Лицарі Колумба — це католицьке братство взаємної допомоги чоловіків, яке утворилося з метою надавання фінансової допомоги членам братства та їхнім родинам. Лицарі Колумба та їхні родини допомагають одні одним у разі хвороби, каліцтва, а також у будь яких інших потребах.
Юрій Малецький, Великий Лицар Львівської Ради «Лицарів Колумба» розповів CREDO про ідеї братства, благодійність та перешкоди, які доводиться долати, чинячи добро.
— Лицарі Колумба — це не звичайна організація чи спілка, це справжнє братство чоловіків. Що вас об’єднує?
— Так, саме так — ми братство чоловіків-католиків, яких об’єднує Церква і прагнення якомога більше людей привести до неї. Це свого роду євангелізація. «Лицарі Колумба» об’єднуються довкола справ милосердя, виховання, суспільних та патріотичних акцій, допомагають ближнім у разі війни чи катастрофи. Наше завдання — поширювати добро. Всі Ради «Лицарів Колумба» засновані при парафіях. Це наш шлях: через допомогу настоятелю допомагати парафіянам. Наш засновник о. Майкл Маꥳвні — молодий ірландський священик, створював братство саме з метою допомогти потребуючим із його парафії. Це був період інтенсивної індустріалізації, люди багато працювали, часто травмувалися на робочих місцях, часом навіть гинули, крім того права робітників-католиків часто порушувалися і з цим також треба було щось робити. Він навіть всиновив дітей парафіянина, який загинув, щоб врятувати їх від сиротинця. Але всім сиротам допомогти у такий спосіб він не міг. І тоді йому прийшла така ідея – створити товариство взаємної допомоги та підтримки. Крім того, братство мало працювати також на благо парафіяльної спільноти та цілого суспільства. І так у 1882 році народилися «Лицарі Колумба» .
— З якого року братство діє на території України і хто став першим лицарем в Україні?
— Ми існуємо з 2013 року. Першими лицарями стали архієпископ Мечислав Мокшицький та Глава УГКЦ Святослав Шевчук – вони подали приклад і закликали вірних обох обрядів приєднуватися до товариства.
— Скільки осередків існує в Україні і скількох членів налічує організація?
— На сьогодні є 8 осередків. Найближчим часом плануємо створити Раду у Хмельницькому, Чорткові, Кам’янці-Подільську, Мостиськах, а також у Тернополі та Жовкві. Всього «Лицарів Колумба» в обох обрядах – римо- та греко-католицькому є 400 осіб. Самих римо-католиків – 80 осіб. То дуже мало. Але зацікавленість братством росте і ми маємо надію на збільшення чисельності. На реколекціях для священиків, що відбувалися недавно у Городку, я робив презентацію «Лицарів Колумба» і знайшлися зацікавлені парохи, тому сподіваємося, що найближчим часом буде створено дві нових Ради. Треба розуміти, що дуже багато залежить від настоятеля: чи готовий він, чи хоче мати в парафії організацію, яка буде йому допомагати, а він буде виконувати для членів організації функцію капелана. Тут головне наше завдання чітко пояснити, якими є наші функції, на що буде спрямована наша діяльність і чим саме ми можемо допомагати працюючи при тій чи іншій парафії, щоб не виникало жодних двозначностей. Щоб ніхто не думав собі, що ми сектанти якісь чи масони. Саме тому, отець настоятель парафії також повинен стати Лицарем Колумба, щоб подати приклад і заохотити своїх вірних до участі у братстві. Уже як член Ради Лицарів, священик слідкує, щоб ніхто не виходив за межі християнського вчення і встановлених Церквою правил, щоб не було ніяких розколів.
— Розкажіть про страхування братства. Верховний Лицар у США є головою страхової компанії, яка є однією із найуспішніших в Америці. Як це виглядає в Україні?
— Є таке. В США, Канаді, але не в Україні. Тут ми лише починаємо свій шлях і певні справи перебувають ще на стадії зародження та розробки. Ми лише два місяці тому зареєстрували благодійний фонд «Лицарі Колумба». Над рештою ще працюють наші юристи. У Польщі, де «Лицарі Колумба» існують вже понад 10 років, цей процес триває 5 років і тільки недавно наблизився до завершальної стадії. Нам до цього ще далеко. Це пов’язане також з особливостями законодавства. Процес складний, але ми над цим працюємо.
— А як це має виглядати? То буде страхова компанія виключно для членів братства?
— Не виключно. Але то буде окрема страхова компанія, яка буде базуватися на християнських цінностях, її власниками будуть «Лицарі Колумба», для членів організації та їхніх родин будуть особливі умови зі страхування, але загалом послуги будуть надаватися всім охочим. Крім того, на зразок аналогічних страхових компаній в Штатах, планується також надавання матеріальної допомоги потерпілим у стихійних лихах чи постраждалим від військових конфліктів. Але це все для нас у майбутньому.
— Отже, основною діяльністю братства є благодійність. Чим займається Рада Лицарів Колумба у Львові?
— Оскільки ми стоїмо на початку нашого шляху, то можна за нами зауважити такий невгамовний ентузіазм – бажання робити все і якомога більше. Але, як показує практика, краще зосередитися на конкретних напрямках, що ми і намагаємося на даний час зробити. Наш капелан о. Ян Нікєль, настоятель Митрополичої базиліки Успіння Пресвятої Діви Марії, підключив нас до співпраці з благодійним фондом «Даймо надію», який функціонує при цій парафії. Це один із перших наших проектів. Ми взяли шефство над сім’ями, що мають дітей, які страждають від синдрому м’язової гіпотонії. То важка хвороба, яка вимагає цілодобової опіки над такими дітьми, тому батьки не мають змоги повноцінно відпочити, вийти з помешкання,а вони мають також і здорових дітей, які потребують уваги та турботи, але часто недоотримують їх через втому і зайнятість батьків. Лицарі Колумба познайомилися зі всіма родинами, коли розвозили їм спеціальні апарати для відсмоктування слини та мокротиння і побачили людей, які заслуговують на величезну повагу, бо вони з надзвичайною відданістю і смиренням несуть свій хрест. І з того часу намагаємося організувати для них консультації тих чи інших спеціалістів, спілкуватися з ними, надавати моральну підтримку, матеріально допомагати. Минулого року ми взяли на себе місію помічників Святого Миколая і розвезли у кожну родину подарунки. Крім того, нам дуже хотілося дати тим родинам хоч невеличкий, але відпочинок. І завдяки сприянню архиєпископа Мокшицького нам вдалося це організувати у Брюховичах в Будинку Пілігрима. Братство забезпечило транспортування діток та їхніх родин, щоб вони могли побути хоча б три дні на природі, змінити середовище. Також вдалося забезпечити опіку лікарів-терапевтів, психолога та логопеда, а також привезти реабілітолога-протезиста, з яким ми тісно співпрацюємо і зараз плануємо з його допомогою також інші проекти. Батьки були дуже задоволені.
Також ми допомагаємо частково госпіталю прикордонних військ. Враховуючи, який маємо в країні час, ми сконтактувалися з госпіталем і отримали список необхідних речей. Основною проблемою виявилася відсутність ортопедичних ліжок. Госпіталь не має важко поранених бійців, але більшість, через тривале носіння бронежилетів та важкої амуніції, мають травми опорно-рухового апарату і їм просто боляче спати на пролежаних металевих пружинах радянського зразка. І ми привезли їм ці ліжка, які архиєпископу Мечиславу Мокшицькому вдалося здобути завдяки підтримці єпископів Європи, що відгукнулися на наші прохання. Невдовзі ми передали для госпіталю рентген-апарат, який ми отримали від клініки із Швейцарії. Коли його встановили, то виявилося, що його використовували лише декілька разів, тобто він практично новий, крім того має ряд дуже важливих функцій, таких як автоматичне регулювання дози опромінення відповідно до ваги пацієнта, проекція зображення на комп’ютер і т.д. Тобто це апаратура високого рівня і ми раді, що змогли надати військовому госпіталю таку допомогу.
— «Лицарі Колумба» залучають дружин та дітей до своєї благодійної діяльності? Можливо, вони щось роблять своїми руками, а потім подають на парафіяльних ярмарках і таким чином допомагають збирати кошти?
— Вперше ми задіяли дітей, коли їздили у Брюховичі з підопічними родинами фонду «Даймо надію». Ми хотіли, щоб діти разом бавилися, проводили час, адже чи хворі чи здорові – вони в першу чергу діти і прагнуть спілкування, товариства, ігор. Це був наш перший досвід. Крім того, на всі заходи, які відбуваються на парафії чи десь на виїзді, ми запрошуємо дружин. Це не є так, що чоловіки замкнулися на собі і створили якийсь закритий клуб. 19 грудня буде відбуватися благодійний аукціон, кожний зможе долучитися у той чи інший спосіб, Лицарі Колумба з родинами також братимуть участь.
— Рада вже має визначені нові цілі, якісь плани, проекти на наступний рік-два, на дальше майбутнє?
— Треба сказати, що серед Лицарів Колумба є багато активних, амбітних людей, які готові ставити високі цілі, працювати над тим, щоб їх досягнути, тому так – плани є, напрямок діяльності ми визначили і тепер залишається зробити все можливе і неможливе, щоби нам вдалося.
— Можете розповісти детальніше, чи це поки секрет?
— Це не те щоби секрет, зовсім ні, просто попереду ще довга дорога. Поки що ми шукаємо експертів, які зможуть нам допомогти, які приїдуть і проведуть спеціальні навчання, семінари, шукаємо тих, хто захоче ці навчання пройти. Це ще неофіційно, тому не хотілось би якось випереджати події, але можу сказати, що йдеться про реабілітацію військових із складними травмами та протезування. Є люди, які готові взяти на себе витрати із цим пов’язані, але як виявилося проблема у хірургах. В Україні немає спеціалістів, які вміють робити ампутацію під подальше протезування. Також потрібні грамотні реабілітологи та психологи. От такі маємо плани на наступний рік.
— Справді амбітний проект! Бажаю успіху в його реалізації. А які найближчі завдання ви собі ставите?
— З найближчих, то в нас Святий Миколай. Активно готуємо подарунки дітям Фундації. 6 грудня будемо святкувати – це чудова нагода зібрати сім’ї Лицарів Колумба та родини фонду «Даймо надію». Ще одна нагода показати нашим дружинам чим ми займаємося, коли нас немає. Буде вистава, частування і звісно ж подарунки.
— Розкажіть, будь ласка, чи ви товаришуєте родинами, чи вас єднають виключно спільні справи на користь Товариства «Лицарів Колумба»?
— Товаришуємо, спілкуємося, зустрічаємося, наскільки нам вдається, бо всі ми живемо в різних ритмах і навіть у різних районах. Але дух братерства намагаємося підтримувати незважаючи ні на що. Крім того ми єднаємося молитовно – наприклад у жовтні молимося Розарій. Маємо свої наміри.
— Який віковий діапазон і чи є якісь преференції, якщо йдеться про професії бажаючих стати «Лицарями Колумба»?
— Дуже широкий – наймолодший має 19 років, а найстарший 76. А щодо професії – немає такого, щоб якійсь надавалася перевага. Маємо студентів, пенсіонерів, бізнесменів, юристів, лікарів. Тут головне не хто ти, чи ким працюєш, а чи готовий ти присвятити свій час, щоб бути корисним іншим. Головне бажання. В нас кожний може знайти свою нішу.
— А які якості повинні бути у кандидата? Є якийсь випробувальний термін?
— Для нас важливою є активна католицька позиція. А що може найкраще засвідчити про активність парафіянина? Рекомендація його настоятеля. Якщо чоловік є практикуючи католиком, живе життям своєї парафії, а не з’являється лише по святах, то це і є основний аргумент. Статут передбачає випробувальний термін, але в нас він доволі умовний, бо наразі нас ще мало і маємо гостру потребу в нових людях. Тому, якщо настоятель вважає свого парафіянина гідним кандидатом – нам цього достатньо.
— Існує розподіл обов’язків чи всі займаються одним проектом, завершують і тоді переходять до наступного?
— На зібранні Ради настоятель озвучує, які на цей час є важливі справи для вирішення, проекти, в яких би нас хотів задіяти архиєпископ і тоді ми обговорюємо, як, хто і до чого саме може долучитись. Тут варто зазначити, що для кожного з членів братства його сім’я стоїть на першому місці, це важлива складова нашого життя, тому ми не можемо займатися благодійністю коштом стосунків з близькими. І цим керуються Лицарі, коли вирішують до якого проекту долучитись. В процесі обговорення кожний може висловити своє бачення реалізації і зголоситися допомагати чи самостійно виконати поставлене завдання.
Крім того, маємо ще відповідальних по певних напрямках діяльності – це люди, кожний з яких має вже визначену ділянку роботи. Наприклад, ми співпрацюємо з американською асоціацією, яка називається Wheelchair Foundation і разом з Лицарями Колумба займається тим, що забезпечує потребуючих візочками, така ніби позика, бо коли візочок перестає бути потрібний одній людині, його передають іншій і ми маємо двох людей, які займаються саме цими питаннями – приймають візочки, розподіляють їх тим, хто потребує, ведуть документацію, слідкують за тим, щоб потреби всіх підопічних були задоволені. Вже три контейнери візків прибуло, ще чекаємо на два. Ну от так десь це функціонує по кожному напрямку.
— Ми добре знаємо, що в нашій державі доволі непросто займатися благодійною діяльністю. З якими труднощами доводиться стикатися?
— Жахлива бюрократія. Страшна. На все має бути папірець, акти прийому-передачі, звіти, бланки, печатки, листи, підтвердження, затвердження, погодження… Якщо у всій цій паперовій тяганині десь забракне хоча б одного підпису, то податкова інспекція не забариться. Проблеми гарантовані. У нас була історія, коли архиєпископ Мокшицький організував гуманітарну допомогу для римо-католиків переселенців із зони проведення АТО, а їм через це держава відмовила у наданні субсидій. Щоб було зрозуміло: допомога складалася із типового набору продуктів Caritas – каші, консерви, засоби гігієни. Після такого, люди просто відмовилися від нашої допомоги. І їх можна зрозуміти.
— У цілому світі «Лицарі Колумба» вважаються однією із найвпливовіших та найефективніших благодійних організацій. Її називають «міцною правою рукою Церкви» і регулярно відзначають чисельними нагородами як Папи, так і керівники держав. Українські Лицарі вже заслужили собі якусь відзнаку?
— Ні, принаймні поки що. Але ми і не женемося за відзнаками. Багато наших братів, допомагаючи, прагнуть залишатися анонімними. Я вже згадував, що в нашій Раді ми маємо успішних бізнесменів, які мають можливість підтримати фінансово не один проект із тих, якими ми займаємося і вони це роблять, але при цьому не прагнуть розголосу.
І це мені дуже подобається у львівській Раді «Лицарів Колумба», і я переконаний, що так є також в інших Радах – це відсутність бажання працювати на камери, піаритися, робити собі персональну рекламу за рахунок братства. Хоча можливість була і не раз, але ніхто із «Лицарів Колумба» нею не скористався.
— При греко-католицькому храмі Різдва Богородиці на Сихові також є Рада «Лицарів Колумба». Ви співпрацюєте з ними?
— Так, і доволі активно. Нас об’єднує спільний благодійний фонд, управління фонду має представників обох Рад. Наступного року планується перше офіційне зібрання всіх Рад «Лицарів Колумба». Ми постійно радимося, обмінюємося інформацією. Ніякої конкуренції між нами немає. Крім того, ми запрошуємо їх та їхні родини на наші свята та різні заходи, наприклад на Свято Миколая, про яке я вже згадував. Очікуємо на чисельну делегацію гостей.
— А що підштовхнуло саме Вас до того, щоб стати Лицарем Колумба?
— Це довга історія. Я навчався в Римі у Папському Університеті, маю ліценціат із біоетики та після повернення в Україну почав займатися бізнесом, але знаєте, ота внутрішня потреба віддати борг вдячності Церкві, яка дала мені міцний фундамент, змушувала мене шукати способів бути корисним. Я нічого, зовсім нічого не знав про Лицарів Колумба. Але я дуже добре знайомий з архиєпископом Мечиславом Мокшицьким, ще з часів мого навчання та праці у Ватикані. Тому, коли він запросив мене у Брюховичі на презентацію Товариства, я приїхав. Тоді її проводили Лицарі з Канади. Якось вони мене, щиро кажучи, не переконали. Мене переконав авторитет архиєпископа і в мене зникло відчуття упередженості – раз сам архієпископ хоче стати Лицарем Колумба, то можна не хвилюватись за надійність організації. Нас було 15 осіб на презентації, але тільки 4 особи відразу виявили бажання приєднатися. Але з часом, коли братство запрацювала, всі ті люди таки вирішили приєднатися. Їх переконали вчинки.
— Вдається поєднувати роботу, сім’ю і благодійні проекти?
— Раніше було якось простіше, це правда. Було більше часу. Тепер його не так багато, бо і робота братства набирає обертів, але я надзвичайно вдячний всім членам нашого Товариства за активну позицію, за ініціативність, готовність присвятити час спільній справі. Бо це дозволяє більш рівномірно розподілити завдання, щоб одна людина не була переобтяжена, а інша у той же час не мала чим зайнятися. На це нам знадобилося півтора роки. То був період притирання, ми знайомились, взнавали один одного, намагалися зрозуміти хто на що здатний і чи можна покладатися на ту чи іншу особу і на даний час вже сформувалася така міцна надійна команда. Намагаємося дотримуватися тої ієрархії, про яку я вже згадував, щоб наша участь в Лицарстві не псувала наші стосунки з родинами чи шкодила роботі, з якої ми утримуємося.
— На сьогоднішній день є зацікавленість «Лицарями Колумба»? Є охочі влитися у ваші шереги?
— Так, зацікавленість є. Люди приходять, питають. Крім того, спілкуюсь із багатьма священиками, залишаю інформацію для ознайомлення. Ми робимо акцент на інформування, а не на вербування. Не хочемо, щоби хтось почувався зобов’язаним до нас приєднатися, бо не зміг сказати «ні» своєму настоятелю. Простіше мати справу з людьми, які прийшли з власної волі, за покликом серця, а не з примусу. Тому ми наголошуємо настоятелям парафій, щоб вони не змушували своїх парафіян, навіть якщо вважають їх дуже достойними, щоб стати «Лицарями Колумба». Розпочинається Рік Милосердя і ми плануємо ряд інформаційних заходів по парафіях – будемо їздити з презентаціями,фільмами, розповідями, конференціями. Нам би хотілося розвіяти деякі міфи стосовно «Лицарів Колумба», бо дехто вважає нас масонською організацією. Коли ми приходимо на зустрічі в костюмах, всі такі елегантні і ще приводимо із собою кількох бізнесменів, то це все – точно масони! (сміється — ред.)
— Мушу сказати, що найбільше особисто мені подобається у Лицарів Колумба дух братерства і взаємної підтримки, це по суті те, заради чого все і починалося – створити таку спільноту небайдужих людей, готових підтримати, подбати про родину брата у скрутний час і підставити плече.
— Ми той дух братерства живимо і вже була нагода показати, що це не лише слова чи гасла – у нашого співбрата з Сихівської Ради трапилася біда: дитинці терміново була потрібна операція на серце, а його сім’я у скрутній фінансовій ситуації і ми організувалися та зібрали кошти на підтримуюче лікування у Києві, зараз шукаємо варіанти для подальшого лікування – є можливість відвезти дитину до Італії в клініку Bambino Gesu на операцію. Чекаємо поки на результати лікування, яке ще триває. Тоді будемо знати, що робити далі.
Нас поки небагато, але кожний може бути впевнений – якщо щось станеться, то є до кого прийти по допомогу і тих 400 осіб зробить все, щоб ту допомогу надати.
— Ви робите прекрасні справи, маєте великі плани і потребуєте помічників. Давайте будемо заохочувати людей робити добро.
— Людей часом лякає гучне слово благодійність і багато хто думає, що не впорається, але я хочу, користуючись нагодою сказати всім, хто шукає – місце є для всіх, є різні можливості і способи прикласти свій талант чи вміння, якісь знання чи навички. Це не складно і зовсім не страшно. Для прикладу розповім історію, яку мені в свою чергу розповів знайомий настоятель – отже, в його парафії багато людей виїхало закордон і залишили стареньких батьків. Люди похилого віку часто мають труднощі із новітніми технологіями і через це втрачають можливість регулярного спілкування з дітьми. Так от, молоді люди 18-20 років навідуються до стареньких і вчать їх користуватися смартфонами, планшетами, виходити в інтернет та телефонувати через skype. Потім навідуються від часу до часу, перевіряють налаштування. Це, здавалось би, така дрібничка, але для тих кількох старших людей важлива і дуже необхідна допомога. І молоді люди в таких справах виявилися дуже корисними і гарно себе проявили.
Тому, ми запрошуємо всіх, хто хоче до нас приєднатися, ми раді бачити кожного, хто відчуває потребу допомагати іншим у цей скрутний час. Наш девіз це благодійність, братерство та патріотизм – тому ми повинні бути готові допомагати на всіх площинах – гуманітарній, просвітницькій, соціальній. Країна це люди – допомагаєш людям, відбудовуєш країну!
Фото Віти Якубовської та прес-служби Львівської архідієцезії РКЦ
фінансово.
Щиро дякуємо!
