Кожне покликання розпочинається від зустрічі з Ісусом, який дарує нам нову радість і нову надію, бо Господь бажає, аби за Ним ішли люди, в чиїх серцях вирує вітер радості.
Думками про це Папа Франциск поділився під час загальної аудієнції у середу, 30 серпня 2017 р., коментуючи євангельську розповідь про покликання перших учнів. Зустріч була присвячена роздумам про надію та пам’ять, з особливим посиланням на пам’ять про покликання.
Як зауважив Святіший Отець, досвід покликання так глибоко закарбувався у пам’яті апостолів, що один з них «зафіксував навіть годину», коли це відбулося. Євангеліст Йоан розповідає цю подію, «немов спогад про молодість, що залишився незмінним у пам’яті старця». Ця зустріч відбулася на березі Йордану, де молоді галилеяни обрали Йоана Христителя своїм духовним провідником. Одного дня туди прийшов Ісус та охрестився. А коли прибув туди наступного дня, Предтеча сказав двом своїм учням: «Ось Агнець Божий!»
«Для отих двох ці слова стали “іскрою”. Вони залишають свого першого вчителя та починають слідувати за Ісусом. Він, по дорозі, обернувся до них і поставив вирішальне запитання: “Чого шукаєте?” Ісус, — зауважив Наступник святого Петра, — постає на сторінках Євангелій як знавець людського серця. В цей момент він зустрів двох юнаків у пошуках, які переживали здоровий неспокій. І справді, яка молодість є задоволеною молодістю без питання про сенс? Молоді люди, які нічого не шукають, не є молодими, вони — пенсіонери, вони передчасно постарілися. І це сумна картина: бачити молодих пенсіонерів».
За словами Святішого Отця, Ісус на всіх сторінках Євангелій, під час усіх зустрічей, які трапилися на Його шляху, являється «розпалювачем» сердець. Саме тому Він і ставить запитання, яким намагається вивести на яв «прагнення життя і щастя», яке «кожна молода людина носить у собі». Саме так розпочинається покликання апостолів Йоана й Андрія. Воно є «початком дружби з Ісусом», такої сильної, що вони поділяють із Ним життя і прагнення. Обоє, залишившись з Ісусом, «одразу перетворюються в місіонерів», запросивши до спільноти своїх братів — Симона та Якова.
«Це була така зворушлива, така щаслива зустріч, що учні назавжди запам’ятають цей день, який просвітив і зорієнтував їхню молодість», — зауважив Папа, продовжуючи: «Як відкрити своє покликання у цьому світі? Його можна відкрити різними способами, але ця євангельська сторінка каже нам, що першим вказівником є радість від зустрічі з Ісусом. Подружжя, богопосвячене життя, священство: кожне справжнє покликання розпочинається зустріччю з Ісусом, який дарує нам радість і нову надію та провадить нас, також і через випробування й труднощі, до якнайповнішої зустрічі з Ним і до повноти радості».
«Господь, — вів далі Святіший Отець, — не бажає мати чоловіків та жінок, які йдуть за Ним знеохочено, не маючи у серці вітру радості. […] Ісус хоче людей, які відчули, що перебування з Ним дарує безмежне щастя, яке можна оновлювати щодня протягом життя. Учень Божого Царства, який не є радісним, — не євангелізує цього світу, бо він сумний. Проповідниками Ісуса не стаємо, гострячи вістря риторики. Можна говорити й говорити, але якщо за цим нема нічого іншого… Як стаємо проповідниками Ісуса? Зберігаючи в очах відблиск справжнього щастя».
Ось чому, за словами Папи Франциска, християнин, подібно до Пречистої Діви Марії, зберігає у своєму серці «полум’я своєї закоханості в Ісуса». Очевидно, що в житті існують випробування, коли доводиться «прямувати вперед, не зважаючи на холод і супротивні вітри». Але християни «знають дорогу, що веде до цього священного полум’я, яке запалило їх один раз і назавжди».
«Тому прошу вас і заохочую: не рахуймося з думкою розчарованих і нещасливих, не прислухаймося до тих, які цинічно радять не ростити в житті жодних сподівань; не довіряймо тому, хто вже при народженні гасить будь-який ентузіазм, кажучи, ніби жодне починання не варте жертвування всього свого життя; не слухаймо “постарілих” серцем, які гасять молодіжну ейфорію. Відвідуймо похилих віком, у чиїх очах сяє надія. Розвиваймо, натомість, здорові утопії: Бог хоче, щоб ми вміли мріяти, як Він і разом з Ним, прямуючи вперед із належною увагою до дійсності. Мріяти про інакший світ. А якщо котрогось дня мрія гасне, слід знову починати мріяти, черпаючи з надією із пам’яті про початки, повертаючись до цих жаринок, які, можливо, після не надто доброго життя, приховані під попелом першої зустрічі з Ісусом», — сказав Святіший Отець.
Підсумовуючи, Папа наголосив, що «фундаментальною динамікою християнського життя» є «нагадувати собі про Ісуса, про полум’я любові, завдяки якому ми колись збагнули своє життя як проект любові», аби за допомогою цього полум’я «наново оживляти свою надію».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
