Тому що мушу чи тому що люблю?

Роздуми над Словом Божим на спомин Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії

Цей уривок подає нам сцену спільного паломництва Ісуса, Марії та Йосифа до Єрусалиму, коли Ісусові було дванадцять років. Розпочинається він словами: «Батьки Ісуса щороку ходили в Єрусалим на свято Пасхи. І коли виповнилося Йому дванадцять років, вони за звичаєм пішли на свято в Єрусалим». Що це був за звичай?

Згадку про нього знаходимо в книзі Второзаконня 16, 16: «Тричі на рік увесь твій чоловічий рід являтиметься перед Господом, Богом твоїм, на місці, що його Він вибере: на празник опрісноків, на свято седмиць і на свято кучок…». Отже, всі чоловіки Ізрáїлю були зобов’язані тричі на рік являтися перед Господом для святкування. Цікаво, що найбільші свята, тобто — найбільша радість народу, мали бути пов’язаними з Богом, з молитвою, а не з відпочинком від Нього.

Як уже було сказано, цей звичай зобов’язував чоловіків. Чому ж тоді Лука говорить, що не тільки Йосиф, а батьки Ісуса мали звичай ходити в Єрусалим? Можемо сказати, що Марія не мала такого обов’язку. Чому ж тоді ходила? Що керувало Її серцем? Можливо, це була любов до Бога. Коли любиш іншу особу, то все, що робиш для неї, будеш робити з радістю. В любові немає слова «мушу», лише «прагну». Коли любиш, тоді дійсно прагнеш віддати все, і навіть те, про що тебе не просять.

У світлі цього слова можу сьогодні запитати себе: чи те, що я роблю для Господа — мої молитви, пости, сповіді, причастя, добрі вчинки і т.д. — походить з любові до Нього чи лише з обов’язку? Тому, що люблю чи тому, що мушу? Там, де немає любові, а залишається лише обов’язок, там оселяється страх. А страх руйнує відносини, бо викривляє образ того, хто навпроти.