати правдою те, що, згідно з ученням Церкви, є брехнею.
1) Згідно з цими законами, шлюбом і сім’єю є те, що за самою суттю не шлюб і не сім’я.
2) Державний службовець зобов’язаний реєструвати такі «шлюби» незалежно від того, чи він їх вважає справжніми шлюбами Таким чином християни або, наприклад, мусульмани фактично не можуть перебувати на відповідних посадах. І що це, якщо не дискримінація?
3) Бізнесмени, які обслуговують подружні пари, вже зараз змушені надавати свої послуги тим парам, які, м’яко кажучи, не є подружжями. Навіть якщо це може суперечити їхнім моральним переконанням. У разі відмови такі люди вже нині змушені (наприклад, у США) виплачувати велетенські штрафи.
4) Навіть на релігійні спільноти вже здійснюється тиск за відмову вінчати «одностатеві шлюби», подають за це до суду. Що так само прямо порушує свободу віросповідання.
5) Суспільство загалом змушують забезпечувати одностатевим парам соціальні пільги, на які мають право тільки справжні сім’ї.
Однак справжнім сім’ям ці блага соціум надає не тому, що хтось когось кохає, живе з ним разом і поставив підпис у книзі реєстрації громадянських актів, — але тому, що сім’я це унікальне явище, яке забезпечує природне народження дітей і становить найкраще середовище для їх виховання.
І то саме від справжніх сімей залежить існування і майбуття цього конкретного суспільства.
Церква прямо називає у своїх документах суспільним гріхом кожний гріх проти свободи іншої людини та проти свободи визнання Бога і поклоніння Йому, проти спільного блага і вимог загального добра в усій сфері прав та обов’язків громадян.
Таким чином, рішуче виступати проти будь-яких спроб пропаганди й тим більше запровадження «одностатевих шлюбів» — обов’язок не тільки католиків, але й кожної людини, яка любить свободу, правду і прагне добра для свого народу на цілого світу.
Олександр Гелогаєв, catholic.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
