«Іноді простіше перекласти проблему на злих духів, ніж визнати, що маєш психологічні проблеми або складну сімейну ситуацію», — каже психолог, доктор Ігор Пєткєвич із Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук (SWPS), який вивчає феномен раптових змін у поведінці й особистості, приписуваних одержимості.
«Нас цікавить клінічна картина людей, які звертаються до екзорцистів із різкими змінами поведінки. Деякі з цих людей мають враження, ніби в їхнє тіло увійшла чужорідна сила, змінюється їхня особистість, вони починають кричати, зневажати Бога, повзати по землі, мають конвульсії», — каже д-р Ігор Пєткєвич з Центру досліджень травми і дисоціації університету SWPS. Його команда проводить поглиблені клінічні дослідження і психіатричні консультації з людьми, які звертаються по допомогу до екзорцистів.
Науковець пояснює, що механізми, відповідальні за ці зміни, можуть бути різними. «Ми хочемо знати, що відчувають ці люди, коли втрачають контроль над собою, що вони пам’ятають із того, що відбувається з ними, як функціонують у повсякденному житті, як дають собі раду зі стресом і чи мають якісь симптоми, пов’язані з травмою», — каже д-р Пєткєвич.
У міждисциплінарній команді проекту крім фахівців-медиків (психолог, психотерапевт і психіатр) бере участь священик-психолог, а також учені співпрацюють із Домініканським центром інформації про нові релігійні рухи і секти та з парафіяльними священиками й екзорцистами з усієї Польщі. Завдяки співпраці з духовенством вчені можуть зустрітися з людьми, які звертаються по екзорцизм.
«Іноді трапляється, що хоча сім’я або місцева спільнота вважають когось одержимим, теолог не поділяє їхньої думки, оскільки підозрює, що причиною незрозумілої поведінки можуть бути психологічні конфлікти. І тоді священик просить про консультацію психолога або лікаря, — каже доктор Пєткєвич. — На жаль, хоча Ватикан радить клінічні консультації, перш ніж будуть проведені будь-які екзорцизми, не всі екзорцисти рекомендують їх», — нарікає вчений.
Однак, як додав психолог, навіть якщо екзорцисти скеровують прохача на психіатричну консультацію, то вона часто фокусується на питанні, чи можна тут говорити про психічне захворювання. Тоді як різкі зміни у поведінці та особистості можуть бути пов’язані із зовсім іншими клінічними компонентами, які слабо розпізнаються в Польщі. «Такі люди, швидше за все, можуть відчувати дисоціативні розлади (пов’язані з травмою) або розлади особистост»і, — каже він. Вчений додає, що серед людей, скерованих до них екзорцистами, також можуть бути невротики, які переживають конфлікти щодо бажання підтримки та уваги інших. Він звертає увагу, що психологічна допомога для людини у такому разі виглядатиме по-різному в кожному з цих випадків.
Як пояснює психолог, екзорцизм — це культурно прийнятий, альтернативний спосіб боротьби з труднощами.
«Визнати, що певна поведінка — це результат дії злих духів, може бути, з одного боку, важко, але також може бути зручно для цієї людини і для її родини. Завдяки цьому родина не займається, наприклад, проблемою жорстокого поводження в сім’ї, а зосереджується на подоланні злого духа під час екзорцизмів», — вважає вчений.
«Іноді легше звинувачувати злого духа, ніж визнати, що існує якась психологічна проблема або складна ситуація в сім’ї. Ще важче мати справу з психологічними травмами, на які потерпілі від насильства чи зловживань реагують фобічно», — каже він.
Як пояснює науковець, допомога екзорциста може принести користь людині. «Але бувають ситуації, коли участь у групових або індивідуальних екзорцизмах може ретравматизувати, пробуджувати складні спогади і пов’язані з ними емоції, сенсорні враження», — попереджає дослідник. Він наводить приклад жінки, яка зазнала сексуального насильства в дитинстві, і під час екзорцизму у неї проявилися симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
«Ситуація під час ритуалу, коли хтось тримає людину, обмежує свободу рухів, застосовує силу, виразно нав’язує свою волю, може викликати травматичні спогади, — зазначив д-р Пєткєвич. — Така людина може почуватися, як раніше, не знатиме, що робить, буде дуже наляканою або, може, злою. Вона намагатиметься втекти, і якщо ні, то може навіть втратити свідомість», — описує психолог.
Під час досліджень одержимості — як запевняє д-р Пєткєвич, — учені шанобливо ставляться до релігійних поглядів досліджуваної людини. Якщо психологи вважають, що в її випадку була б доцільною психотерапія, а для людини важливий контакт зі священиком, то думають, як максимально ефективно забезпечити обидві ці форми підтримки і погодити їх між собою.
«Досі було дуже мало психологічних і психіатричних досліджень одержимості. Польський експеримент унікальний у світовому масштабі», — каже вчений.
Науковці планують дослідження кількох десятків людей. Кожному буде присвячено кілька годин, щоби провести детальну діагностику та обговорити можливості допомоги. Пізніше вони приділяють багато часу детальному аналізу матеріалів.
Переклад CREDO за матеріалами: Idziemy
фінансово.
Щиро дякуємо!
