Інтерв’ю

Сучасна, освічена, розвинена жінка… «клопіт» для Церкви?

18 Жовтня 2015, 11:35 4906
Прусак

Мають освіту, розвиток, сучасні, багато хочуть від життя. Однак це не означає, що вони дають собі з ним раду…

З проблемами хотіли би піти до Церкви. Але там їх часто не розуміють, бо вони живуть інакше. Бо — не дай Боже! — зв’язок без шлюбу або контрацепція. Сучасні жінки — це «клопіт» для Церкви, зізнається о. Яцек Прусак, єзуїт, психотерапевт. Але він же каже, що священики мають «встигати» за жінками.

— Освічена католичка з купою сумнівів у справах віри. Церква має для неї пропозицію?

— Звісно, так. Але треба визнати, що освічені жінки віком 30+ це для Церкви «клопіт». Їхня роль змінилася, і Церква мусить собі з цим дати раду. А статистика непокоїть. Одразу після зміни політичної системи [занепаду комуністичного періоду. – Прим. пер.] було видно такий тренд: молоді люди, які йшли на навчання, втрачали зв’язок із Церквою, але коли закладали сім’ї — поверталися. І швидше це робили жінки, бо вони брали на себе обов’язок «релігійної соціалізації». З’являлися діти, яких треба було хрестити, висилати на катехизи, до Причастя. Тепер спостерігаємо нове явище: після згаданої «перерви» повертаються чоловіки, а жінки — ні.

— Чому?

— По-перше, саме тому, що Церква не встигає за жінками. Цим вона їх знеохочує щодо себе. По-друге, якщо така жінка вже й прийде до Церкви, то нерідко почувається в ній атакованою.

— Сучасна жінка самостійна, хоче вирватися з шаблону матусі й домогосподарки. Чим вона у цьому прагненні проблемна для Церкви?

— Більшість священиків, зокрема старшого віку, призвичаєні до «інших жінок» у Церкві. Коли вони були в семінарії, розпочинали практику в парафіях, у суспільстві ще панував патріархат, кар’єра і успіх призначалися чоловікам. Усе змінилося за останні 25 років, а священики тим часом, думаючи про жінку, все ще мають перед очима образ своїх матерів і сестер.

— Не помічають сучасних жінок?

— Радше бояться. Вони не можуть не помітити змін: наприклад, що сьогодні розпадається чи не половина шлюбів, укладених у Церкві. Священики пояснюють це собі нещасливими змінами суспільних ролей, а то ж головно жінки викликають ці зміни. Один із єпископів повторює, що через емансипацію народжується щоразу менше дітей, а багато з тих, хто приходить на світ, виховуються в розбитих або фрагментарних сім’ях, із «замінними частинами». Священики бачать, що це зовсім не позитивні зміни, а пов’язують це зі зростанням ролі жінок.

— Але хіба Церква мала час освоїтися з цією роллю? Применшувати змін вона не може, хоч би з поваги до жінок, які, однак, виповнюють наші храми!

— Вочевидь, 80% вірних і понад 80% учасників парафіяльних рухів — жінки. Без них не було би Церкви. Це треба розуміти. У Штатах Католицька Церква передує всім публічним інституціям, із Білом Домом включно, у промуванні жінок на високі посади. А ми маємо величезну Церкву, якою керують тільки чоловіки. Це пов’язане з новим явищем — різким спадом покликань до жіночого чернецтва. Статистика каже, що жіночі монастирі пустіють.

— Чому так?

— Бо ще недавно бути черницею чи монахинею означало бути просто прислугою настоятеля або «в найкращому разі» єпископа. Сестри виконували найгірші служіння в кухні, пральні, порядкували ризниці. Сьогоднішні можливі кандидатки не бажають бути особами нижчої категорії. Ставлення до них змінюється, але повільно. Мені подобається те, що сказав кардинал Райнхард Маркс, близький співпрацівник Папи. Його запитали, чи змінить Церква своє ставлення до жінок. Кардинал відповів, що Папа дуже хоче бачити їх на вищих посадах, і використав гарну метафору: «Однак прошу пам’ятати, що сходи миють згори, а не знизу». Тобто що потрібно часу, аби чоловіки, які керують Церквою, зробили довкола себе простір.

— Коли під час коляд священик запрошував наших синів приєднатися до парафіяльних міністрантів, я запитала про дівчаток. Ми бачили дічаток-міністранток у католицькому храмі Копенгагена. Священик був знічений. То ми не хочемо дівчаток у служінні Церкви?

— Звичне сприйняття, особливо у старших священиків, — що міністранти це потенційні священики. А що станеться, як з’являться міністрантки? Священики вважають (помилково), що це ослаблюватиме внутрішній сенс покликання. Також вони бояться, що більш старанні та сумлінні дівчатка, поставлені обік хлопців, не тільки позбавлять їх привілею, але й введуть у комплекси. А це ж бо не одному може відбити охоту стати священиком… Звідси опір. Це зміниться; це питання часу. Насправді ж ідеться про більш серйозний страх перед тим, що роль жінок зростає взагалі. Тому люди Церкви полюбляють триматися принципу, що місце жінки чітко визначене. Як дехто любить це називати, воно «служебне».

сучасні жінки

— Ви сказали, що причина відходу жінок від Церкви — страх перед тим, що вони почують на проповіді. Чого ж вони найбільше бояться?

— Того, як їх оцінять. Якщо вони не мають дітей — їх критикуватимуть, «які ж вони католички» з огляду на це. Якщо мають тільки одну дитину — які ж вони матері й католички. Якщо вони ще взагалі не мають сім’ї, то чого це вони так довго самотні. Тобто їх радше картатимуть за те, що вони погано виконують «призначену їм роль».

— Парадокс. До церкви ж бо ходять (спрощено кажучи) порядні католички. І вони теж «дістають по вухах». Ну а що з тими, хто має реальні моральні дилеми, думає проти течії?

— Вони, найімовірніше, перестануть ходити до церкви: молоді жінки, для яких пріоритетом на цьому етапі життя є кар’єра; ті, хто живе у поновних зв’язках після розлучення. Вони мають враження, що священики завжди краще знають, чого жінки потребують, і говорять до них так, ніби то нерозумні діти.

— Якась добра новина є? Що діалог із такими жінками, однак, посувається вперед?

— В одних місцях посувається, в інших ні. Краще — у містах, гірше — в селі. У певному сенсі, треба мати щастя, бо це завжди залежить від конкретного священика, на якого потрапиш.

— Готуючи репортаж, я розмовляла з жінкою, яка перервала вагітність і знайшла допомогу саме в Церкві. Треба якось самотужки шукати хорошого священика?

— Так, варто це робити. Недобре би було, якби жінки в такій ситуації потрапляли на священика безпорадного, який не вміє допомогти. Вони потребують зрозуміння й прощення, а з іншого боку — надії, що не будуть засуджені. Дякувати Богові, є священики, які перебувають на висоті завдання.

— У моїй парафії діє душпастирство несакраментальних зв’язків. Церква відкривається також і на цей «клопіт»?

— Недавно один із єпископів сказав, що якби ми злегковажили цією проблемою, то з ким би сьогодні розмовляли, хто би нам залишився? Треба дійти до таких людей, аби їх не втратити. Чимало молодих людей живуть нині в конкубінаті, тобто без формалізації зв’язку. І нерідко це єдина причина, чому вони не приймають священика в дім, коли той ходить по коляді. Вони бояться, що прийде священик із картотекою парафії, почне розпитувати, хто тут із ким живе і чому…

— Але так багато жінок хочуть повернення до цінностей, які береже Церква. Хіба ж вона не повинна сильніше підкреслювати: приходьте, ми вас підтримаємо?

— Це питання розстановки акцентів. Скільки можна слухати про контрацепцію, ін вітро і аборти? Скількох жінок, які до церкви ходять, це насправді стосується? Ну ще контрацепція, припустімо. Це найбільш ставлена під сумнів частина католицького вчення…

— І багато хто наполягає на послаблення позиції Церкви у цій справі. А тенденція яка?

— Щоб не зводити контрацепції до філософії життя, яка завершується виключенням дитини з подружнього співжиття; а з іншого боку, аби залишити батькам право на свідоме батьківство. У проповідях треба говорити про Євангеліє, а не виключно про сексуальну етику. Євангеліє — це те, що Церква завжди мала і далі може зпропонувати. Воно допомагає іти вглиб, розвиватися. На мою думку, якби Церква позитивніше говорила про мудрість, цінність жінок, то для них така пропозиція була би привабливою.

жінка в Церкві

— Намагаюся уявити собі проповідь, якою жінка буде підтримана внутрішньо. Що вона має почути?

— Жінка має вийти з храму з переконанням, що вона так само близька до Бога, як і чоловік. І почути, що Церква стоїть по стороні жінок там, де вони борються за свої слушні права. Якщо вона це почує, то я так розумію, вона почується прийнятою (акцептованою). А якщо весь час говорити, що жінка це потенційне джерело загроз, то вона повернеться і піде.

— Коли права жінки порушено, чи Церква стоїть по її стороні?

— На мій погляд, ми саме проходимо зміну свідомості. Донедавна дружину алкоголіка, який проявляв щодо неї насильство, тільки заохочували бути терпеливою і «посвячуватися» заради дітей. Тепер така жінка не тільки може почути в конфесіоналі, що має право захищатися, але й певною мірою може бути «змушувана», активно скеровувана, щоби скористатися допомогою психолога. У багатьох пунктах психологічної допомоги при парафіях працюють жінки, а це полегшує порозуміння.

— Коли ми говоримо про осучаснення Церкви, хочу спитати про мову проповідей. Чи не має вона бути відсвіжена?

— Має. Погані мова та рівень гомілій часто випливають із цілком приземленої причини — священики щоразу менше читають. У проповідях повторюють банальності, послуговуються стереотипами, ну і ще мають навичку «побожного балакання».

— А як із наймолодшими жінками, як їх приваблює Церква?

— Переважно — слабко. Я трохи викладав у ліцеї. Дівчата перехідного віку скаржаться, що священики одразу хотіли б їх вдавити у колії ролі жінки й матері. Вони запитують про болісні моменти сьогодення — що таке ін вітро і чому воно небезпечне, чому і чим погана контрацепція тощо, — а священики дають відповіді доктринальні, вивчені в семінарії, з реальністю пов’язані умовно.

— А коли студенти приходять сповідатися з дошлюбного сексу?

— Приходять, і що з ними робити? Примушувати до церковного шлюбу — це розминутися з метою цього таїнства. Про це говорить Папа Франциск: Церква не повинна сперечатися про дату шлюбу, вона має вчити, чим узагалі є буття разом. Хоч вона вочевидь не зробить цього без допомоги сім’ї, особливо жінок у родинах. Треба щось зробити, аби самі жінки краще формували жінок. У навчанні й практиці жіночий голос у Церкві має бути сильніший.

— Згадаймо ще жінок слабких — без праці, без майбутнього. Церква має їх на оці?

— Має. Наприклад, на т.зв. східній стіні (частина району Середмістя у Варшаві. — Прим. пер.) саме Церква є тією інституцією, яка найбільше дбає про благо місцевої спільноти. При храмах організовують «творчі майстерні», утворюють групи підтримки. Це важливо. І ще є одна функція Церкви: якщо жінка самотня і пригнічена тяжкою щоденністю, то для неї конфесіонал часто стає місцем, де вона може виговоритися. Там хтось вислухає, помітить, порадить. Це також велика допомога.

— Мені на думку спадає визначення «приязнь». Церква має бути приязною?

— Так. Тільки існує проблема. Коли люди бачать, що жінки приходять до священика і хочуть розмовляти про життя — одразу зроджуються плітки, кожна розмова «збоку»  потрапляє під підозру. Тому священики цього просто-напросто бояться. І ще одне: люди, з одного боку, хочуть, аби священик був людський, але насправді не бажають, щоб він був їм «дружбаном». Складне завдання — втримати такий баланс.

— Закінчимо доброю думкою. Нас читають, ми запрошуємо людей до церкви. Що б Ви їм сказали?

— Важливо, щоб люди сюди приходили заради самих себе. Щоби пам’ятали: ідеться про їхній контакт із Богом, а не зі священиком. Що у Церкві завжди є знаряддя, які цей контакт можуть полегшити. Чимало людей відходять, вважаючи, ніби Церква їм «нічого не дає», але вони й надалі хочуть бути близько Бога. Кажуть: «Віра — так, а релігія — ні», або «Бог — так, а Церква — ні». Однак без підтримки того, що має Церква, їхня віра слабне і висихає. Бо вона потребує постійного підживлення, поглиблювання. А це важко осягнути самотужки. Тому я заохочую, зокрема жінок, аби приходили до церкви заради власного розвитку і не давали себе звідти випровадити. Їхня відвага і впертість вплинуть на те, що в Церкві ситуація ставатиме кращою.

— Із задоволенням завершу розмову словом «Амінь!»

Агнєшка Літорович-Зігерт, Styl.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
11278грн
67817грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: