Проповіді

Хто твій ближній? Іди і ти чини так само!

15 Грудня 2016, 15:06 15380
людина

З 9 по 11 грудня 2016 р. о. Михайло Романів ОР виголосив реколекції у парафії св. Олександра у Києві. Пропонуємо вашій увазі текстовий варіант реколекційних проповідей.

День 1

День 2

Лк 10, 25‑37

Слава Ісусу Христу!

Брати і сестри, другий день наших реколекцій… Вчора ми роздумували про милосердя Отця Небесного, про серце батька. Сьогодні хочемо роздумувати про Серце Ісуса, про те, чим воно є для нас.

Чуємо цю Притчу про доброго самарянина, яку нам розповідає тільки євангеліст Лука, — зрештою, так само, як і Притчу про милосердного батька. Якась близькість є у цих двох переданих святим Лукою оповідань. Милосердя — радикальне, докорінне, глибоке, те, про яке ми сьогодні чуємо. Ми бачимо чоловіка в цьому Євангелії, який підходить до Ісуса, й чуємо, що це законовчитель, хтось, хто знає Закон і хто ним живе. Ми чуємо також про те, що він каже все так, як належить; він знає, як чинити, як любити Бога і любити ближнього. І ми також приходимо до храму, ми теж приблизно це знаємо, слухаємо, вчимося, ходимо на катехизи, читаємо християнські книжки, ми також знаємо…

Натомість питання, яке ставить нам сьогодні Господь через це Слово, — просте, але водночас і досить складне: хто він, твій ближній? Ми теж не маємо проблем, щоб відповісти: той є ближнім, і той є ближнім. Але якщо розібратися й подивитися, то часто ми дивимося на наших ближніх і підходимо до них по‑різному. Ми розподіляємо наших ближніх по категоріях, розкладаємо по поличках, носимо образи на наших ближніх, маємо претензії до наших ближніх…

Дивлячись на це Євангеліє, бачимо, що той побитий, який лежить при дорозі, — це кожен із нас. Хто нас б’є, хто нас калічить? Хто ті розбійники? Калічить — як кажуть Отці Церкви — сатана, світ і наше тіло. Роблять вони це найчастіше одночасно, завдають нам ран. І ті рани, які ми в собі носимо, — це рани, які ми отримуємо майже постійно. Мені подобаються слова Папи Франциска, який постійно повторює істину, що Церква й вірні — усі хворі, що Церква — це велика лікарня, де ми повинні пам’ятати, що ми всі побиті гріхом, що ми всі покалічені; що є один-єдиний лікар — Ісус Христос.

Яка відмінність між нами? А немає ніякої відмінності. Хтось міг трохи підлікуватися, а хтось страждає більше. І ми, брати й сестри, повинні про це завжди пам’ятати: всі згрішили і всі позбавлені Божої благодаті; і може бути так у нашому житті, що ми починаємо себе вважати кращими, сильнішими, — тоді перестаємо помічати тих, хто слабший і немічний. Ми всі хворі: незалежно від того, чи хтось священик, чи ні; давно приступали до сповіді чи недавно. Ми всі потребуємо Божого Милосердя! Постійно потребуємо Божого Милосердя!

Лежить побитий… Бо написано, що він віддалився від святого місця. Він ішов з Єрусалима до Єрихона. Єрусалим розташований вище, десь 800 метрів над рівнем моря, Єрихон — нижче. Це така «географічна депресія», навіть нижче рівня моря. Це кількадесят кілометрів, які треба пройти; але тут мова про символізм. Коли ми віддаляємося від Бога, ми віддаляємося й від себе — але віддаляємося також і від наших ближніх, бо так влаштоване наше серце: неможливо бути близько Бога і далеко від ближніх. Ні! Якщо ми віддаляємося від Бога і втрачаємо Божу близькість, то втрачаємо також себе, втрачаємо також ближніх, бо маємо одне серце.

З іншого боку, коли віддаляємося від Бога, то ми в небезпеці. Бачимо тут, що проходять левіт і священик. Це також образ, у якому можемо побачити себе; левіт і священик, які дивляться на цього побитого чоловіка й жодним чином не допомагають йому. А чому йому не допомагають? Напевно тому, що йдуть до храму, як писали Отці Церкви. Йдуть до храму, до Єрусалима, і якщо торкнуться чогось нечистого або мертвого, то не зможуть служити перед Богом. Я думаю, що тут варто подивитися також на себе. Часто з нашою релігійністю, із нашою духовністю може бути так: релігійність стане нам перешкодою, щоб зустрітися з тим, хто потребує нашої допомоги. Або ми настільки побожні, що геть нічого не бачимо. В чому ж тоді суть нашого християнського життя?

Дивимося на цього чоловіка і розпізнаємо в ньому нас самих, самого себе: побиті й роздягнені, відкриті рани… Хто торкається наших ран? Ісус Христос є для нас «самарянином»; самарянином — тобто ніби ворогом! Ви знаєте, що юдеї не дуже любили самарян. Ця ворожнеча народилася десь за 800 років до того, як сказане було це Євангеліє, бо ті віддавали шану богу десь на горі, а інші — у святині. Часто буває так, що ми називаємо своїх ворогів; а ці вороги можуть бути нами придумані. Не хочу тут казати, що ворог — це якась конкретна людина. Найчастіше це може бути той, хто поруч зі мною, бо я сам маю і ношу в собі ворожнечу. Ця ворожнеча мене найбільше ранить.

Подивімося: Господь приходить для того, щоб нас лікувати; Він нахиляється над кожним із нас. Так, як ми молимося у червні завжди, кажучи слова Ісуса: «Тихий і сумирний серцем, вчини серце моє подібним до твого Серця». І це не просто слова, це наше прагнення. А що носить серце Ісуса? Що є в Його серці? У серці Ісуса є кожен із нас: кожен покалічений, скривавлений, побитий. Господь хоче, щоб ми Його розпізнали в кожному.

Розкажу таке свідчення. Кілька років тому, перед урочистістю Серця Ісуса, молячись цією Літанією, я запитав Господа: «Ісусе, що в Тебе на серці стосовно мене?» Варто інколи так запитати під час особистої молитви. І Господь протягом 48 годин показав мені, що у Нього на серці. Почалося це так: ми займаємося досить складними сім’ями, важкими дітьми, які часто страждають від залежності власних батьків. Нам необхідно було допомогти одній мамі вийти з досить довготривалого запою. Це була дуже важка ніч, коли ми з волонтерами намагалися їй якось допомагати, аби вона могла пережити цей найважчий час без алкоголю. Пізніше у нас була відповідальність: ми повинні були поїхати в одне місце з сестрою Яною, яка також працювала у цьому храмі, вчила дітей катехизи. І коли ми їхали, то проїжджали завжди повз смітник (ми тоді служили ще й на нашому місцевому смітнику у Фастові). Навпроти в’їзду на смітник лежав чоловік, у нього не було однієї ноги й однієї руки — відморозив якоїсь зими. Але ми не звернули на нього уваги, думали чомусь, що він так лежав на узбіччі, може ліг відпочити.

Але коли ми поверталися назад, минуло кілька годин, він знову там був. Якось мене тоді це занепокоїло. Сказав сестрі Яні, що щось тут не так, треба дізнатися, хто це такий. Але не міг одразу повернутися, бо було у нас в парафії нічне чування. Це була вже друга ніч. Багато справ, які постійно поверталися, хтось потребував допомоги. Десь постійно в мені було те прагнення повернутися. Як я пізніше дізнався про цього чоловіка від інших людей, він був на приміському вокзалі у Фастові, й комунальні служби чи хтось інший дав розпорядження: цього безпритульного треба просто вивезти. А куди вивезти? Везли сміття на смітник, і вивезли цього чоловіка на смітник. Як я дізнався пізніше, це була досить гаряча пора, бо був червень, +40 десь було, дуже спекотно, а цей чоловік там лежав весь цей час. Ніхто його не помічав, хоча проїжджало дуже багато машин з міста, це центральна дорога, яка веде на Одеську трасу. Й коли ми його забрали, то не мали спочатку куди.

Ми служили ромським (циганським) сім’ям на смітнику. Я попросив жінок, щоб вони допомогли помити цього чоловіка, аби можна було його завезти до лікарні. Стояла спека, а він був у двох зимових куртках. Досить важко було до нього підступитися. І тоді я голосно почув у голові слова, як ніби це були слова Ісуса: «Це Я в ньому». Бо спершу я не міг підійти, фізично не міг підійти. Чоловік лежав, не ходив, не міг встати. Я побачив, із якою великою любов’ю — тією, якої я не мав у собі, — ці ромські жінки помили й переодягнули його. Пізніше ми поїхали з ним до лікарні. Для мене це було свідчення, після тих годин і служіння, так закінчилися ті 48 годин.

Я відчув конкретний заклик Отця у своєму серці. І сказав: «Я не хочу, Господи. Бо якщо так потрібно жити, то це дуже важко». Але Господь носить у своєму серці усіх: і нас, і тих, хто десь зараз потребує дому, близькості. І потребує також нас, як добрих самарян, аби ми просто помітили, щоб могли виявити милосердя, якого зазнаємо від Бога, те, яким Він нас обдаровує.

Ми постійно чуємо слова Ісуса Христа, який каже до кожного з нас: «Будьте милосердні, як Отець ваш небесний милосердний». І питає нас Господь, мене і вас, зараз: «Хто твій ближній? Іди й ти чини так само!»

Слава Ісусу Христу!

Фото: Pixabay

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity