Інтерв’ю

Диявол як богословське джерело? Ніколи!

10 Травня 2018, 10:30 8621 KAI

«Важливо застерігати від класичних теологічних помилок, таких як гноза, дуалізм, трактування сатани як богословського джерела», — сказав в інтерв’ю KAI отець-доктор Ґжеґож Стжельчик.

Теолог Сілезького університету в Катовіцах згадав сучасні загрози вірі, пов’язані з модою на екзорцизм та інтересом до демонів. Він висловив переконання, що слід застерегти деяких священиків.

— Чи очікували Ви, що публікація на Facebook, де Ви коментуєте проблему зацікавленості демонами, викличе таке зацікавлення?

— Я не думав про зацікавлення. Іноді деякі речі треба сказати, а той пост був просто сигналом для богословського середовища: хлопці, ви маєте це зрозуміти! На жаль, у нас — на мій погляд — на сьогодні досить висока пасивність богословів щодо ситуації, яка, якщо не починає бути небезпечною для людей, то, безумовно, створює жахливу плутанину. Зрештою, як теологи, ми маємо велику відповідальність за чистоту доктрини…

— Хіба богослови не бачать цієї загрози?

— Бачать, особливо ті, хто щоденно виконує душпастирську працю. Цю проблему можна не помітити, якщо сидиш переважно у світі досліджень і роботи над якоюсь вузькою богословською проблемою і маєш менший контакт, наприклад, з харизматичними групами. Зрештою, навіть у багатьох звичайних парафіях цього можна не помітити. Однак, якщо поглянути на те, чим живуть католики в інтернеті, якщо зазирнути в книгарню, яка менше дбає про читача, то знайдемо багато речей, які перебувають на межі езотерики, покропленої свяченою водою і одягненої в католицьку риторику, іноді навіть в ультра-католицьку. Однак це не робить їх менш езотеричним, шкідливим мотлохом.

— Можливо, Ви наведете приклади таких викривлень?

— Наприклад, на сайті однієї з найбільших польських харизматичних спільнот можна знайти роздуми її лідера на тему шкідливого впливу їжі, «інфікованої дияволом». І що ми молимося перед їжею, аби знищити можливий диявольський вплив. А я думав, що католики дякують Богові за те, що вони мають, що їсти…

— Але автор цього вислову — теолог, він читає лекції, має благословення єпископа…

— Це не заважає. Проблема полягає в тому, що ми живемо в світі, в якому особистий досвід і його приватна інтерпретація мають абсолютний пріоритет. Цей дух поширюється на Заході, зокрема, від 1968 року. А це чудовий ґрунт для гностицизму. Ми маємо справу з ситуацією, в якій принаймні Католицька Церква в Польщі рухається до неогностицизму жахливими темпами. Бенедикт XVI намагався діагностувати один з вимірів кризи сучасності, кажучи, що коли ми відкинемо раціональний елемент у вірі, то не виберемося. А ми маємо справу з антираціональним підходом, який використовується шаленими темпами.

— Який зв’язок це має з тією їжею, яку можна присвятити богам?

— Питання про споживання м’яса, жертвуваного ідолам, вирішене ще в Новому Завіті. Це питання не про те, чи хтось має теологічну освіту чи ні, а наскільки він спирається на свій приватний досвід. Кілька днів тому один поважний і шанований у Польщі реколекціоніст опублікував у менш серйозному і шанованому виданні своє власне пророцтво, зміст якого, м’яко кажучи, викликає сумнів. У який момент з’являється серйозна помилка? Саме в той, коли навіть пастирі Церкви залишають мислення «cum Ecclesia», і починають абсолютизувати свій власний досвід або досвід, який збігається з власним. Це небезпечно. Бо доходить до поділу на більш і менш утаємничених: тих, хто знає краще, пророків, воїнів, радикалів — і всіх інших. Це теж уже було: поділ на чистих і нечистих, досконалих і недосконалих.

— І ця таємна наука побудована на словах біснуватих людей…

— Колись гностичне вчення було просто неортодоксальною інтерпретацією Євангелія на підставі «таємного вчення», а сьогодні воно підтримується владою… диявола. За цитуванням його висловів на екзорцизмах (що є прямим порушенням канонічних норм) стоїть переконання, що ми можемо його змусити говорити на екзорцизмах правду, — але чи зможемо відрізнити, коли він бреше, а коли ні? Це небезпечно. Я отримав дуже просту богословську освіту, коли йдеться про сатану: не розмовляємо, не слухаємо, не дискутуємо, тому що він розумніший за нас. Якщо я у своїй гордині вважаю, що перехитрю його, — я вже стаю його інструментом. Саме через гординю. Якщо хтось вважає, що може перехитрити диявола, — у нього проблема. Серйозна.

— Зрештою, Церква ясно говорить у ритуалі та вказівках для екзорцистів, що не слід спілкуватися з демоном…

— У ритуалі немає ні діалогів, ні допитів. Екзорцист, який вступає в розмови з дияволом, опиняється на межі послуху Церкві. А буває ще гірше: ці диявольські зізнання записуються і поширюються у спільнотах як джерело справжнього пророцтва. Звісно, якщо одержима людина щось каже, то це не винна екзорциста. Але екзорцист несе відповідальність за те, що він робить із цим далі. І вже точно порушенням канонічної норми є розповідь про те, що відбувається під час екзорцизму. Це також явно заборонено в ритуалі. Єпископат уже відреагував на так звану придверну сповідь, на зцілення поколінь, видав норми, які нагадують екзорцистам, чим вони мають займатися, — і, ймовірно, тепер доведеться зіткнутися з новими речами. Зокрема, з трактуванням диявола як теологічного джерела.

— Я питав про діалог із демонами одного екзорциста, який сказав, що так ми можемо дізнатися, як саме демон поневолив людину, мотиви, якими хтось на таке поневолення може відкритися.

— Екзорцист — не слідчий, а судовий виконавець. Бажання з’ясувати, яким чином сатана входить, — це насправді бажання панування. Церква за двадцять століть не дійшла до цього і, здається, не дійде. Коли ми намагаємося визначити це, то опиняємося в глухому куті, бо як ми можемо достеменно дізнатися про те, яким чином сатана отримав доступ? Тільки від сатани. Однак чи він буде правдивим у своїй відповіді? Які гарантії? Жодної. Результат: маємо вчення про духовні загрози, які відвертають увагу від гріха.

— Тобто?

— Багато хто боїться зайти в китайський ресторан, бо до них причепиться диявол, і при цьому не переймається тим, що ненавидить сусідів, або що ненавидить того ж китайця, господаря ресторану. Ми боїмося магічних впливів і не звертаємо уваги на гріхи. Це дуже зручно для диявола. Це проціджування комара і ковтання верблюда. Все вчення про так звані духовні загрози — це вчення, яке остаточно відволікає увагу від гріха. Це небезпечно. Оскільки чари не діють. Прокляття не діє. Немає негативного Бога. Користуватися послугами чародіїв — це серйозний гріх (відвернення від Бога), прокляття ближнього — серйозний гріх (бажання зашкодити). Але це небезпечно для чарівників і тих, хто проклинає, — остаточна загроза.

— Знову ж таки, гностичний мотив?

— Там є ще один нюанс. Дуалістичне бачення реальності. Трактування сатани як другого бога, негативного. Що стоїть за переконанням, що прокляття або заклинання діють? Щоби молитва чи благословення подіяли, ми просимо Бога про бажаний ефект. Якщо віримо, що прокляття працює, то який механізм? Що наш добрий Бог, коли я проклинаю, робить так, щоби це сталося? Я сумніваюся. Що це робить сатана? Тоді він видається ефективнішим за Бога. Бо заступницька молитва не завжди діє, а прокляття діє завжди — таке «таїнство навпаки», тільки з кращим «ex opere operato», бо навіть не потрібні наміри. І у мене в такі моменти вмикається червона лампочка. Ми тут маємо справу з дуалістичним мисленням, у якому сатана прирівнюється до Бога. Поширюються навіть такі меми: Ісус бореться з сатаною — це повзуча версія дуалізму. Не існує жодної рівності між сатаною і Богом.

— Жодної боротьби, в якій одна зі сторін може виграти?

— Сатана брикається, усвідомлюючи, як мало часу він має. Але це — курка без голови. Вона ще трохи побігає, але…. При цьому що більше ми панікуємо, то більш вразливими стаємо. Святий Ігнатій Лойола дає певні правила для розпізнавання духів, на яких виховано безліч святих. Він не раз попереджає проти сатани і вказує на те, що сатана своєю поведінкою схожий на жінку: бажання нашкодити має велике, але сили — слабкі. Найбільшою проблемою для нас залишається спокуса, бо після неї ми можемо грішити. Він кружляє навколо і шукає найслабше місце і охоче використовує його на рівні спокуси та гріха.

— Тобто я не допущу до себе сатану, якщо їстиму горішки з Азії?

— Прямуючи таким шляхом, ми дійдемо до абсурду. Нам треба буде перевірити, чи часом пекар, коли пік хліб, який ми купили, не перебував у стані тяжкого гріха. Не тільки він, але й кожен, хто брав участь у виробництві борошна та інших інгредієнтів, аж до тієї сої, яка випадково туди потрапила. А відомо, що ця соя походить з Азії… Фактично, ми нічого не можемо їсти безпечно.

— Як так стається, що цей абсурд, сміхотворність такого підходу, не помічають?

— Це абсурдно теологічно лише на перший погляд — якщо тільки подумати про наслідки. Справа в тому, що підставу для загальних висновків становлять окремі випадки: так сталося цього разу — значить, це так. Взагалі. А з практичного боку: ми охоче втікаємо у віру в те, що зло приходить до нас не з серця, а ззовні. Так комфортніше. Тоді ми можемо покропити свяченою водою замість того, щоб навернутися. Проблема також полягає в тому, що в цих спільнотах опиняються теж люди зі слабкою духовною і психологічною структурою. Вони впадають потім, наприклад, у нав’язливо-компульсивний розлад, бо перш ніж з’їсти що-небудь, вони повинні перевірити, звідки це. Хто подбає про людей, які з глибокими неврозами стають клієнтами психіатрів і психологів після формування в такій спотвореній теології? Хто подбає про людей, які бояться виїхати за кордон, бо невідомо, що там зможуть їсти? Або вийти на вулицю, бо на них впаде тінь Будди або тінь перехожого китайця? Існує багато людей, які постраждали через такі спільноти. Католицькі!

— Що теолог може впевнено сказати про одержимість, поневолення, вплив сатани?

— Одержимість трапляється. Точно не відомо, як і чому. Тоді Церква виконує екзорцизми, тобто виганяє сатану. Крапка. Людина страждає, треба її цих страждань силою Христа позбавити. Найчастіше ми просто переживаємо спокуси, щодо яких не можемо чітко сказати, звідки вони виникають. Вони можуть походити від нас, можуть — від сатани. Якщо спокуса повертається, то треба подивитися, чи немає звички, вади. Про все це розповідають класичні духовні твори, які описують роботу над спокусами і вадами. Найнебезпечніше, якщо людина опиниться на межі гріха. Це гріх — страшний. Диявол не може згрішити замість людини. Він не може контролювати волю. Може перейняти контроль над тілом, і це називається одержимістю. Але одержима людина таким чином не грішить. Отже, якщо ми говоримо про загрозу сатани, то це головно те, що ми бачимо в описі раю: висловлювання неправдивих тверджень про Бога. Сатана — батько брехні, і він буде робити змішання у Церкві, щоб ми почали робити дурні й злі речі під впливом помилок. Тому що сатана любить погані речі, навіть якщо це не гріхи. Його стратегія — вводити в оману. А тут ми як раз відкрили йому канал комунікації..

— Нещодавно була гучна заява про особливий тип злого духа — демона інтелектуалізму…

— Аби цей демон інтелектуалізму не був спробою захиститися від реакції богословів і єпископів. Від реакції Уряду Церкви. Звідки ми можемо знати, яка спеціалізація у демона? Єдиний спосіб — його зізнання. Знову ж таки, ми покладаємося на батька брехні. Побудова будь-якої теорії на зізнаннях батька брехні — небезпечна.

— Тут виступає небезпека людської пихи…

— Вона висить над кожним, особливо якщо хтось починає вивищуватися. Натомість із цими демонами, які спеціалізуються на якихось гріхах або вадах, маємо проблему, яку я вже згадував. Це може бути привабливим виправданням: я не несу відповідальності за свої дії, це демон мене переслідує. Я не мушу навертатися, достатньо позбутися цього демона. Я не буду працювати над собою, я піду до екзорциста, і він про це подбає. Або покропить водою. Це надзвичайно привабливе мислення. Воно повертає нас до магічних атавізмів, які сидять у нас еволюційно. Звісно, рідко виступає у такій примітивний формі, — але якщо ми зменшимо конститутивні елементи, то стає очевидним, що маємо справу з ситуацією, в якій відповідальність з особи знімається.

 Ісус не говорив про спеціалізацію демонів…

— Він зазначав: не те, що входить в людину, може зробити її нечистою, а те, що виходить, бо зсередини, з людського серця виходять лихі речі. Це тяжке вчення. Єдиний вихід — навернення, тобто визнання того, що я слабкий і роблю зло, не спихаючи на інші чинники, як в раю: «Жінка, яку Ти мені дав, змій спокусив мене». Драма раю — в цьому звинуваченні змія. Якби Адам тоді сказав: «Господи, я з’їв, sorry, вибач…» Тим часом — немає навернення, є звинувачення диявола. І я боюся, що ми повторюємо рай цією вказівкою на диявола. «Це не я маю проблеми з еротизмом, це демон мене звів». Це потенційно дуже небезпечне мислення. Таке може трапитися з людьми, що слухають екзорциста, який насправді навчає з добрими намірами. Цього не можна навчити прямо. Але той, хто слухає, собі додумує. Помилки часто робляться сумлінно й зі щирим завзяттям. Ось тільки, якщо в них потрапиш, то може виникнути неможливість загальмувати. Особливо якщо з цим пов’язані оплески.

— Дехто каже, що інтерес до демонів прийшов із п’ятдесятницьким рухом.

— Я думаю, що не тільки. Насамперед, ми вже понад пару десятків років маємо гігантську хвилю езотерики, яка пов’язана з кризою великих інституційних релігій. Вони вважають, що доктринально ліквідували забобони. А забобони в нас виникають з атавізмів, магічного мислення, глибоко вкоріненого на природній релігійній потребі. Якщо релігія, яка стабілізує цю проблему, в нашому випадку — християнство, відходить убік, то релігійна потреба не зникає. Якщо немає священика, то треба його собі знайти. Тобто ми створюємо нових шаманів. Просто увімкніть телевізор і подивіться, скільки там ворожок, чаклунів, цілителів та інших екзорцистів. Попит на це переважно обумовлений відмовою від інституційної релігії. Ми не повинні радіти, що маємо таку велику віру, що люди у нас вірять у дію сатани, а переживати, що мають таку марну віру, аж вірять у чари.

— Що думають про це єпископи?

 — Час для сигналу від теологів, що потрібно реагувати. Бо відсутність реакції тривалий час не допомагає наверненню. Дуже важливо остерегти перед класичними теологічними помилками, такими як гностицизм, дуалізм і трактування сатани як богословського джерела. Так склалося, що Папа Франциск, незалежно від польського контексту, вже попереджав про гностицизм. Це не тільки наша проблема. Гностичні тенденції — це тенденції цієї індивідуалістичної культури в цілому, яка з досвіду робить бога.

Читайте також: 5 єресей сучасних християн

— Польські єпископи ще 2015 року опублікували керівні принципи для священиків- екзорцистів.

— Це був великий крок уперед. Проте папір залишається папером, якщо те, що там написано, не верифікується і не втілюється в життя. Там зроблені дуже конкретні записи, які розвіють сумніви щодо інтерпретації певних елементів з ритуалу, але що з того, якщо їх широко ігнорують? Системне рішення в цей момент буде надзвичайно складним. Тому що головний вчитель польських католиків — Youtube. Не якийсь там єпископ. Доведеться почати робити зауваження деяким священикам. І рішуче, бо вони вже готують своїх учнів до переслідування за правду. Бо сили цього світу, тобто єпископи, вже на них чигають… Практично — це фундамент розколу, він цілить в апостольський авторитет.

2-Конгрегація віровчення застерігає проти нових форм старих єресей

— А відповідальність католицьких ЗМІ, видавництв? Зрештою, такими демонічними темами дуже цікавляться, вони добре продаються…

— Католицькі — це які? Ті, що в приватних руках, чи ті, що в руках Церкви? Можливо, з цього треба почати, тобто чітко сказати, які видавництва належать Церкві, де стежать за тим, що видається, а які опинилися в руках різних бізнес-груп. Бо те, що власник — католик, ще не робить видавництво католицьким. По‑друге, треба пильнувати цензорів. Часто, на жаль, imprimatur публікується на підставі ще «не» або «ніколи» не написаної рецензії. Якщо хтось організовує виставку католицьких видавців і пускає туди всіх і все, то виникає питання, чи це католицька виставка. Або по‑іншому: що означає це «католицьких» у назві? За видавництва теж відповідальні єпископи. Звісно, вони це роблять через призначених людей, але проблема полягає в тому, що нас, богословів, кличуть лише тоді, коли потяг уже пішов.

***

Отець-доктор Ґжеґож Стжельчик — пресвітер Катовіцької архидієцезії, теолог (доцент кафедри догматичної теології і духовності Теологічного факультету Сілезького університету в Катовіце). Відповідає за формацію постійного дияконату в Катовіцькій архидієцезії.

Розмовляв Давид Господарек

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity