Ватикан

Рай. Одне з останніх слів Ісуса на хресті

25 Жовтня 2017, 15:55 4551 КАІ

У середу 25 жовтня 2017 року Папа Франциск виголосив свою останню катехизу з циклу повчань про надію.

Він завершив цю тему роздумами над тим, що таке рай і як ми до нього маємо готуватися. Ось повний текст папської катехизи.

Дорогі браття і сестри, добридень!
Це остання катехиза про християнську надію — тему, яка нас супроводжує від початку цього літургійного року. Я завершу цей цикл, говорячи про рай як мету нашої надії.

«Рай» — це одне з останніх слів, які Ісус сказав на хресті, скерувавши їх до розбійника. Затримаймося на мить при цій сцені. На хресті Ісус не сам. Обік Нього, праворуч і ліворуч, — двоє злочинців. Можливо, проходячи перед цими трьома хрестами, встановленими на Голготі, хтось із полегшенням зітхнув, подумавши, що нарешті звершилася справедливість, оцих людей покарано на смерть.

Обік Ісуса була людина, яка визнала провину: визнала, що заслужила на страшне покарання. Ми цього чоловіка називаємо Добрим розбійником, який, противлячись іншому, каже: ми приймаємо кару, гідну наших учинків (пор. Лк 23, 41).

На Голготі в ту трагічну і святу п’ятницю Ісус доходить до завершення свого втілення, своєї солідарності з нами, грішниками. Там здійснюється те, що пророк Ісая казав про стражденного Слугу: «зарахований до злочинців» (53, 12; пор. Лк 22, 37).

І там, на Голготі, Ісус має останню зустріч із грішником, аби розчинити йому навстіж двері свого Царства. Що цікаво: це єдиний раз, коли слово «рай» з’являється у Євангеліях. Ісус обіцяє його біднякові, який на хресному дереві мав відвагу скерувати до Нього якнайбільш смиренне прохання: «Згадай мене, коли прийдеш у твоє Царство» (Лк 23, 42). Він не мав добрих учинків, аби вимагати собі належне, нічого не мав, а просто ввірив себе Ісусові, якого визнав невинним, добрим, так сильно відмінним від себе самого (в. 41). Вистачило цього слова скромного сокрушення, аби зворушити серце Ісуса.

Добрий розбійник нагадує нам про наш справжній стан щодо Бога: що ми — Його діти, що Він нам співчуває, що Він беззахисний щоразу, коли ми виражаємо тугу за Його любов’ю. Це чудо повторюється незліченну кількість разів у палатах численних лікарень чи по в’язничних камерах: немає нікого, без огляду на те, як він погано жив, кому би залишався тільки розпач, а благодать була заборонена. Перед Богом ми всі стаємо з порожніми руками, трохи як митар із притчі, який затримався на молитву в глибині храму (пор. Лк 18, 13). І щоразу, коли людина, звершуючи останній іспит совісті у своєму житті,  відкриває, що недоліки сильно переважають добрі вчинки, — вона не повинна знеохочуватися, але має ввіритися милосердю Божому, а це дає нам надію, відкриває наше серце.

Бог це Отець і Він до кінця чекає на наше повернення. А марнотратному синові, який починає визнавати свої провини, батько замикає вуста своїми обіймами (пор. Лк 15, 20). Таким є Бог, так сильно Він нас любить!

Рай — це не місце з казки ані зачарований сад. Рай це обійми Бога, Нескінченної Любові, в які ми входимо завдяки Ісусові, котрий за нас помер на хресті. Де є Ісус, там є милосердя і щастя; без Нього холодно і темно. В момент смерті християнин ввіряє себе Ісусові: «згадай мене». І навіть якби не було нікого, хто би про нас пам’ятав, — Ісус завжди поруч. Він прагне нас забрати у найпрекрасніше місце, яке існує. Він хоче нас туди забрати із тим малим чи великим добром, яке було у нашому житті, аби ніщо не пропало з того, що Він уже відкупив. І до дому Отця Він забере також усе те, що в нас потребує відкуплення: недоліки та помилки цілого життя. Це — мета нашого життя: аби все було сповнене і стало перемінене в любов.

Якщо ми в це віримо, то смерть перестає нас лякати і ми теж можемо мати надію, що залишимо цей світ погідно, з великою довірою. Той, хто пізнав Ісуса, вже нічого не боїться. Й ми також можемо повторити слова старця Симеона, який теж мав благословення зустрітися з Христом, після цілого життя, проведеного в очікуванні: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого, за твоїм словом, у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння» (Лк 2, 29‑30).

І під кінець цієї хвилини ми вже більше не потребуватимемо нічого, не будемо вже сприймати помилково. Не будемо вже без потреби плакати, бо все проминуло, навіть пророцтва, і знання теж. Але любов, навпаки, залишається. Тому що «любов ніколи не переминає» (див.1 Кор 13, 8).

Дякую.

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity