Роздуми

Шлях надії в’єтнамського ієрарха серед комуністичних переслідувань

12 Січня 2017, 18:19 2322
Франсуа Хав'єр Ван Туан

У жовтні 2010 року розпочався беатифікаційний процес в’єтнамського кардинала Франсуа Ксав’є Нґуена Ван Туана. І вже надійшли перші дані про чудо за його заступництвом. Як повідомляє агенство «AsiaNews», американський семінарист в’єтнамського походження Джозеф Нґуен переконаний, що завдячує життя заступництву героїчного кардинала, який 13 років провів в ув’язненні у рідному В’єтнамі.

У 2009 році, а саме у другу річницю смерті кардинала в Римі, молодий чоловік перебував протягом 32 днів у стані коми, двічі лікарі засвідчували його смерть та навіть приготували свідоцтво про неї. Семінарист пригадує, що у той час він два рази «зустрічався» з кардиналом Ван Туаном, із яким у молодості були знайомі його батьки. Вони молилися за його заступництвом під час хвороби сина. «Пам’ятаю тільки візію кардинала Ван Туана, який з’являвся мені двічі», — розповів семінарист після пробудження із коми. Він стверджує, що не тільки бачив його, але також розмовляв із ним в моментах «відділення душі від тіла», як він це окреслив. Джозеф Нґуен припускає, що це відбувалося в моменти погіршення стану. Після другої зустрічі він пробудився. Його свідчення разом із оцінками лікарів, які припускають, що захворів він на гостру форму тзв. «свинячого грипу», були представлені комісії, відповідальній за перебіг беатифікаційного процесу кардинала.

Франсуа Ксав’є Нґуен Ван Туан народився 17 квітня 1928 року в Фу Кам на території архидієцезії Х’юе в центральному В’єтнамі. Він народився у католицькій у декількох поколіннях родини, з якої походили, між іншим, Нґо Дінг Дієм — довголітній президент Південного В’єтнаму (1901‑1963) і архиєпископ Х’юе — П’єр Мартін Нґо Дінг Тук, а багато інших родичів у минулому померли за віру. Сестра кардинала, Елізабет Нґуен Ван Туан, розповідала, що він завжди відчував глибокий зв'язок зі своїми пращурами‑мучениками та завдячував їм своїм життям та покликанням. Він також глибоко сприйняв слова матері, яка часто повторювала своїм дітям: «Кожну мить свого життя віддавайте Богові, щоб ви не робили». Саме це повчання, почуте ще у дитинстві, допомогло архиєпископу пережити ув’язнення, вважає Елізабет Нґуен Ван Туан: «Він умів максимально концентруватися на подіях, які переживав, використовуючи їх як шанс любити Бога». «Лише одна мить існує для тебе в усій красі: це та мить, яку переживаєш зараз. Живи нею, люблячи Бога!», — напише він згодом у своїй книжці «Дорога надії».

єпископ

Священицькі свячення Франсуа Ксав’є Нґуен Ван Туан прийняв 11 червня 1953 року та працював як душпастир у своїй рідній архидієцезії; а в 1955‑1959 рр отримував післядипломну освіту в Римі. Після повернення додому займався, між іншим, формацією священиків і був ректором у семінарії в Х’юе, яку сам закінчував.

dc892f615db77a5c50553094b2053e5f

13 квітня 1967 року Павло VI призначив його єпископом Нга Транґ (прийняв єпископські свячення 4 червня того ж року), звідки 24 квітня 1975 року Папа переніс його на посаду коад’ютора сайгонської архидієцезії, одночасно підносячи його до гідності архиєпископа. Але жодної із цих функцій єпископ не виконував, позаяк 30 квітня комуністи з Півночі зайняли усю країну, а 67‑річного ієрарха ув’язнили. «15 серпня 1975 року, урочистість Успіння Богородиці, — день, який запам’ятав найбільше у житті. Мене арештували опівночі у Палаці незалежності та перевезли до Нячанг. То була найтемніша ніч мого життя. Однак, я був сповнений глибокої надії, хоча й знав, що розпочинається дуже складний період для мене, саме у свято Пресвятої Діви Марії», — згадував кардинал момент арешту. За ґратами без формального вироку він провів 13 років, в тому числі 9 років у суворій ізоляції. Його камера була дуже маленькою, угорі тьмяно світилася лише одна лампочка, траплялося, наглядачі гасили навіть її; тоді в’язень перебував у повній темряві навіть кілька місяців поспіль. В ув’язненні кардинал молився біля хреста, якого зробив власноруч з електричного кабелю.

«Його зумисне годували солоною їжею, аби розбудити спрагу; в’язня не водили до туалету, щоби створити додаткову нагоду для приниження та морального знущання, адже фізіологічні потреби він заспокоював у камері, яку згодом приходили прибирати жінки, які теж були присутні, коли він мився: “Ти — жалюгідний! І таким має бути єпископ? Подивися, як ти живеш!”, — сказали вони одного разу. На що архиєпископ відповів: “Дуже вам дякую, що ви приходите, аби тут прибирати. Мені прикро, що все так виглядає!”. Він згодом розповідав, що у мить, коли промовив ці слова, відчув справжню внутрішню свободу та любов до своїх наглядачів», — згадує Елізабет Нґуен Ван Туан розповіді брата. Андре Нґуен Ван Хо, біограф кардинала, розповідає, що в ув’язненні він особливо молився про смирення для себе. Його також вважали «диваком», адже він завжди усміхався та дякував за усе, що отримував. Він не відчував страху, адже не зосереджувався лише на собі, каже він.

«Я ніколи не сприймав жодну особу як свого ворога, навіть тих, які особливо мене ненавиділи… Я дивився на них як на своїх братів та сестер», — написав Франсуа Ксав’є Нґуен Ван Туан у своїй автобіографічній книжці. Вартові часто питали його, чи він їх ненавидить, архиєпископ, натомість, переконував, що любить їх усіх. Багато з них згодом пережили глибоке навернення. Саме у в’язниці кардинал відкрив одне із найважливіших правил, яке проніс крізь усе життя: він навчився бачити різницю між Богом та ділами Бога. Він пояснював, що часто ми обираємо саме діла Бога, переконуючи себе, що таким чином віддаємо Йому шану. Час ув’язнення став для нього часом Бога: архиєпископ уже нікуди не поспішав, він перебував там з огляду на свою віру, і зумів побачити Божу присутність та віднайти надію у надважких умовах.

21 листопада 1988 року завдяки посередництву Ватикану владика отримав свободу, проте вже не міг повернутися до Сайгона, (що 1 травня 1975 року змінив назву на Місто Хо Ше Міна), спочатку перебував у своїх рідних землях, а коли у 1991 році поїхав до Рима, комуністична влада проголосила його «персоною нон ґрата» і заборонила в’їжджати до країни. 24 листопада 1994 року, коли стало зрозуміло, що він вже не зможе повернутися до В’єтнаму, він зрікся посади коад’ютора Сайгону, а Йоан Павло ІІ відразу призначив його заступником голови Папської Ради «Iustitia et Pax». 24 червня 1998 року став головою цієї ради, що займається поширенням католицької соціальної доктрини і участю Церкви в громадських справах. На консисторії 21 лютого 2001 року Святіший Отець вніс в’єтнамського ієрарха до складу кардинальської колегії. Під його керівництвом рада розпочала працю над «Компендіумом соціальної доктрини Церкви», який видано було вже після смерті кардинала 2004 року.

Як єпископ і кардинал, він брав участь в багатьох важливих церковних подіях, наприклад, в засіданнях Синоду єпископів. У березні 2000 року на запрошення Папи провадив великопісні реколекції для нього самого та працівників Римської курії. Помер після довгої і тяжкої хвороби 16 вересня 2002 року в римській клініці.

Кардинал завжди мав репутацію «живого мученика», а про те, що він був «взірцем святості» говорилося вже під час жалобної служби. Намагання розпочати беатифікаційний процес досягли успіху точно у п’яту річницю його смерті, 16 вересня 2007 року, а постулатором його справи стала Сильвія Моніка Корреале. Раніше кардинал Йозеф Ратцінґер, як префект Конгрегації віровчення, на зустрічі зі своїми працівниками назвав померлого кардинала «особливим пророком християнської надії».

Джозеф, хлопець зцілений молитвами до Ван Туана, говорить, що його пережиття коми прищепило йому в серці «чесноту надії», якою він сподівається поділитися з тими, хто перебуває у тяжких обставинах. «Це дія Кардинала Ван Туана в моєму житті», — переконаний майбутній священик.

За матеріалами: Wiara.pl / CNA

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

мученики

МІСЦЕ

В'єтнам
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity