Не від жалощів, а з любові

Сьогодні Церква вперше відзначає Всесвітній день убогих. Це рішення Папи Франциска, який хотів ще раз, ще більше привернути нашу увагу до всіх людей, хто опинився в потребі.

Ісус нагадує нам, що бідних ми будемо мати завжди. Але також, дивлячись на них, потрібно пам’ятати: все, що ми маємо, є даром від Бога: моя праця, здоров’я. І те, що я маю гроші, які можуть допомогти бідним, — це також дар Божий. Завжди, коли я щось комусь даю, маю пам’ятати, що це не моє, це я отримав від Творця і маю це тільки передати. Важливо, коли ми щось віддаємо бідним, не очікувати на подяку від них, тому що коли я даю, то отримую від Того, Хто обдаровує нас із неба.

Бідна, потребуюча людина — це шанс і для мене, для спасіння моєї душі. Тож нехай кожен, хто має змогу поділитися з іншими, побачить у бідній людині цей величезний шанс для власного навернення. Треба молитися, щоби люди, які мають багатства, встигли їх роздати бідним. Тому я молюся також за олігархів, щоби вони встигли навернутися і роздати бідним те, що у них є.

Хліб є для всіх людей, тільки проблема в тому, що в одного на столі декілька буханок і різних видів хліба, а у іншого навіть крихти немає. Нехай ці дні допоможуть нам усвідомити, що ця бідна людина, яка риється в смітнику, — це мій рідний брат або рідна сестра, і я можу про них подбати хоч би в найпростішому: пригостити хлібом чи тарілкою супу.

Щоби допомогти знедоленим, першим кроком потрібно знайти справді потребуючу людину. Це не той, хто сидить у переході або перед супермаркетом, як на роботі; це людина, яка часто ніколи не попросить, бо їй соромно. І тому треба дуже уважно подивитися на своїх сусідів, парафіян, знайти того, хто насправді потребує допомоги.

Можна подивитися в магазині на бабусю, яка купує чвертку хліба і вишкрібає останні копійки… Багато бідних маємо біля себе, тільки треба поцікавитись їхньою долею і дуже делікатно, навіть краще таємним способом, допомогти, щоби не ставити цю людину в складне становище.

Давати легше, ніж брати. Людині, яка має прийняти дар від мене, часто буває дуже складно. І тому потрібно виконати сценарій, який дав нам Ісус: аби ліва рука не знала, що робить права. Тобто так дати, щоби людина або не знала, від кого приймає допомогу, а якщо дізнається, то щоб відчула, що це для нас приємність і привілей — послужити ближньому, і що це насправді не від жалощів, а з любові — і до Господа, і до людей.

Ян Собіло, єпископ-помічник Харківсько-Запорізький

Ілюстрація: стріт-арт. Малюнок на сходах: хлопчик, який просить милостиню.