Молитовник

Хресна Дорога за репресованих священників

11 Квітня 2020, 13:18 5157

Роздуми до Хресної Дороги, що були прочитані під час Хресної Дороги у Шаргороді  у 2017 році.

Роздуми підготували семінаристи Вищої духовної семінарії в Городку під керівництвом викладача історії Церкви о. ліц. Домініка Яцкова.

 

 

Вступ

Немає більшої любові, ніж життя своє віддати за друзів (пор. Йн 15,13). Саме ці слова Господа спонукають пройти шляхом Його хресної  дороги. Дороги відкинення, приниження та знущання. Так це виглядало для пересічного мешканця Єрусалиму. Подібним чином життєві шляхи священиків мучеників нашої Кам’янець-Подільської Дієцезії наближають нам Господи Ісусе готовність Тебе наслідувати, йти за Тобою та не боятись труднощів.

Зберігай, о Господи віру в наших серцях. Наповнюй нас своїми благодатями, щоби ми йдучи за Тобою не вагались та ставали вірними свідками Твоєї перемоги над смертю і гріхом.

 

Стояння І

Ісуса засуджено на смерть

«Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина. що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього» (Іс 53, 3.6).

Саме такою є дорога кожної людини, котра щиро прагне йти за Ісусом, наслідувати Його, бути вірною Йому у всьому.

Дорога священства… Вона є прекрасною! Не буде у повній розуміти її той, хто нею не йде. Містить вона у собі чудовий зміст – наслідувати Ісуса Христа у всьому, тобто, виконати волю Небесного Отця. Не означає це, що людина буде мати лиш радісні дні, а смуток, печалі, турботи, несправедливі осудження, засудження будуть її оминати. Ні, зовсім ні! Видно це із Першого стояння, де Ісуса – Найвищого Священика засуджено несправедливо за мій та твій гріх! Як же багато священиків на нашій землі прийняло стільки несправедливих засуджень! Від кого? Від людей, котрі відкрили своє серце не для Господа, Його благодаті, а для гріха…

О. Кирило Буяльський був першим священиком, що згинув у парафії Черче (біля Кам’янця-Подільського), вночі з 13 на 14 березня 1919 року. До кінця бажав бути з парафіянами. Від своїх обов’язків не втікав, хоча й міг врятувати своє життя. За ціле своє священицьке служіння був вікарієм у парафії Полонне і Фельштин. Адміністратор парафії Черче.

Що спонукало о. Кирила йти за Ісусом Христом, прийняти такі страждання, щоб передати віру нашому поколінню: мені і тобі? Любов, якою є Христос! Чи приймаю я Христа, Його благодать до свого серця? А чи може там ще панує гріх?…

Боже, рятуй мене! Не дозволь, щоб я осуджував іншу людину, а особливо священика, котрий також є грішною людиною, як і я. Але він є Твоїм посланцем, слугою, сином, братом. Прагну, щоб Ти був Царем мого життя, Ісусе! Нехай Твоя Любов керує мною і веде дорогою святості.

Дякуємо Богові та молимось за священиків-мучеників Подільської землі:

Березовського Йосифа (1987-1933?). Він був ув’язнений у 1922 р. та мучений ГПУ. На початку 1930-х років – служив у парафії Пиків.

Борисюка Яна (1888-1953). У 1953 році помер у концтаборі у Сибірі.

Бридицького Яна (1872-1937?). Служив у Кам’янці-Подільському та околицях. У 1920 працював в Кам’янці-Подільському та околицях. У 1936 р. був осуджений на 5 років концтаборів. Існує розповідь, що був схоплений комсомольцями, побитий та за ноги повішений на дереві, яке обілляли нафтою та підпалили. Врятований, переховувався у родичів Воронецьких, хутір П’ята Гора, біля Кам’янця-Подільського.

Бурися Станіслава (1889 – ?). В роках 1920-1922 – настоятель в Тарноруді. Арештований ЧЕКА, був звільнений парафіянами. Далі виїхав до Польщі.

Вегедіса Антонія (1867-1937). Був арештований у 1936 р. та осуджений до депортації. Завдяки тому, що колись допоміг Юдеям і комуністам, міг залишитись у м. Рибниця. Там і помер.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння II

Ісус бере хрест на свої плечі

Куровський Антоній (1886-1938). Служив у Михалківцях, Михалполі та Шарівці де й був арештований у 1930. Розстріляний 15.02.1938 р. В Архангельській в’язниці. Він засновував гуртки «Живого Розарія» та говорив вірним: «мене невдовзі арештують. Будьте вірні Христові, багато моліться, зберігайте віру, не бійтесь тортур та поневірянь».

Кожного священика Ти покликав по імені, назвав його своїм. Кожен з твоїх слуг відчув солодкий і предивний голос: «іди за мною». А чи знали солдати кому дають нести хреста, кому завдають на плечі дерев’яну балку, чи задумувалися яке твоє ім’я, що злого ти вчинив? Так, Господи, Ти прийшов виконати волю Отця. Але ж хіба мусів аж так, в такий спосіб, хіба мусів мовчати? І чому, чому ти цілуєш хрест, хіба не знаєш для чого будеш його нести, і що тебе чекає в кінці цієї дороги?

Знаєш, Господи. Чиниш це для нас. Цілуєш і приймаєш не знаряддя тортур і смерті, а знаряддя спасіння. Кожен священик повторює цей жест перед і після Літургії – цілує вівтар, місце твоєї смерті, на якому Ти знову і знову приходиш до нас як мовчазний агнець. Ти прийняв хрест, щоб я міг приступити до тебе.

Ось ці священики Господи взяли в руки Твій хрест та пішли за Тобою:

Вежбіцький Олександр (1883-1934?) Арештований у 1931 р. та висланий в околиці Мурманська. Помер у 1934 р. у Норильську. Служив вікарієм у Летичеві та настоятелем у Підлісному Мукарові.

Вигановський Броніслав (1879-1933). Настоятель у Тинній та Гнівані. У Гнівані був пограбований та мучений більшовиками. Виїхав до Польщі. Помер у 1933 році.

Ганський Станіслав (1880-1937), арештований у 1930 році в Деражні; розстріляний 8 грудня 1937 року.

Двожецький Станіслав (1874-1947). Після концтаборів, повністю паралізований повернувся до Кам’янця-Подільського там помер у 1947 році.

Єндрушак Мар’ян (1891-1938), був розстріляний в Житомирі у 1938 році. Служив у Збрижі, Кутківцях та Кам’янці-Подільському.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння ІІІ

Ісус падає вперше

Ісус падає… Невідомо скільки Він пройшов з того часу як взяв на Свої плечі хрест. Можливо Він впав одразу, а можливо й через декілька сотень метрів… Цього ми не знаємо, і це не є настільки важливим в Хресній дорозі. Важливим є приклад Ісуса. Кожен з нас несе свій хрест, і не знає де його чекає падіння, коли настане той момент, що йти далі вже зовсім забракне сил. Навряд чи комусь вдається прожити життя ні разу не впавши. Проте головним є те, що я роблю під час цього падіння? Чи продовжую лежати нарікаючи на все навколо, чи дивлячись на дане стояння встаю і йду далі з Ісусом?

О. Фелікс Любчинський, якого жорстоко катували у московській бутирській в’язниці, оголосив був голодування, щоб катам показати гідність людини, християнина та Христового свідка. Не боявся тортур та говорив катам: «людина, що зреклася віри в Бога, є подібною до дикого розлюченого звіра, що втік з лісу». 

Зараз молимось також за священиків, які страждаючи, залишались вірними Христові до кінця:

Зданевича Якова (1870-1937).  На початку 30-х років служив у м. Бар. Був арештований у 1935 р, осуджений та етапований до концтабору Піндуша, Кіровська Залізна Дорога. В листі до Польського Червого Хреста писав: «Вже два роки пройшло від мого арешту. Від нікого не маю жодного рятунку. Я вже старий і ледве тримаюсь на ногах. Якби мене хтось врятував, то я би постійно молився за моїх рятівників». (Квітень 1937 року) Його доля є невідома.

Каплоновського Емануїла (1872-1937?). у 20-хроках ХХ ст. служив у Старій Ушиці, Сокільцеві та Замехові. На початку 30-х років був у концтаборі біля Ухти. Помер на висилці у Котласі.

Каспшиковського Станіслава (1883-1937?). Служив у Малих Чернівцях. В’язень сибірських концтаборів. Повторно був арештований у концтаборі та розстріляний 8 грудня 1937 року.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння IV

Ісус зустрічає свою Матір

Ледве підвівся Господь знову після болісного падіння під хрестом. Лементуючи процесія простує далі вуличками, в напрямку Голгофи. З блідим виразом обличчя Господь продовжує свій шлях, похитуючись під тягарем хреста. Юрба горланить, кати лаються, жінки, що страждають з Ісусом, плачуть. Роздається команда, і галасливий лемент змовкає. Зацікавлені витягують свої шиї, вдивляючись у блідолицю жінку, яка, незважаючи на заборону вояків та погрози катів, прориває їх густі ряди і підходить до Господа, який несе хрест. «Це його мати! Це його мати!» – доноситься бурмотіння крізь натовп. «Бідолашна жінка!» – з жалем висловлюють своє співчуття люди. Інші, однак, жбурляли словами неначе багнюкою. Оплакана, осміяна, відштовхнута, простує до Сина Страждальна Мати. При цій зустрічі Ісус відчуває радість у серці: як це приємно, коли у горю хтось потішить, тоді як усі глумляться над тобою і безчестять, накидаються із диким ревом, і лиш одна вірна душа у ці останні години життя стоїть поруч. Це його Мати! Коли усі перелякані до смерті, сахаючись, уникають Його та ховаються у надійні місця, де їх ніхто не зможе знайти, одна особа не соромиться привселюдно, перед цілим світом, признатися до Нього: Це його Мати! Коли увесь світ лихословить Його, Він знає, що одне вірне серце Матері б’ється поруч із його і промовляє: «Люблю Тебе».

О. Антоній Куровський, о. Войцех Кобець засновували гуртки «Живого Розарія». Саме любов до Матері Господа багатьох вірних врятувала від знищення віри у наших парафіях. Саме за це вони і постраждали та для комуністів були найбільшими ворогами на світі.

Молимось і дякуємо Богові за дар вірного священицького служіння:

Квасьнєвського Зигмунда (1877-1937). Служив у Плоскирові. Був в’язнений та вбитий у київській лук’янівській в’язниці. Правдоподібно на електричному кріслі у 1937 році.

Кобеця Антонія (1881-1937), настоятель у Купелі. Так само, як і його рідний брат Войцех, у 1929 році був арештований та осуджений на 10 років концтаборів. Розстріляний 8 грудня 1937 року.

Кобеця Войцеха (1973-1937?). Арештований у Фельштині та осуджений у Плоскирові у 1929 році за тещо засновував у с. Олешківці кола Живого Розарія. За слова, що радянська влада є від Бога, але як кара за людські гріхи – отримав вирок – 10 років концтаборів. Був розстріляний 8 грудня 1937 року.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

Нехай на усіх нас від роздумів над цим стоянням зійде могутня сила, щоб, коли наближатимуться дні страждання, ми могли сказати: «День слави настав! Нехай думка про швидкоплинність цього життя і вічне блаженство прийдешнього допоможе нам відчайдушно і впевнено крокувати шляхом скорбот, які майбутнє приховало від нас».

 

Стояння V

Симон Киринеянин допомагає Ісусові нести хрест

«І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.»

Чи Симон Кириниянин випадково зустрівся на дорозі страждання  Христа? Ні! Бо у Бога немає випадковостей. Люди, яких ми зустрічаємо у своєму житті не є випадкові. Мій священик, якого Церква дала мені не є випадковим. У книзі пророка Єремії читаємо таке слово Боже: «Я дам вам пастирів до душі мені, що пастимуть вас мудро та розумно.»

Мій сповідник, мій настоятель даний мені Провидінням Божим для допомоги у паломництві мого життя. Адже цей шлях, на який кожен з нас став з моменту хрещення, веде до святості. Дорога християнина – означає узяти хрест свій та слідувати за Господом. Учень Христа ніколи не несе свій хрест сам, ба навіть якби твої близькі тебе покинули на одинці із твоїм Христом,  ти не сам. Бо вже не ти допомагаєш нести хрест Ісусу а Ісус несе твій.

Господи! Дякуємо за тих священиків, яких ти на перед визначив і послав на нашу життєву дорогу, щоб допомагали нести наші тягарі. Просимо навчи нас за прикладом Симона Киринея нести тягарі один одного.

Різні звіти з 20-х років минулого століття розповідають про о. Віктора Стрончинського та називають його «святим священиком». Він, щоб бути з парафіянами у Мурафі, був змушуваний кожного дня на плебанії ставати навколішки. І На нього зверху сідали більшовики та їздили. Він, принижений, обпльований, однак вірний Ісусові, був для мешканців Мурафи.тим добрим Симоном Кириянином

Молимось і дякуємо Богові за дар священицького служіння:

Ковальського Аполінарія (1885 – ?). настоятель парафії Зіньків, де був арештований у 1922 р. Та в’язнений у Кам’янці-Подільському. Після звільнення мав можливість виїхати до Польщі.

Ковальського Йосифа (1898-1937), родом з хутора Єленін, Новоселицька волость Шепетівського повіту. Був розстріляний на Соловках 3 грудня 1937 року.

Крживицького Казиміра (1885-1937). Був арештований в Копіївці біля Тульчина у 1927 р. Помер у концтаборі 7 квітня 1937 р.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння VI

Вероніка витирає обличчя Ісуса

Обличчя Христа на хустці Вероніки має виразні сліди хресної дороги Ісуса: пил, болото, піт, кров. А все ж таки це обличчя найпрекраснішого з усіх людських синів. А все ж таки це Боже обличчя, яке осліплює. В особі священиків також видно сліди середовищ як церковних так і людських, з яких вони були покликані але завжди із-за цієї заслони має відбиватися образ Доброго Пастиря.

Напевно, що у образі священика основа залишається незмінною, бо в майбутньому, так саме як і сьогодні, він схожий на Христа. Ісус живучи на землі, сам став досконалою моделлю священика і реалізував службове священство, які першими отримали Апостоли. Тому воно триває і відтворюватися безперервно у всіх епохах історії. У цьому сенсі священик третього тисячоліття продовжує священство, яке існує ще від перших століть, яке оживляло життя Церкви. А одночасно, життя і служіння священика мусить пристосуватися до кожної епохи і кожного середовища.

Минулий досвід показує, що священики, служачи вірним, були подібними до Вероніки, яка не боячись насмішок та глузувань, зуміли бачити обличчя Ісуса к кожній людині.

Молимось і дякуємо Богові за священиків:

Куровського Антонія (1886-1938). Служив у Михалківцях, Михалполі та Шарівці де й був арештований у 1930. Розстріляний 15.02.1938 р. В Архангельській в’язниці.

Кухарського Яна (1867 – ?). Був арештований у Летичеві 24 травня 1933 р. У 1937 р. Був у концтаборі Медвежа Гора біля Беломор-Балтійського каналу. Після звільнення виїхав до Польщі.

Ладиго Яна (1869-1953). Проскурівський декан. Був арештований у Сатанові у 1930 р. У 1933 – за обміном в’язнів виїхав у Литву. Там і помер у 1953 р.

Левінського Яна (1871-1952). Останній раз був арешований у Вінниці у 1930 р. та осуджений на років концтаборів. Після звільнення виїхав до Польщі де й помер у 1952 році.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння VII

Друге падіння

Нам не відомо з якої причини Ісус Христос впав вдруге на Дорозі страждань, але можемо тільки здогадуватись як Йому було важко і болісно у той момент. Скільки священиків зазнали такої ж несправедливості та зневажань подібно до Христа. У часи страшного терору радянської влади багато духовенства зазнало переслідувань та знущань від тих людей, що бажали стати на місце Бога. Для багатьох священників таке агресивне ставлення до Церкви з боку влади стало часом випробувань у любові до Бога. Роздумуючи над цим бачимо як справджуються слова Учителя: «Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імени мого ради», – в іншому місці говориться: «Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас». Одні мужньо відстоювали свою приналежність до Христової віри та священства, переносячи різні тортури, утиски, поневолення. А другі не змогли встояти у тому доброму до якого покликав їх Господь: духовно впали, не витримуючи того страшного знущання, відреклись від Христа. У цьому стоянні, падаючи під хрестом вдруге, Ісус терпить і за цих других, котрі не спромоглися тривати при Бозі, у, насправді, важкі часи. Не знаємо, можливо у той момент вони не мали відваги визнати Христа своїм Господом і Спасителем, але пізніше Він напевно дарував своє прощення священикам, що просили про це у Милосердного Отця. Нехай нас підбадьорюють слова Ісуса: «Хто витримає до кінця, той спасеться».

О. Яна Лукача цілий місяць морили голодом, не давали спати та знущались. Кожного дня погані слова, тортури та свавілля. Опісля ж, привели його до гарної кімнати, де стіл був заставлений смачною їжею. Запропонували почастуватись й одночасно зректись віри в Бога. Очевидно він відмовився від такого «теплого почастунка». Далі його чекав вирок, концтабір і смерть.

Просимо пробачення за о. Євгена Перковича, що був зрікся священства та віри в Бога. Він теж був розстріляний, як і інші священики. Просімо в Господа сил мужньо нести хрест та повставати з труднощів.

Дякуємо Богові за вірність Йому в концтаборах та приниженнях, наших священиків мучеників за віру:

Ліневича Антонія (1875- ?). Перший раз був арештований у парафії Куманівці у 1929 році та осуджений на один рік вязниці. Після звільнення, виїхав до Польщі.

Лукача Яна (1891-1937). Служив у парафіях Снітків, Копайгород, Бар, Лучинець, Віньківці й Зіньків. Був арештований у червні місяці 1931 р. у Зінькові та отримав вирок – 10 років концтаборів. Розстріляний 8 грудня 1937 року.

Любенського Ігнатія (1878-1938?). Адміністратор парафії Самчинці біля Брацлава. Служив також у Немирові і Брацлаві. Арештований у 1929 р. та осуджений на 5 років. Після відбуття покарання, ще два рази був арештований – у 1933 р. та у 1937. Його доля є невідома.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння VIII

Ісус втішає жінок, що плачуть

Напевно, плакали не тільки ці жінки. Недалеко була Марія та інші друзі. Можливо, що була також і та жінка, яка – при обуренні фарисеїв – омила Його ноги власними слізьми, витерла власним волоссям, а потім поцілувала – помазала перед смертю. Можливо, це Його доброта так скрушує серце? Він іноді теж був зворушений: людським горем, смиренням, вірою.

Те, як Ісус відповідає єрусалимським жінкам, що йдуть за Ним і плачуть, змушує нас замислитися: як це розуміти? Чи Він засуджує суто сентиментальну жалість, яка не веде до навернення і живої віри? Недостатньо шкодувати про страждання цього світу за допомогою слів і почуттів, якщо наше життя залишається незмінним. Тим самим Господь застерігає нас від небезпеки, в якій живемо ми самі.

Чи в образі Бога і Ісуса ми не бачимо часом тільки суцільну любов, натомість образ справедливого судді спокійно відкидаємо? «Бог прийме мою слабкість не так трагічно, – думаємо ми, – я всього лише людина!».

Але, перед страждаючим Христом закінчується недооцінка зла. На цій Хресній Дорозі ми досвідчуємо, що джерелом страждання Ісуса є людина та її гріх. Нам Він теж говорить: «Не плачте наді мною, плачте над собою …. Бо якщо так чинять з деревом зеленим, то що з сухим буде?»

Священики знали, що будуть катовані і принижені. Однак пам’ять про них не може бути затертою, а вони забутими. Дякуємо Богові за служіння:

Любчинського Фелікса (1886-1931). Останній раз був арештований у Кам’янці-Подільському у 1926 році та засуджений на 10 років. Помер на Соловках у віці 45-ти років, 17 листопада 1931 року.

Матушевича Антонія (1886-1936). Після 1929 року служив у парафіях – Дунаївці, Залісці, Жванець та Стара Ушиця. Арештований в Дунаївцях у 1930 р. Помер у концтаборі у Соловках 10 травня 1936 року.

Нановського Казимира (1872-1936). Народжений в Дунаївцях. Декілька разів був у в’язниці. Служив у парафіях – Чорний Острів, Миколаїв, Завалійки і Тарноруда.  Останній раз був арештований в Таhноруді. У 1928 році був звільнений. Далі таємно виїхав до Польщі. Помер у парафії Почаїв, 6 лютого 1936 року.

Недзельського Антонія (1895-1937). Служив вікарієм у Проскурові та Кам’янці-Подільському. У 1922 році був арештований та засуджений до смерті. Далі у 1923 році вирок замінено на 5 років концтаборів. Його доля – це постійні арешти і допити. Останнього разу, у 1934 році, після звільнення та інсульту, повністю паралізований повернувся до Кам’янця-Подільського. Там помер у 1937 році.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння IX

Ісус падає втретє під тягарем хреста

Здається, ця дорога триватиме цілу вічність, скільки на тебе посипалося всього  ударів, поштовхів, образ… традиція вказує що падав Ти тричі, для чого аж стільки, чому потрібно було тобі знову опинитися на запорошеній і брудній дорозі, між грубим камінням та важким хрестом? Тобі ж не так давно допомагали, Симон, Вероніка, навіть жінки оплакували тебе, співчували, але зрештою, цей хрест Ти прийняв сам, і несеш його Ти сам… Скільки ситуацій коли у священика опускаються руки. Боротьба з тими самими вадами, знеохота, зневіра, безнадія, а хіба менше образ і нерозуміння?…

Боже ти впав для мене, для того щоб похилитися наді мною і підняти мене з бруду гріха. Можливо цим падінням ти хочеш сказати:  «Неважливо скільки разів я падаю, і як довго лежу, незалежно в якому стані і як сильно поранений, завжди залишаюсь твоєю дитиною». Ти падаєш щоб прийти до мене, щоб я разом з тобою міг підняти погляд до неба… Господи, вчини щоб я знаходив силу в твоєму безсиллі.

 

Молимось і дякуємо Господу за дар священицького служіння:

Носалевського Казимира (1872-1936), родом зі Смотрича. Від 1919 року – генеральний вікарій Кам’янецької дієцезії. Декілька разів був арештований більшовиками у Кам’янці-Подільському. Від смерті його врятували парафіяни. Далі був змушений виїхати до Польщі.

Опольського Ігнатія (1885-1937). Родом зі Сніткова. Останній раз був арештований у 1930 р. у парафії Романів (Житомирська дієцезія).Отримав 8 років концтаборів. Розстріляний у Соловках 8 грудня 1937 р.

Павлічуса Антонія, з Томашполя.

Пясецького Франциска (1874-1931). Від 1920 року служив в Уланові та Янові біля Вінниці. Помер 27 березня 1931 р. Ву бердичівській в’язниці.

Райко Станіслава (1873-1937). Від 1922 – адміністратор парафії Дзигівка біля Ямполя на Вінниччині. Від 1935 року служив у Білорусі. Там його арештували 1302. 1937 і 25 серпня того ж року розстріляли у Мінську з іншими місцевими священиками.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння Х

З Ісуса здирають одяг

Прийшовши на вершину гори вояки здирають з Ісуса одіж. Натовп бачить зранене і скривавлене тіло того, хто полюбив своїх до кінця, але свої Його не прийняли. Дивлячись на Нього можна пригадати Адама, який в своїй наготі скривався від Бога. Але Христос є новим Адамом, який через свою наготу повертає людині її початкову чистоту.

Найпершими прикладами такої чистоти мають бути священики, які вдягаючи свій духовний одяг показують те, що живучи у світі, вони світу не належать. Духовна особа – людина, яка залишивши всі земні блага йде за Христом. Убогість має стати нерозлучною сестрою священика, адже йдучи до бідних він сам має бути бідним. Прикладом для нього є оголений Ісус, який стоячи на горі безсилий, зранений та зневажений дивиться на світ очима любові. Заради такої великої любові до людини Він віддав все що мав, навіть останній одяг –  шати, а з ними – гідність і пошану. Перед натовпом стоїть те Тіло, якого доторкалися хворі, щоб воно відновило їхнє життя; Тіло, яке для учнів і для натовпу було знаком присутності Бога, Котрий приходить до людей. Але що ж змінилось? Чого люди вже Його відкидають?

Сьогодні через руки священика Ісус приходить і до нас такий же тихий, нагий і покірний. Коли я чую під час Причастя слова священика «Тіло Христа», чи я розумію той великий дар який мені дає життя? Чи я усвідомлюю важливість священика, який дає мені самого Христа?

Господи, допоможи всім особам, які присвятили своє життя служінню Тобі, жити любов’ю і не боятись пожертвувати останню матеріальну річ, задля Твоєї слави.

Дякуємо Богові за дар служіння:

Рошкевича Болеслава (1884-1937). В половині 20-х років служив у парафіях Стара Синява і Новокностантинів. Далі служив у Чечельнику. Восени 1935 року там був арештований і 4 грудня осуджений на 5 років концтаборів. Помер у травні місяці 1937 року у у Білобалтійському концтаборі.

Сабудзінського Себастьяна (1876- 1937). Служив у парафії м. Бар Осуджений та у 1935 році висланий до концтабору Стара Тайга у Сибірі. Далі перебував у висилці в Ставрополі. Там його знову арештували у 1937 році. Після арешту був страчений у Ставрополі. Був бірітуалістом.

Савінського Йосифа (1881-1940?). Був арештований у с. Кунів біля Шепетівки , 29 травня 1927 року. Далі відправлений на Соловки, а від 1931 року був висланий на острів Анзер. Там його знову осудили 5 липня 1932 року. 22 липня 1932 року із Соловків був вивезений до Ленінграду та звільнений. Служив у Ленінграді. Знову арештований у 1933 році і 25 листопада 1934 року висланий у Ташкент. Там мав служити вірним аж до смерті – до 1940 року.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XI

Ісуса прибивають до хреста

Прибитий до хреста, позбавлений всякої свободи, Спаситель тяжко покутував за зловживання свободою, яке чинять люди, сьогодні чи в час комуністичного режиму. Невже це спокутування має бути даремним? Наскільки серйозно закликають Апостоли: «Ви бо, брати, покликані до свободи, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесності, але любов’ю служіть один одному» (Гал.5,13). «Поводьтеся як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі» (1Пт.2,16). Чи не бажаємо саме у цей час, коли ми переживаємо великі зміни та випробовування приєднатися до покути Спасителя і через жертву послуху та незламного опанування над собою, намагатися захистити себе та свій дім, свою віру, віру наших батьків, так як це зробили наші діди та прадіди???

Дякуємо Богові за приклад віри та відваги о. Мар’яна Токажевського.

Токажевський Мар’ян (1873-1941). Народився 2.02.1973 р. В Шипинках біля Бару. Середню школу закінчив у Кам’янці-Подільському. Духовну семінарію у Житомирі. Там у 1896 р. отримав священицькі свячення. Багато разів був караний царською владою. У перших  20-ти роках священицького служіння працював у 27 парафіях. Двічі був кандидатом на єпископа. Два рази відмовився від цієї гідності.  В часі І Світової війни розвинув широку благодійну працю, зокрема для порятунку дітей. У 1917 році став настоятелем барської парафії. У 1920 р. разом з мамою виїхав до Варшави. Повернутись до рідних сторін вже не зміг. Допомагав у Бучачі для єп. П. Маньковського організувати малу духовну семінарію.  Від 1931 р – настоятель у Ковелі. НКДБ його арештувало у 1940 р. ув’язнений був в Луцьку. Його утримували 42 дні у підвалі наповненому по кісточки водою. Під час процесу, в днях 1-2 листопада 1940 р. був осуджений на смерть. Далі вирок замінено на 10 років концтаборів (мав тоді 67 років). Судді та адвокатові у усім говорив такі слова: «Ви мене осудили за те, що я є священиком і поляком. Дякую панові прокуророві, що мене осудив, а для пані адвокат, що мене захищала. Дякую для пана судді що мене осудив на смерть».

До знайомих та приятелів, коли йому дозволено на 5-ти хвилинне побачення говорив такі слова: «Я вас усіх бачив в Серці Ісуса Христа» (Реляція присутньої на процесі с. Клари Сташак OSB). Після винесеного вироку, відмовився від помилування. Правдоподібно був вивезений з Луцька до Києва (1.04.1941 р.) Існує непідтверджена інформація, що охоронець під час етапування пихнув його до ями з вапном.

Вічний спочинок даруй йлму Господи, а світло віковічне, нехай йому світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння ХІІ

Ісус помирає на хресті

«Коли надійшла година, в яку Христос мав бути прославлений Тобою, святий Отче; Він, полюбивши своїх, котрі були у світі, до кінця їх полюбив; і коли споживали вечерю, взяв хліб, благословив, розламав і дав своїм учням кажучи: Беріть і їжте з цього всі: це є тіло моє, котре за вас буде видане. Так само взяв чашу, наповнену з виноградної лози, склав подяку і подав своїм учням, кажучи: Беріть і пийте з неї всі: це є чаша крові моєї нового і вічного завіту, котра за вас і за багатьох буде пролита на відпущення гріхів.»

Господь встановив таїнство священства для того, щоб Його Священство надалі тривало у світі. Бог у своїй мудрості зробив священика – посередником своєї благодаті. Послуговуючись священством, як знаряддям, Ісус Христос особливим  способом стає ближче до людини: у Слові Божім як Добрий Пастир, у Євхаристії під видом хліба і вина, у сповіді, як Милосердний Отець.

Господи! Дякуємо за тих священиків, які наслідували Тебе до кінця. Дякуємо за тих, які слідуючи за учителем уміли давати своє життя так як учитель. Дякуємо за тих котрі чинячи на Твій спомин Твою Святу і Спасенну Жертву, не побоялися віддати життя за твою паству, щоб твоя любов надалі була присутня серед нас.

Молимось і пам’ятаємо про наших пастирів-мучеників за віру:

Свідерського Яна (1988-1959). Народжений у Балті. Від 1926 року – апостольський адміністратор нашої дієцезії. Астанній раз буа арештований у 1930 р. і 27 червня осуджений до страти. Далі цей вирок замінено  на 10 років в’язниці та на 5 років позбавлення громадянських прав. 15 вересня 1937 року по обміну в’язнів, виїхав до Польщі.

Соколовського Мар’яна (1897-1988). На священика був висвячений єп. Петром Маньковським. Служив в парафіях Куманівці, Хмельник, Стара Синява. Далі у Сніткові та Копайгороді. Від 1921 року по 1927-й, багато разів потрапляв під арешт. Останнй раз потрапив до в’язниці у Сніткові. Був мучений у Могилів-Подільській катівні. 10 січня 1932 року вирок смерті йому замінено на полилування. Був у московській в’язниці. Далі 15 вересня 1932 року по обміну був видалений до Польщі. Помер у Вроцлаві 15 травня 1981 році

Стрончинського Віктора (1868-1938). Служив в Мурафі. Там його арештували і 10. Травня 1930 року осуджено до 5 років концтаборів. У Ярославлі в політ ізоляторі відмовився по обміну виїжджати до Польщі. Далі потрапив на Соловки. 16 квітня 1934 року – його звільнено. Знову арештований 10 січня 1938 року та розстріляний 18 січня у Сиктивкарській тюрмі.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XIII

Ісуса знято з Хреста

А при хресті Ісусовім стояла його Мати… (Йн 19, 25a). Марія ще недавно ти тримала дитятко на руках. Ти відчувала як б’ється його серце і уявляла ким буде твій син. Твоє серце раділо коли дивилися на його перші кроки та як він ріс. Тішилась дивлячись, як слідом за ним ішла ціла юрба, щоб його слухати та щоб дивитися на чудеса які він робив. Тепер можеш також тримати в руках свій скарб, але Його серце вже мертве. Вже не посміхнеться до тебе не заговорить. Хто ж зрозуміє Твій невимовний біль?

У служінні священиків часто повторюється та сама ситуація, яку ти пережила. До священиків приходять різні люди з різними проблемами. Вони вражені їхніми прекрасними промовами. Вони шукають у цих словах допомоги, розради, розуміння, чекають щоб їм вказати правильний напрямок дороги. Це дуже тішить, але не всім можна допомогти, зцілити, захистити залежить від них самих. Деякі підуть щасливі, бо примирилися з Богом. Інші натомість будуть закриті, затверділі горді, яким бракує віри. Тому їм важко допомогти а розуміння цього спричиняє терпіння.

Скорботна Мати, підтримуй їх своїм могутнім заступництвом у годину знімання з  хреста того, що неможливо зцілити, хоча вони були відкуплені кров’ю твого Сина. Нехай гіркота невдачі не зможе погасити їхньої радості та апостольської ревності.

Вдячні Богові за священицьку вірність, молимось за:

Троцького Франциска (1889- ?). У 20-х роках служив у парафіях Сказинці, Городок і Купин. Був арештований у 1927 р. та осуджений до 10 років концтаборів та висланий на Соловки. Там повторно був осуджений на смерть. 9 вересня 1932 вже на волі. Виїхав до Польщі 

Туровського Максиміліана (1886-1937). В половині 20-х років – настоятель в Шаргороді. Був арештований у 1930 р. та осуджений до 10 років виправних робіт. Перебував на Соловках де і був розстріляний 8 грудня 1937 р.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XIV

Пустий гріб

Темрява і сум Господнього гробу тривали тільки три дні, однак ранок третього дня приніс велику радість та світло для усього людства. Пустий гріб Христа є фундаментом нашої віри. Хоч Ісус відійшов до Отця, залишивши цей світ, однак Він не покинув нас самих. Христос передав свою владу та місію звіщати Добру Новину апостолам та їх послідовникам. У Євангелії від Йоана Месія мовить: «Як Отець Мене послав, так Я вас посилаю». Святий Папа Іван Павло ІІ у своєму навчанні говорив: «Священики покликанні, щоб відображувати присутність Христа, Єдиного і Найвищого Пастиря, наслідуючи стиль Його життя». Тому священики мають бути якби образом Спасителя. Сьогодні християни, шукаючи Ісуса, не знайдуть Його у яслах, на хресті чи в пустому гробі, бо його там уже не має. Люди мають шукати живого Ісуса, що постійно перебуває у Євхаристії та у своїх священиках. Священикам доручено давати людям те світло віри, що випромінювало із гробу Ісуса. Христос є тим світлом, що завмерло як зерно, котре на третій день проросло і дало рясний плід. Цим плодом є священики, які з любов’ю, виконуючи Божу волю, свідчать про живого Ісуса. Можна з певністю стверджувати, що ті, які палали світлом і радістю Христового Воскресіння усе життя, отримали свою нагороду у вічності.

Дякуємо і молимось за:

Федоровича Чеслава (1891-1940). Був заарештований три рази. У 1928 році осуджений на 10 років концтаборів. У 1932 році після звільнення виїхав до Польщі. Загинув у Франції у 1940 році.

Чирського Франциска (1882-1937).Був арештований в Ярмолинцях у 1930 р. та осуджений на 7 років концтаборів. Розстріляний 8 грудня 1937 року.

Шиманського Валеріана (1848-?). Служив у Кам’янці-Подільському там був арештований у 1922 році. Останній раз потрапив під арешт у 1927 році та видалений з України.

Шиманського Вацлава (1879-1937). Служив у Солобківцях, Смотричі. Останній раз був арештований у пар. Красне та осуджений до 8 років концтаборів. Розстріляний на Соловках 8.12.1937 р.

Вічний спочинок даруй їм Господи, а світло віковічне, нехай їм світить на віки вічні. Амінь.

 

Стояння XV

Воскресіння

«Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки». Йо 11, 25-26. 

Ця таємниця віри є реальністю усіх нас віруючих в Господа Ісуса – Воскреслого володаря світу. Він своїм воскресінням переміг смерть і диявола. Кожному дає нове життя. У кожному починає вмирати «стара людина» та народжуватись «нова».

Скільки разів Господи Ісусе була знищена вщент наша Кам’янець-Подільська Дієцезія? Коли повернулись на Поділля у 1799 році мешканці католики, то помітили, що молитву «Отче наш», чи то по польськи, чи по вірменськи, або по старо-церковно слов’янськи, мало хто знав на пам’ять. Віра була винищена вогнем і мечем. Коли прийшла царська Росія, католики знову зазнали знущань та поневірянь. Повністю була знищена Уніатська Церква. Коли прийшов 1917 рік, усі сподівались кращого. У 1918 році була відновлена наша дієцезія. У 1919 році, 8 грудня новий ординарій мав урочистий інгрес до нашої катедри. І вже 5 липня 1920 року був змушений залишити дієцезію. Залишив територію, однак у молитвах та служінні завжди був Її вірний.

Господи, після усіх тих подій, Ти після 1991 року дозволяєш постійно жити даром Твого воскресіння у наших парафіях, різних молитовних групах. Дозволяєш нам пізнавати таємниці віри у кожній катехезі, у кожній дії, що нагадує Твою святу присутність.

Молимось, дякуємо та пам’ятаємо про пастирське служіння єпископа Петра Маньковського (1866-1933 рр). Народився у Саїнці біля Малих Чернівець. Він з роду графів Заремба, пішов за Тобою та всупив до житомирської Вищої Духовної Семінарії. Став священиком у 1896 році. Став священиком у 1899 році. Два рази був настоятелем у кафедральних костелах: у Житомирі – 1902 р та у Кам’янці-Подільському – у 1911 році. У Кам’янці-Подільському вчинив один злочин – піклувався сиротинцем заснованим сестрами Серцянками. В нагороду від царської влади отримав заборону бути навіть вікарієм. Господи, Ти обрав його пастирем нашої дієцезії. Дякуємо Тобі за його ревне служіння.

Вічний спочинок даруй йому Господи, а світло віковічне, нехай йому світить на віки вічні. Амінь.

 

Закінчення

Повні вдячності і любові, благаємо Тебе Господи: прости нам наші провини, підтримуй нас слабких та немічних.

Твої вірні свідки – священики-мученики зуміли понести Твій хрест. Вороги Церкви намагались їх знищити повністю. Намагались, знищити їхнє добре ім’я. кожна слідча справа священика має свій поставлений підпис – це кров мученика. Має також свою печать – це вічна нагорода у небі.

Господи, хочемо ставати дітьми світла, любові і пробачення. У цьому жорстокому світі, де панує розбрат, ненависть і ще в придачу – війна в Україні; просимо Тебе Всемилостивого Спасителя: рятуй наші душі та веди до Твого небесного Царства шляхом віри надії і любові. Амінь.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Шаргород
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books