Життя — це рух

У відпустці не можна забувати про Бога і занедбувати своє християнське життя.

Кожній людині необхідний відпочинок. Сам Ісус казав апостолам, щоби вони йшли на пустинні місця і відпочивали. Треба вміти займатись собою і відпочити від людей. Ніхто не повинен постійно віддавати себе іншим, людина має підзарядитися для того, щоб добре виконувати своє призначення.

Я зовсім не маю часу для себе і для відпочинку. Не кажу вже про відпустку. Це все йде ще з дитинства. Малими ми не мали поняття про відпочинок, завжди були якісь справи. Це були 50-ті сталінські роки, коли все відбудовували після війни, тому поняття відпустки, у теперішньому розумінні, взагалі було відсутнє. Ми знали лише про свята і  неділю. Неділя була днем,  коли ми йшли  до костьолу і не працювали. Ось це і був відпочинок. Про те, що неділя — день святий, постійно говорилось вдома. Коли батьків не гнали до колгоспу, то ми йшли до храму. Ми жили в Андріївці і йти нам треба було біля 10 км. Та не дивлячись на те, що ми йшли стільки пішки, неділя  була великим святом, саме в неділю можна було і відпочити, і з родиною зустрітись, і побачитися з людьми. То була велика радість йти до костьолу в неділю. Це була  не лише зустріч з Богом, а й можливість побачити рідних братів і сестер, піти до них в гості. Пам’ятаю також, що малими любили пасти корову, бо можна було відпочити від роботи по дому. В дитинстві не було можливості кудись поїхати відпочивати, бо не було коштів. Тоді було дуже важко зібрати якісь кошти. Якщо і збирали якусь суму, то треба було щось купити в хату або одяг.

Думаю, що багато хто впізнає себе в старому анекдоті. «— Іван пішов у відпустку. – А звідки ти знаєш? – Та пісок привіз». Ще з тих далеких часів залишилась практика у відпустці робити ремонти і що ще треба зробити. Тоді люди піднімались з руїн, будувались і все робилось  у час, вільний від роботи. Це і  залишилось у свідомості багатьох людей. Відпускні гроші отримав, але працюєш далі вдома, робиш ремонт. От так і відпочивалось в дитинстві.

У молодості все трохи змінилось. Тоді я навчався в семінарії, а потім працював на парафії. І тоді вже відчувалось, що священик має можливість на кілька тижнів кудись поїхати і відпочити. Але в нас теж не було такої можливості, бо священиків було мало. На парафії був один ксьондз і навіть, якщо кудись їхав, то до неділі треба було вернутися. Тому теж не було можливості приділити багато часу для себе. Пам’ятаю, як їздили у Ригу на реколекції, ото і була тижнева відпустка: 2 доби витрачалось на дорогу і три дні проходили реколекцій. Це був час, який я міг приділити собі. То була праця для душі, але і відпочинок для тіла.

Тепер вже відпустка стала пов’язана з тим, що треба щось підлікувати. Вже вік такий — організм вимагає затриматись і відпочити. Кілька разів мені вдавалось полежати в санаторії. Коли відпочиваю, то стараюсь більше часу присвятити молитві. Але не сиджу на місці, а стараюсь бути  в русі.

Бачу, що цього року часу немає зовсім на санаторій, хоча я і планував. Але може знайду собі хоч один день, щоб відпочити на самоті з Господом. Для цього треба залишити всі душпастирські справи і десь поїхати. Та ніяк не наважусь це зробити, бо тоді треба відмовити всім, хто просить про зустріч і про допомогу. А мені важко відмовляти людям.

Щодня встаю вдосвіта і  приділяю трохи часу для себе і ранкової молитви, а з сьомої  починається звичайний день. Із самого ранку починають приходити вірні з різними клопотами і проханнями. І аж до пізнього вечора не маю можливості, щоб помолитись на самоті. Господь покликав мене, значить я мушу посвятити весь цей час людям, бо Він запитає мене потім за кожну людину  і справу. Тому краще тут я віддам людям все, що можу, а відпустка буде на тому світі.

Щоліта бачу, як вірні роз’їжджаються у відпустки. Всі проводять їх по-різному. Та люди повинні пам’ятати, що коли ми їдемо відпочивати, то маємо завжди їхати з Богом. Для Бога відпустки немає — де б людина не відпочивала, на першому місці в неї має бути Він. Не треба занедбувати свої християнські обов’язки, бо тоді людина занедбує свою душу. Якщо не молитись у відпустці, важко буде потім молитись знову. Ми повинні завжди тримати з Богом контакт, бути в Його присутності цілий день.

Часто люди під час відпустки йдуть в паломництва. Це гарний спосіб відпочинку та контакт з Богом. Так,  людина втомлюється фізично, але відпочиває духовно, заряджає свій акумулятор, набирається духовних сил. Паломництво — це місія, воно є гарною традицією нашої Церкви. Воно з’єднує вірних, бо в них одна мета. Часто люди віддаляються одні від одних, а саме тут є можливість наблизитись один до одного, відкритись. У паломництві розв’язується багато проблем, які не можуть люди вирішити в повсякденному житті.

Реколекції з відпочинком є найкращим способом провести відпустку з Богом.  Бачу, що люди, які приїжджають з реколекцій, ще довгий час живуть їх плодами. Добре їздити на реколекції далеко від дому, бо коли людина залишає своє місце, то вона здобуває щось нове, набирається Божої благодаті. Реколекції дають сміливість говорити, щоби бути почутим і вчать слухати, щоби почути те, що тобі кажуть. Людина вчиться все своє життя, але на реколекціях вона справді змінюється, вона по-іншому починає думати і поводитися.

Відпочинок мусить бути активним. Це значить, що на курорті чи в санаторії не треба просто лежати, а рухатись і розвиватись. Коли людина весь час спить і лежить, то вона стає лінивою, а от коли чимось займається, то Бог промовляє до неї. І неважливо, чи вона розвивається інтелектуально, чи фізично. Святий Йонан Павло ІІ показав приклад активного відпочинку: він зустрічався з молоддю, часто вирушав в походи, йшов у гори, сидів біля вогнища. Він постійно був у дорозі, а не сидів на одному місці. Добрий відпочинок — це відпочинок з Богом, спілкування з людьми, читання. Людина повинна рухатися і розвиватися, бо життя — це рух.