Погляд

Доторк, або 4 рівні дистанції

15 Жовтня 2017, 09:16 4042

Можливо, це пов’язано з тим, що ми живемо у гіперсексуалізованому світі. Однак дотик для людини — дуже важливий.

Уже деякий час я маю враження, що дотик опинився у центрі надмірної уваги. Спостерігаючи за людьми, бачу, що їм щоразу важче робити жести, в яких є елементи фізичного контакту з іншою людиною. Така поведінка прижилася і щодо близьких, і щодо дальших знайомих.

Можливо, це пов’язано з тим, що ми живемо у гіперсексуалізованому світі. Тому люди бояться торкатися інших, аби не нарватися на підозру в діях еротичного підтексту. Внаслідок цього вони кам’яніють під час розмови, обережні з жестикуляцією і дотримуються дистанції. Іншою причиною може бути те, що частина людей — жертви дотику, який їх зранив. Тому вони можуть уникати фізичного контакту й самі бути заблокованими у таких жестах.

 

Дотик — важливий!

А дотик дуже важливий у людському житті. Діти, якщо їх не обіймати, розвиваються гірше. Вони потребують того, щоб батьки або опікуни присвятили їм увагу і встановили з ними фізичний контакт, особливо ж коли вони плачуть. Результати досліджень Майкла Коммонза і Патриції Міллер такі, що брак реакції та дотику на плач дитини може проявитися у панічних атаках та проявами, схожими на ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) у час дорослішання і в дорослі роки.

Для дорослої людини дотик не перестає бути важливим. Ґері Чепмен, творець теорії п’яти мов любові, називає його поруч із практичною допомогою, цінуванням слів, часом і подарунками. Він додає, що для деяких людей саме фізичний контакт (наприклад, покласти руку на плече або обійняти) є сигналом і доказом любові.

Замислись на хвилину: наскільки легко в тебе виходить встановлювати фізичний контакт із людьми? Зосередься на тих, хто тобі близький. Щодо інших ти природним чином зберігаєш дистанцію (і це добре). Чи маєш у собі бажання когось притулити, поплескати по плечу, обійняти? А може, відчуваєш побоювання перед такими жестами?

Приглянься до цієї ситуації з іншого боку. Як часто ти в житті отримував такі жести від інших, близьких тобі людей? Як ти себе з ними почуваєш? Чи тобі спонтанно приємно? А може, це викликає у тебе стрес, напруженість чи дискомфорт? Подумай, чи це з кожною людиною так.

Коли я сама пробую відповісти на ці запитання, то помічаю залежність, уже давненько описану психологами. У розмові, коли мене торкається хтось близький і мені знаний, це мені не перешкоджає, навіть приносить задоволення. Однак якщо так само поводиться якийсь далекий знайомий або й навіть хтось повністю чужий, це створює дискомфорт, викликає злість та інші неприємні емоції.

 

Чотири рівні дистанціювання

Такі реакції пов’язані з чотирма рівнями дистанції, які описав Едвард Голл:

  • інтимний (14-45 см), зарезервована тільки для найближчих,
  • особистий (46 см — 1,20 м): простір або відстань, на якій ми залишаємося під час дружніх зустрічей або під час розмов зі співпрацівниками,
  • суспільний (1,20 м — 3,6 м): сфера, в якій здійснюються контакти з малознайомими особами або формальні контакти,
  • публічний (понад 3,6 м), тобто психологічно безпечна дистанція в оточенні незнайомців.

Обсяг цих сфер спілкування може незначною мірою коливатися, однак принципи їх функціонування залишаються незмінними. Якщо хтось порушує дистанцію твого особистого чи інтимного простору, це викликатиме неприємні відчуття.

 

Дружній дотик

Однак мене постійно непокоїть питання про дотик у дружніх, приятельських стосунках. Уяви ситуацію, коли твій близький знайомий починає розповідати про свої труднощі. Ти бачиш, що він пригнічений і роздавлений. Ти слухаєш і хочеш виказати йому підтримку. Чи, окрім утішливих слів, ти пропонуєш також і дотик — руку на плече, обійми? Для декого такий жест може означати більше, ніж мільйон слів. Може бути для них істинним доказом підтримки.

Колись моя знайома, самотня жінка, яка саме мала скрутні часи, розповіла: вона й сама знає, що дасть усьому раду. Їй не потрібні слова втіхи ані допомога у вигляді конкретних учинків. Те, що дає їй сили долати щоденні труднощі, — це ситуації, коли хтось її вислухає і, наприклад, візьме за руку. Тоді, казала вона, я відчуваю, що не самотня, а тягар щоденності стає легшим.

Подумай: може, серед твоїх найближчих є люди, які тужать за дотиком теплої, доброзичливої долоні на своєму плечі або на своїй руці?

І пам’ятай, що спершу завжди варто запитати, чи можна людини торкнутися. Якщо вона насправді цього потребує, то всміхнеться і погодиться. Якби, однак, їй цього не хотілося, то не переймайся: близькі й так цінують твої старання.

Переклад CREDO за: Зузанна Ґурска-Канабус, Aleteia  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: