Роздуми

Чому Бог мене не зцілює? Я роблю щось не так?

02 Травня 2018, 18:31 3265

Може, нас дивує не те, що ми отримуємо, а спосіб, яким Бог виражає нам своє милосердя?

Діється зовсім не так, як ми собі уявляли. Господь дістається до нас іншим шляхом. У нас був готовий сценарій того, що, як і коли має статися. Бог же має дивовижні плани, непередбачені дороги і неймовірні ідеї.

Я знала спільноту, яка дуже прагнула робити чудеса. Була зосереджена на цьому вимірі Божого діяння. Я спостерігала за численними молитвами про чудо, зцілення, вихід із кризової ситуації… Принцип, яким керувалися люди, що молились у такий спосіб, був простий: «Господь хоче тебе зцілити. Зараз. Він дає тобі зцілення, а ти можеш його прийняти або відкинути».

 

Чудо, потрібне одразу?

Акцент у тих молитвах ставився на «зараз!» «Ти вже маєш зцілення. Ти вже здоровий. Саме в цю мить Бог тебе зцілює. Напевно, безумовно, нема інших варіантів!»

Чому я наводжу ту історію? Ну бо… як же добре, що в житті Єлизавети і Захарії не з’явилися «харизматики», які би стали над безплідно жінкою і почали проголошувати моментальне чудо, провіщати швидку вагітність і переконувати у надійності зцілення, яке вже настало. Навіть гірше, переконували б її, що волею Бога є зцілити її вже, тепер, зараз. Ні!

Волею Бога не було зцілення Єлизавети у перший же рік, як вона заносила молитви про дитину, ані наступного року, ані в подальші кілька і кільканадцять років… Бог сказав: «Не зараз. Я знаю краще».

Часто буває так, що ми бажаємо якоїсь благодаті одразу, і взагалі не замислюємося про те, який план Бог має щодо того, чого ми просимо. Може, це для нас зовсім не таке добре, яким видається? А може, нам треба ще почекати, бо ми ще не готові… або цей світ не готовий. Так, світ! Єлизаветі могло здаватися, що це виключно її приватна справа. Її дитина, її сім’я. Нічого особливого, звичайне людське щастя. Довкола всі мають дітей, тішаться ними, а вона?… Що би змінилося, якби вона мала потомка тепер, одразу? Вона могла так думати, могла так молитися, зрештою, вона була тільки людиною і не мала бачення Божих планів. Ми маємо приклад її життя, Бог говорить до нас через неї.

Наші справи ніколи не виключно наші. Наші прохання ніколи не стосуються тільки нас самих. Вони завжди мають вплив на цілу історію, яку Господь провадить за своїм планом. Дитина Єлизавети не могла прийти на світ раніше чи пізніше. Поява Хрестителя була чітко визначена і запланована. Діло Йоана було важливим елементом Божої історії, він повинен був з’явитися саме в цей конкретний момент, що був визначений Всевишнім.

«О, то був Йоан Хреститель, а не аби хто; але ж мої прохання і молитви не стосуються таких важливих питань! Зрештою, я не Єлизавета, я не хтось важливий і особливий». Ти так думаєш? Може виявитися, що Бог бачить тебе зовсім інакше, а твої прохання, хоча для тебе мають приватний характер, — насправді дуже публічні.

 

Збувається!

Так уже буває, що коли наші молитви вислухані, коли Бог виконує наші прохання, ми дуже здивовані. Так, ніби ми взагалі не розраховували, що це станеться! А тим, що Він виконує все з розмахом і характерною для Нього щедрістю, ми чуємося ще більше здивовані. Для чого ж ми молимося і благаємо Всевишнього, якщо нас дивує обдарування тим, про що просили?

А може, нас дивує не те, що ми отримуємо, а спосіб, у який Бог виявляє до нас своє милосердя?

Коли ангел сходить із небес, аби об’явити Захарії, що ось Бог вирішив обдарувати його і Єлизавету довгоочікуваним дитям, той реагує недовірою. Що з того, що небесний посланець нагадує йому: саме про це ти молив Бога (пор. Лк 1, 13). Захарія залишається недовірливим. Може, Бог помилився? Зрештою, чоловік Єлизавети добре знає, що він уже старий, і його дружина до молодих не належить, отож про що цей посланець каже? Це якесь непорозуміння! Може, треба би ще якогось знаку, на підтвердження того, що він чує? Бо що, він має ось просто так повірити, що Єлизавета народить йому сина? Він хоче знаку. — Ну то, будь ласка, маєш знак. Залишишся німий аж до моменту народження дитини.

Така маленька Божа іронія. Він довгі роки говорив до Бога, просячи про дитину, а тепер не вірить, що Бог його вислухав! Перш ніж побачить на власні очі свого потомка, не зможе говорити. Так ніби Господь хотів нас повчити, щоб ми, вимовляючи слова прохань, рахувалися з їх виконанням.

Захарія мовчить, а його жінка справді робиться вагітною. Великі чуда діються в їхньому домі! Святе Письмо каже нам, що Єлизавета п’ять місяців крилася зі своєю вагітністю (пор. Лк 1, 24). Її чоловік не може дати свідчення про те, що почув, а вона сама теж цього довкола не розголошує. Дивно! Чи ж не на це вона роками чекала? Не мріяла стати матір’ю? Не тішить її те, що народиться дитина? Вона здається захопленою зненацька, так само як її чоловік. Ось Бог відповів на прохання, які вона до Нього заносила. Але що буде, як усе не піде добре? Якщо станеться щось страшне? Вона напевно знала жінок, які не доношували вагітності. А може, були й такі, які себе оманювали, що вони при надії… Люди такого не забувають, будуть її засуджувати ще гірше, тикати на неї пальцями і сміятися. Однак у Єлизаветі переважила віра в те, що чудо стало її участю. Вона не питає, як там її чоловік, не розводиться про це, а дякує Богові. Можливо, це несміливі подяки, вознесені у нелегкий час, коли їй доводиться опановувати нову ситуацію.

Той самий дім, що раніше. Той самий сад. Ті самі сусіди. Ті самі стежки, протоптані нею, її чоловіком, слугами, знайомими, друзями. Ніби все таке саме. Зовні, зрештою, нічого не змінилося. Ще ніхто нічого не знає. Тільки вона і Захарія. Тепер щодня при тих самих діях, що раніше, в тих самих місцях, де вона благала Господа, може Йому дякувати і прославляти Його милосердя.

Сусіди знову дивляться з підозрою, може, жалісливо хитають головами над цією сім’єю. Ось цей праведник Захарія став німим, а ніби ж такий порядний. Певно, щось таки вкоїв, і Господь його покарав. І мало того, що він бездітний, то ще й німий! Колись ці погляди близьких і знайомих були болісні для Єлизавети (пор. Лк 1, 25), а тепер нагадують їй про вірність Бога. Бог її не покинув! Він дав їй своє милосердя.

Коли врешті виходить на яв, що Єлизавета чекає дитини, в Ейн Карем та околиці мало завирувати, як у вулику. Нечувано! Що ж то за радість! Що ж за благодать для дому! Буде дитина. З’явиться нове життя. Захват цією справою цілком обґрунтований. Нечасто діються такі речі!

Насправді, однак, ніхто з тих, хто цікавиться справою Захарії та Єлизавети, і не підозрює, що тут відбувається щось набагато більше… Що з’явиться у них дуже особлива дитина. Ціле небо радіє, що має народитися той, хто піде готувати стежки втіленому Богу. І навіть якщо сусіди і знайомі, сім’я Єлизавети і вона сама нетерпляче очікують, коли прийде на світ її синок, то небо очікує набагато сильніше!

І зрештою настає час, який усе змінить…

Переклад CREDO за: Марія Мідух, Deon

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: