«Довіритись милосердному Ісусу як Марія:
«Що лиш скаже вам, – робіть!» (Йн 2, 5)
Дорогі брати та сестри,
XXIV Всесвітній день хворого дає мені можливість бути поруч із вами, дорогі хворі, і ті, хто піклується про вас.
Так як цей День відзначатиметься урочисто у Святій Землі, цього року я пропоную пороздумувати над фрагментом Євангелія, котрий розповідає про весілля в Кані (Йн 2, 1-11), де Ісус зробив своє перше чудо на прохання своєї матері. Обрана тема – Довіритись милосердному Ісусу як Марія: «Що лиш скаже вам, – робіть!» (Йн 2, 5) дуже добре вписується у відзначення надзвичайного Ювілею Милосердя. 11 лютого 2016 року, в день літургійного спомину Пречистої Діви Марії з Лурду, Євхаристія буде звершуватись у Назареті, де «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Йн 1,14). Також в Назареті, згідно із переказом євангеліста Луки, Ісус розпочав свою спасительну місію, відносячи до себе слова пророка Ісаї: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий» (Лк 4,18-19).
Хвороба, особливо важка, завжди викликає кризу людської сутності та провокує глибокі запитання. На початку може зародитися бунт: чому це сталося саме зі мною? Це може привести до розпачу, до думки, що все втрачено, що вже ніщо не має сенсу.
В таких ситуаціях, з однієї сторони, віра в Бога проходить випробовування, але одночасно з іншої – проявляє свою позитивну силу. Не тому, що через віру зникає хвороба, біль чи питання, які вони народжують; а тому, що (вона) дає ключ, який дозволяє нам відкрити для себе глибокий зміст того, що ми переживаємо; цей ключ дозволяє нам побачити, що хвороба може бути шляхом до більшої близькості з Ісусом, Який йде поруч з нами несучи хрест. Цей ключ дає нам Марія, Матір, котра дуже добре знає цей шлях.
На весіллі в Кані Галілейській Марія являється як турботлива жінка, котра помічає, що наречені мають серйозну проблему – закінчилося вино – символ святкової радості. Марія відкриває труднощі, ставиться до них як до власних, що спонукає Її до дії. Не стоїть і не споглядає байдуже, а тим більше не виражає осуду, лише звертається до Ісуса і Йому представляє проблему: «Не мають вина» (Йн 2, 3). Коли Ісус дає Їй зрозуміти, що ще не настала година Його об’явлення (пор. вірш 4), Марія говорить до слуг: «Зробіть все, що вам скаже» (в. 5). Лише тоді Ісус вчинив чудо, перетворивши велику кількість води у вино, котре виявляється є кращим за попереднє, на усьому банкеті. Яке повчання ми можемо отримати з цієї тайни весілля в Кані по відношенню до Всесвітнього дня хворого?
Весільний банкет в Кані являється іконою Церкви: в центрі Милосердний Ісус, котрий чинить знак; навколо Нього є учні, зародок (первісток) нової спільноти; поруч з Ісусом та учнями є Марія, завбачлива та прохаюча Мати. Вона бере участь в радощах простого люду, та сприяє тому, щоб вона була ще більшою; заступається у свого Сина заради добра наречених та запрошених. Ісус не відкидає прохання своєї Матері. Скільки надії для нас в цій події! У нас є Мати, чиї очі чуйні та добрі як очі Її Сина; Її материнське серце сповнене милосердям, як Він; Її руки хочуть допомагати, як руки Ісуса, котрі ламали хліб для голодних, котрі торкалися хворих та зцілювали їх. Це наповнює нас довірою та відкриває на благодать та милосердя Ісуса. Посередництво Марії наповнює нас потіхою, за котру Апостол Павло благословить Бога: «Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.» (2 Кор 1, 3-5). Марія є Матір’ю потіхи, що втішає своїх дітей.
В Кані Галілейській вимальовуються відмінні риси Ісуса та Його місії: Він є Тим, хто допомагає потребуючим. І дійсно, під час свого месіанського служіння багатьох зцілить від хвороб, недуг та злих духів, поверне зір сліпим, вчинить, що кульгаві почнуть ходити, поверне гідність та здоров’я прокаженим, воскресить мертвих, убогим проголосить Добру Новину (Пор. Лк 7, 21-22). Прохання Марії на весіллі, котре надихнув Святий Дух в Її материнському серці, об’явило не лише месіанську силу Ісуса, але також Його милосердя.
У турботі Марії віддзеркалюється ніжність Бога. І ця ж ніжність стає присутньою в житті багатьох людей, котрі знаходяться близько до хворих і є здатні зрозуміти їхні потреби, навіть найбільш непомітні, тому, що дивляться очима повними любові.
Скільки ж то разів мати біля ліжка хворої дитини, чи син, котрий доглядає літнього батька, чи онук, поруч свого дідуся або бабусі, складає свої прохання в руки Марії! Для дорогих нам людей, котрі страждають від хвороби, просимо в першу чергу здоров’я; сам Ісус показав присутність Божого Царства, власне через зцілення: «У відповідь на це Ісус сказав їм: “Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. (Мт 11, 4-5)». Але любов, надихнута вірою, спонукає нас просити чогось більше ніж фізичного здоров’я: просімо миру, спокою, що випливає з серця та є Божим даром, плодом Святого Духа, котрого Отець ніколи не відмовляє тим, хто з довірою в Нього просить.
У сцені в Кані, крім Ісуса та Його Матері Марії, є також ті, котрих називають «слугами», котрі отримують від Марії цей наказ: « Що лиш скаже вам, – робіть! (Йн 2,5). Звичайно, чудо відбувається за дією Христа, тим не менш, до виконання чуда Він хоче також залучити людину. Ісус міг би зробити так, щоб вино появилося зразу в посудинах, але Він розраховує на співпрацю з людиною, тому просить слуг наповнити посудини водою. Яким же цінним та приємним Богу є служіння іншим. Воно більше ніж будь що інше, уподібнює нас до Нього, котрий: « Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох (Мк 10,45)». Ці анонімні персонажі Євангелія багато чому нас навчають. Вони не лише проявляють слухняність, але проявляють великодушність: « Вони й виповнили їх по вінця» (Йн 2,7). Довіряють Матері, швидко та старанно виконують те, що від них вимагається, без скарг, без розрахунку.
У цей Всесвітній день хворого можемо просити Милосердного Ісуса, через заступництво Марії, Його та нашої Матері, щоб уділив нам готовність служби потребуючим, а конкретно нашим хворим братам та сестрам. Іноді ця послуга може бути втомливою, важкою, але будьмо впевнені, що Господь не забариться, і наші людські зусилля перетворить у щось божественне. Ми також можемо бути долонями, плечима, серцями, що допомагають Богу творити Свої чудеса, часто приховані. Також і ми, здорові чи хворі, можемо жертвувати наші труди та терпіння, як воду, що наповнила посудини на весіллі в Кані, та була перемінена в найкраще вино. Безперервно допомагаючи терплячим, подібно як у хворобі, беремо на свої плечі щоденний хрест слідуючи за Вчителем (Пор. Лк 9, 23); навіть, якщо зустріч із стражданням завжди залишається таємницею, Ісус допомагає нам відкрити його сенс.
Якщо зуміємо слухати голос Тієї, котра говорить до нас: «Що лиш скаже вам, – робіть!», Ісус завжди перетворюватиме воду нашого життя у вишукане вино. Таким чином цей Всесвітній день хворого, котрий урочисто відзначатиметься у Святій Землі, допоможе зреалізувати побажання, котре я висловив у буллі, котрою прологошується надзвичайний Ювілей Милосердя: «Нехай цей Ювілейний Рік, прожитий у милосерді, посприяє зустрічі з [юдаїзмом, з ісламом] та іншими шляхетними релігійними традиціями; ще більше відкриє нас на діалог, щоб краще пізнати та зрозуміти себе; відокремить будь-які форми замкнутості та презирства та виключить всі форми насильства та дискримінації» (Misericordiae Vultus, 23). Кожна лікарня чи будинок опіки може стати видимим знаком та місцем прямування культури зустрічі та миру, де досвід хвороби та страждання, а також професійна та братня допомога сприяють подоланню будь-яких обмежень та поділів. Прикладами цього являються для нас дві монахині, канонізовані 17 травня 2015 року: свята Марія Альфонсина Даніль Ґаттас та свята Марія Бауарді від Ісуса Розіп’ятого, обидві являються дочками Святої Землі. Перша була свідком лагідності та єдності, даючи чітке свідчення того, як важливо бути відповідальними за себе та жити служачи одне одному. Друга жінка – скромна та неписемна, будучи слухняною на голос Святого Духа, стала знаряддям зустрічі з мусульманським світом.
Всім тим, хто служить хворим та страждаючим, бажаю, щоб їх оживляв Дух Марії, Матері Милосердя. «Солодкість Її погляду нехай супроводжує нас в цьому Святому році, щоб ми всі змогли віднайти радість з чуйності Бога» (Misericordiae Vultus, 24), та нести її відбиток в наших серцях та наших жестах.
Довірмо заступництву Марії тривоги та негаразди, поряд із радощами та розрадами, та скеруймо до Неї нашу молитву, щоб Вона звернула до нас Свій милосердний погляд, особливо в час болю, та удостоїла нас гідності споглядати тепер та у вічності Обличчя Милосердя Її Сина Ісуса.
Нехай цій молитві за усіх вас товаришує моє Апостольське благословення.
Ватикан, 15 вересня 2015 року.
Cпомин Пресвятої Діви Марії Скорботної
Переклад: о. Емануїл Сабадах OFM, Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
