Роздуми над Словом Божим на середу IV тижня Великого Посту
У сьогоднішньому Євангелії Ісус відкриває таємницю суду: «Надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд» (Йн 5, 28-29).
Наше спасіння цілковито залежне від того, чи ми чинили добро, чи зло в своєму житті: від наших учинків. Здається, все легко: чини добро, уникай зла — і будеш спасенний. Ми з легкістю стаємо суддями, які відділяють зло від добра. Справді, розум ми отримали від Бога саме для цього: щоб бачити, де зло, а де добро. Проте ми можемо діяти штампами, відразу оцінюючи вчинок: ось це — добро, а те — зло, і навіть не замислюватись над обставинами. Просто для нас одне — це завжди зло, а друге — завжди добро.
Простий приклад такого розуміння — це коли хвора бабця звинувачує себе за те, що в неділю не була на Святій Месі, бо була хвора, а молода людина виправдовує себе, що не могла бути в неділю на Службі, бо мала на базарі заробити на себе і на родину. Ще гірше із доброчинністю: ми захоплюємося людьми, які витрачають свої кошти для голодуючих (і добре, що вони діляться своїми статками з потребуючими), проте починаємо з них робити моральний авторитет і дослухаємося, наприклад, до їхньої пропаганди одностатевих шлюбів. Я й сам за собою помічаю, що коли дивлюсь якийсь бойовик, то не тільки виправдовую головного героя за те, що він повбивав купу ворогів, але й починаю вважати, що він зробив добре, що так і треба, іншої можливості вирішити справу, як лише знищити свого супротивника, не може бути для осягнення добра…
Ці приклади дозволяють нам побачити, що наше розуміння добра може бути відносним. Ми повинні пам’ятати, що в оцінюванні добра і зла ми завжди будемо суб’єктивними.
Коли Ісуса Христа звинувачують у тому, що Він зцілив у суботу, Йому закидають порушення норми Мойсеєвого закону. Відтак це формальне порушення норми стає аргументом, що Він не робить добра.
У відповіді Ісус вказує нам на остаточний критерій добра: «Отець Мій творить аж по сю пору, тож і Я творю… Істинно, істинно говорю вам: не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить. Отець бо любить Сина й усе появляє Йому, що сам чинить» (Йн 5, 17. 19-20).
Лише Бог є джерелом усякого добра. Неможливо творити добра поза Богом. Немає такого доброго діла, яке можна виконати всупереч волі Божій (пор. Мт 12,30; Лк 11,23; див. також Лк 9, 49-50).
Нам би хотілося, щоб Ісус нагодував усіх голодних, щоби зцілив усіх хворих, щоб Господь усунув всю несправедливість, яка є в світі, бо саме це нам здається добром. Натомість добрий вчинок, який робить Ісус Христос, — це Його смерть на хресті, бо Ісус це робить з послуху волі Отця Небесного. Він перед своєю мукою молиться в Гетсиманському саду: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу; тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк 22,2).
З іншого боку, якщо подивимося структуру спокуси, то зауважимо: ми згоджувалися зі спокусою лише тому що в ній нам об’являлось якесь «добро»: «Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут 3,6). Це той гачок, на який нас бере спокусник. Проте єдине, чого не можемо знайти у спокусі, — це відданості волі Отця Небесного. Вона їй однозначно буде суперечити, і сумління нам про це буде нагадувати.
Це найважливіший критерій, який відділяє спокусу від натхнення Божого. Гріх не тільки нас не єднає з Богом, він від нього нас віддаляє.
Отже, добрі вчинки — це ті, які ми робимо згідно з волею Божою. І тут заповіді Божі, вчення Церкви є незаперечними вчителями, педагогами, які нас напоумлюють, аби вчинки провадили нас до єдності з Богом у любові, щоб ми в Ісусі Христі ставали Його сином і дочкою.